Справа № 220/389/17

Провадження № 2/220/225/17

У Х В А Л А

Іменем України

28.03.2017 смт Велика Новосілка Донецької області

Суддя Великоновосілківського районного суду Донецької області Яненко Г.М., розглянувши заяву ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_2 про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Великоновосілківського районного суду Донецької області знаходиться справа за позовом ОСОБА_1 до Новопетриківської сільської ради Великоновосілківського району Донецької області та ТОВ "Южноє", про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації.

Вимоги позивача мотивовано тим, що ОСОБА_1 проживаючи однією сімєю, фактично прийняла спадкове майно після смерті сина, у т.ч. і належну йому земельну ділянку, кадастровий №1421283600:01:001:0136, площею 5,160 га, розташовану на території Новопетриківської сільської ради Великоновосілківського району, Донецької області,

Поряд із цим, рішенням Великоновосілківського районного суду Донецької області від 15 травня 2014 р., за позовом Новопетриківської сільської ради вказану земельну ділянку визнано відумерлою спадщиною та передано у власність територіальної громади Новопетриківської сільської ради, а в подальшому, передано в оренду ТОВ «Южноє».

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 15 листопада 2016 року, судове рішення першої інстанції скасовано, від-так, за твердженням позивача, у Новопетриківської сільської ради відсутнє право володіти, користуватись та розпоряджатись земельною ділянкою, у т.ч. і право на передання її в оренду ТОВ "Южноє".

Оскільки, на підставі оспорюваного договору оренди, земельна ділянка за кадастровим №1421283600:01:001:0136 перебуває у користуванні ТОВ "Южноє", для недопущення проведення останнім весняних польових робіт, заявниця просить застосувати заходи забезпечення позову, шляхом заборони обробітку земельної ділянки та висівання на ній сільськогосподарських культур.

За твердженням заявниці, використання земельної ділянки відповідачем №2, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, у разі задоволення її позову.

Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування заходів забезпечення позову, з огляду на таке:

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Частина друга вказаної статті, покладає на заявника обов’язок в заяві про забезпечення позову зазначати:

1) причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов;

2) вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності;

3) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 3 ст.151ЦПК України).

У вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Піставою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення за умови подання позову майнового характеру (зокрема визнання права власності чи витребування майна з чужого незаконного володіння).

Обов'язок доведення необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, у т.ч. заборони відповідачеві вчиняти певні дії, заборони іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору, його обґрунтованість, покладається законодавцем на заявника, у разі ініціювання ним перед судом розгляду такого клопотання.

Саме заявник у такому випадку повинен обґрунтувати підстави вжиття судом заходів забезпечення позову, з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.11, 60 ЦПК України.

Як зазначалось вище, предметом спору у даному випадку договір та його державна реєстрація, а не майно, про заборону використання якого просить заявник, а тому підстави для забезпечення позову відсутні.

Згідно із ч.8 ст.153 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

Таким чином, заяву про забезпечення позову належить повернути, як таку, що подана без додержання вимог ст.151 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 151-153, 210, 292 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву про забезпечення позову повернути заявнику.

Копію ухвали направити сторонам у справі.

Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою про забезпечення позову до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення щодо неї можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Яненко Г.М.