Справа № 487/4478/15-ц

Провадження № 2/487/20/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2017 р. Заводський районний суд м.Миколаєва у складі: головуючого - судді Корнешової Т.В.,

при секретарі Демиденко Н.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представників відповідачів: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України, Центрального районного суду м.Миколаєва, прокуратури Миколаївської області, управління МВС України в Миколаївській області

про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду,

в с т а н о в и в:

У червні 2015р. позивач звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням наступних уточнень, просить стягнути з відповідача Державної казначейської служби України в якості відшкодування моральної шкоди 1млн.грн і 80тис.грн в якості матеріальної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 21.10.1999р. слідчим Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.3ст.83 КК України, по якій його двічі (22.06.2002р., 04.09.2002р.) затримували та суд двічі, відмовляючи у задоволенні клопотання про взяття під варту, обирав йому підписку про невиїзд; по даній справі вироком від 24.07.2003р. він був засуджений ОСОБА_6 райсудом м.Миколаєва за ч.4ст.190 КК України до 5 років позбавлення волі та взятий під варту у залі суду; ухвалою Верховного суду України від 15.04.2004р. вказаний вирок було скасовано, а справу направлено на додаткове розслідування; лише 21.08.2004р. за постановою слідчого він був звільнений з-під варти на підписку про невиїзд; при наступному судовому розгляді дану справу вже за обвинуваченням за ч.5ст.191 КК України за ухвалою суду від 25.06.2005р. знову було направлено на додаткове розслідування; 15.11.2012р. слідчим винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно позивача в зв’язку з відсутністю складу злочину та доказів його вини. Посилаючись на незаконне перебування під слідством та судом понад 10 років, з них під вартою та в колонії - 13 місяців і 7 днів (з 19 по 25.06.2002р., з 04 по 06.09.2002р., з 24.07.2003р. по 21.08.2004р.), позивач стверджує про втрату соціальних зв’язків, роботи, здоров’я, величезні душевні страждання від незаконного тривалого кримінального переслідування.

Крім того, позивач вимагає компенсувати йому вартість автомобілю «Митсубісі Л-300», якого він був позбавлений органом досудового слідства, який визнав автомобіль речовим доказом та передав його іншій особі.  

В судовому засіданні позивач та його представник заявлені вимоги підтримали та просили їх задовольнити; представники відповідачів – позов не визнали та, заперечуючи, зазначали, що кримінальне провадження, по якому переслідувався позивач, на тепер триває, судового рішення про виправдання позивача не ухвалювалося, за такого відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог; крім того, відсутні докази втрат, про які стверджує позивач, необґрунтовані заявлені розміри відшкодування.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши їх доказами, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.ст.1167,1176 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт - відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування такої шкоди виникає у випадках і здійснюється у порядку, що визначено законом, а саме: Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994р. №266 (далі – Закон №266).

Відповідно до ст.1 Закону №266 (в редакції, чинній на час спірних правовідносин, - «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»), відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові, зокрема, внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, постановою слідчого Центрального РВ ММУ УМВС України Миколаївської області від 21.10.1999р. відносно ОСОБА_1 була порушена кримінальна справа №99011254 за ознаками злочину, передбаченого ч.3ст.83 КК України 1960р., на підставі переданої із Росії кримінальної справи, порушеної 12.10.1998р. по заяві ТОВ «Круг» про притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за викрадення 27.09.1998р. товару і автомобілю Мітцубісі зі складу товариства у м.Щербинка Московської області.

З матеріалів кримінальної справи №99011254 вбачається , що під час кримінального провадження:

- у ОСОБА_1 у січні 1999р. був вилучений вказаний автомобіль як речовий доказ та в подальшому слідчим переданий на зберігання представнику заявника з Росії;

- ОСОБА_1 затримувався як обвинувачений з 19 по 25.06.2002р. та з 04 по 06.09.2002р.;

- за вказаним обвинуваченням позивач як засуджений за вироком Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.07.2003р. до позбавлення волі (до скасування вироку) перебував в місцях позбавлення волі з 24.07.2003р. по 21.08.2004р.;

- решту часу як обвинувачений позивач знаходився на підписці про невиїзд;

- вирок Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.07.2003р. відносно ОСОБА_1, як постановлений не на об’єктивних доказах, а на припущеннях, був скасований із направленням справи на додаткове розслідування ухвалою Верховного Суду України від 15.04.2004р.;

- після повторного повернення справи на додаткове розслідування слідчі дії з вересня 2005р. по травень 2010р. фактично не проводилися, формально оформлена постанова про розшук ОСОБА_1 та зупинення провадження у вересні 2005р.;

- 19.08.2013р. до ЄРДР за №12013160020005604 внесені відомості про вказане кримінальне провадження, згідно яким, тоді і на даний час, воно стосується невстановленої особи, яка 27.09.1998р. шахрайським шляхом заволоділа товаром ТОВ «Кгуг» у м.Щербинка Московської області;

- протягом 2014-2016рр. органом досудового розслідування тричі закривалося кримінальне провадження, в останнє – постановою слідчого від 09.02.2016р. на підставі п.2ч.1ст.284 КПК України (встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення);

- перед направленням справи до суду за запитом від 24.03.2016р. досудове розслідування в кримінальному провадженні було відновлено постановою слідчого від 12.04.2016р.

