КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 22-а-27651/08 Головуючий у І інстанції – Закаблук О. В.
Суддя-доповідач – Кузьменко В. В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 вересня 2009 року колегія Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – судді Кузьменко В. В.,
суддів Заяць В. С., Земляної Г. В.,
при секретарі Бундуков С. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про зобов’язання провести донарахування одноразової грошової допомоги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2008 року, -
В С Т А Н О В И Л А:
У лютому 2008 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення недоотриманих сум одноразової допомоги на оздоровлення, уточнивши позовні вимоги, за 2004-2007 роки в сумі 5 067 грн.55 коп.
Свої вимоги мотивував тим, що є учасником бойових дій та згідно ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» має право на отримання щорічно до 5-го травня відповідного року разової грошової допомоги у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком, проте зазначена допомога була виплачена в значно меншому розмірі.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2008 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.
Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача про стягнення недоплаченої допомоги до 5-го травня за 2004-2007 роки не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не порушено його право на отримання такої допомоги у передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» розмірі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
Встановлено, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується відповідними посвідченнями.
Статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачено, що щорічно до 5-го травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п’яти мінімальних пенсій за віком.
Однак, Законом України «Про Державний бюджет України на 2004 рік» від 27 листопада 2003 року (ст. 44) , Законом України від 23 грудня 2004 року «Про Державний бюджет України на 2005 рік» (ст. 34), Законом України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 30) та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року учасникам бойових дій передбачена виплата разової допомоги у меншому розмірі, ніж це передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Тобто, в даному випадку на період виникнення спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлюють розмір щорічної допомоги до 5-го травня учасникам бойових дій..
Вирішуючи питання про те, положення якого Закону підлягають застосуванню для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Відповідно до ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Відтак, виходячи з наведених положень Конституції України та рішення Конституційного Суду України, а також враховуючи, що вищезазначеними Законами України про Державний бюджет України на 2004-2007 роки фактично змінено положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», який діяв у часі раніше, пріоритетними в даному випадку є положення статей Законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.
Як встановлено колегією суддів, грошова допомога до 5-го травня була виплачена позивачу у розмірі, передбаченому Законами України про Державний бюджет України на 2004-2007 роки, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
При цьому, судовою колегією враховується, що рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004 положення статті 44 Закону України від 27 листопада 2003 року «Про Державний бюджет України на 2004 рік», які визначали розмір допомоги, що має виплачуватися учасникам війни, бойових дій та інвалідам війни, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Проте, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2004 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 01 грудня 2004 року.
Також, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 пункт 13 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію частини п'ятої статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визнано Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Разом з тим, відповідно до п. 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України визнані неконституційними положення Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік» втратили чинність з дня ухвалення цього рішення, тобто з 09 липня 2007 року.
Згідно ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, а тому до певної події або факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали.
Відтак, орган державної влади, до компетенції якого віднесено здійснення виплат громадянам в порядку, передбаченому Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не зобов’язаний проводити зазначені виплати у будь-який інший спосіб та в розмірах, окрім тих, що передбачені Законами України «Про Державний бюджет на 2004 рік» та «Про Державний бюджет на 2007 рік» до моменту прийняття рішення Конституційним Судом України.
За таких обставин, відповідач, здійснивши позивачу виплату допомоги до 5-го травня у розмірі, передбаченому Законами України «Про Державний бюджет на 2004 рік» та «Про Державний бюджет на 2007 рік» положення яких були чинними на момент здійснення такої виплати, виконав взяті державою зобов'язання та не порушив прав позивача.
На підставі вищевикладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2008 року слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2008 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області про зобов’язання провести донарахування одноразової грошової допомоги – залишити без задоволення.
Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2008 року – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в повному обсязі, тобто з 11 вересня 2009 року, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя: В. В. Кузьменко
Судді: В. С. Заяць
Г. В. Земляна
Повний текст ухвали виготовлений 11 вересня 2009 року.