Разом з тим, у 2012р. у кримінальній справі №99011254 слідчим Центрального РВ ММУ ОСОБА_7 прийняте рішення про припинення кримінального переслідування відносно ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу злочину, про що винесена постанова від 15.11.2012р.

Дана обставина підтверджена дослідженням у суді оригіналу вказаної постанови, наданого позивачем, і відповідачами у справі - не заперечується.

Згідно з п.2ч.1ст.2 Закону №266 право на відшкодування шкоди у розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Положеннями п.5ст.3 Закону №266 передбачено відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів державного бюджету у разі, коли незаконні дії вказаних органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, виходячи з встановлених судом фактичних обставин справи та з урахуванням змісту норм вищевказаних норм закону, у позивача виникло право на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

Відповідно до ст.4, ст.13 ч.ч.2,3 зазначеного Закону, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру; розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільних законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

При визначені розміру відшкодування суд враховує, що позивач знаходився під слідством та судом з 21.10.1999р. по 15.11.2012р., при цьому під вартою позивач перебував з 19 по 25.06.2002р., з 04 по 06.09.2002р., з 24.07.2003р. по 21.08.2004р., тобто 13 місяців і 7 днів.

З наданих медичних документів (витягів з медичної карти, медичними довідками від 21.10.1990р., 18.01.2007р.) вбачається, що після звільнення з місця позбавлення волі позивач знаходився на стаціонарному лікуванні з 30.08.2004р. по 13.09.2004р., 04.01.2005р. по 28.01.2005р. з приводу хронічного гепатиту С і до теперішнього часу знаходиться на диспансерному обліку.

Також, позивач в суді пояснював, що внаслідок примусових заходів кримінального провадження він зазнав значних душевних страждань від затримань, перебування в СІЗО, в колонії, від втрати роботи та погіршення стану здоров’я, в колонії перед неочікуваним звільненням був у відчаї та мав намір позбавити себе життя.

Свідок ОСОБА_8 (мати позивача) суду показала, що в 1998р. її син ОСОБА_1 займався разом з іншими підприємцями торгівлею в Московській області, для цього за її гроші він придбав за кордоном автомобіль, але документи на нього під час ввозу до України не мав можливості оформити на себе, з певних причин син повернувся на автомобілі додому, через деякий час автомобіль арештували та повернули підприємцям з Московської області, а сина стали переслідувати правоохоронні органи, його три рази затримували, після того, як звільняв суд; після засудження сина до 5 років позбавлення волі вона не втрачала надію та продовжувала писати скарги, за одною з них Верховний Суд 15.04.2004р. скасував вирок Центрального районного суду м.Миколаєва від 24.07.2003р. та направив справу на додаткове розслідування, сина звільнили 21.08.2004р., а слідство ще тривало 9 років і син був на підписці про невиїзд; від необґрунтованих переслідувань син втратив зв’язок з дітьми, не зміг створити нової сім’ї, поїхати на заробітки за кордон, у сина була тривала глибока депресія, в нього погіршилося здоров’я: виявили гепатит, виникли випадки втрати свідомості на вулиці, на лікування було витрачено багато коштів; син не зміг знайти хорошої роботи, залишається одиноким, проживає з нею, з розрахунком на її матеріальну підтримку.

Згідно висновків судово-психіатричного експерта №350 від 13.09.2016р., перебування під слідством та судом для ОСОБА_1 є психотравмуючим, потягло для нього психофізіологічні зміни, які є прямими наслідками спричинення йому моральної шкоди, та перешкоджають активному соціальному функціонуванню його як особистості, як наслідок в житті ОСОБА_1 виникли значні перешкоди можливостям активної і повноцінної життєдіяльності, які обумовили тривалі негативні зміни психоемоційні та соціальних сфер існування особистості, чим йому були спричинені інтенсивні негативні психоемоційні турбування (моральні страждання). Внаслідок перенесених негативних життєвих обставин у нього до сих пір спостерігаються психологічні зміни у вигляді зафіксованих почуттів недовіри, тривоги, підозрілості у відносинах, очікування можливих неприємностей, страху повторення психотравмуючих подій.

У відповідності до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р., у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімум доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2017 року складає 3200грн.

Виходячи з положень Закону №266, перебування позивача під слідством та судом понад 13 років, суд вважає, що позивачу було спричинена моральна шкода, розмір відшкодування якої не може бути меншим 499200грн.

Оцінюючи матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позивач зазнав додаткових моральних страждань внаслідок незаконного перебування під слідством та судом.

Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач, тривалість характеру немайнових втрат та можливості їх відновлення, приймаючи до уваги стан здоров'я позивача, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, який підлягає до стягнення на користь позивача становить 500000грн.

Що стосується вимог позивача про стягнення матеріальної шкоди від вилучення автомобілю в розмірі 80000грн, суд не знаходить підстав для їх задоволення, вважає, що вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими, оскільки доказів його прав на автомобіль як власника (правовстановлюючих документів про власність) суду не надано.

Керуючись ст.ст.212-215 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 500000грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання через районний суд апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення та набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Суддя: Т.В.Корнешова