Справа № 643/2529/15-ц

Пр. № 2/643/1154/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2017 року Московський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Єрмак Н.В.

при секретарі Зубко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про поділ спільного майна подружжя, в якому просив визнати квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 25,7 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м. спільною сумісною власністю сторін, визнати за позивачем право власності на 1/2 частину спірної квартири.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що з відповідачем по справі перебував у шлюбі з 23.02.2007 року по 31.05.2012 року, під час якого придбано подружжям у спільну сумісну власність квартиру №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові.

Представник позивача в судовому засіданні підтримала позов, просила його задовольнити.

Представники відповідача проти позову заперечували та відповідач звернулася з зустрічним позовом, з урахуванням його уточнення, про поділ спільного майна подружжя до ОСОБА_1 та просила суд розподілити майно, яке було придбано подружжям за час шлюбу -квартиру №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові, визнати за нею право особистої власності на спірну квартиру зі сплатою відповідачу ринкової вартості його частки вказаної квартири.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що в період шлюбу нею було придбано квартиру №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові, для придбання якої, ОСОБА_2 отримала гроші у сумі 119140 грн., уклавши 15.12.2008 року договір позики з ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря». Також позивач вказала, що за час шлюбу гроші за придбану квартиру позикодавцю повернуті не були, самостійно, вже після розірвання шлюбу, ОСОБА_2 повернула суму 6000 гривень у 2012 році, а суму 93140 гривень у 2013 році. Крім того, вказала, що до шлюбу вона за вказану квартиру сплатила гроші у сумі 4000 гривень, та 6000 гривень сплачені через 21 день після реєстрації шлюбу, які їй належали особисто.

Представник позивача заперечувала проти зустрічного позову, просила відмовити в його задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, і оцінивши зібрані докази в їх сукупності приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.ст.11, 59, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому, кожна із сторін зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. На підставі ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Судом встановлено, що з 23.02.2007 року сторони перебували у шлюбі, шлюб був зареєстрований у відділі реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову №1 Харківського міського управління юстиції, актовий запис № 238.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 31.05.2012 року про розірвання шлюбу між сторонами, яке набуло чинності, встановлено, що шлюбні відносини подружжя припинені з січня 2012 року, та з цього ж часу разом не проживають. З мотивувальної частини судового рішення від 31.05.2012 року вбачається, що ОСОБА_1 з позовом про розірвання шлюбу звернувся 11.04.2012 року, де в своїй позовній заяві ОСОБА_1 вказав, що шлюбні відносини не підтримують з січня 2012 року.

Таким чином, доводи представника відповідача ОСОБА_2 в тій частині, що спільне господарство сторони припинили вести з січня 2012 року, тому останнім днем спільного господарства слід вважати останній день грудня 2011 року (31 грудня) є обґрунтованими та такими, що не суперечать діючому законодавству. Позивачем будь-яких інших доказів надано не було.

Також судом встановлено, що за час перебування у шлюбі сторони придбали однокімнатну ізольовану квартиру №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові, яка складається з однієї кімнати, житловою площею 25,7 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м., яка була придбана на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2008 року посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_3 23 грудня 2008 року, реєстровий №4187, за 129140 гривень. Вказана квартира зареєстрована у КП «Харківське міське БТІ», вартість спірної квартири на час розгляду справи складає 519213 гривень ( відповідно до висновку оцінки майна ТОВ «СХІД-П ЕКСПЕРТ» від 07.04.2016 року ).

Згідно ч.1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ,набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом спільного сумісної власності.

На підставі ч.1 ст. 61 СК України об’єктом спільного сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

На підставі ч.3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, суд погоджується з вимогами сторін по справі, та вважає, що квартира №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 25,7 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м. є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Проте, згідно п.3. ч.1 ст. 57 СК України особистою власністю дружини та чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

На підставі вимог ч.3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’і, то гроші одержані за цим договором, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 4 ст. 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

Частина 1 ст. 70 СК України передбачає, що у разі поділу майна, що є об’єктом права сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У відповідності до ч.2 ст. 70 СК України при вирішенні спору про поділ майна подружжя суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин,що мають істотне значення, зокрема, якщо один низ не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї , приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду сім’ї.

На підставі вимог ст. 372 ЦК України майно, що є в спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є в спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23. вказаної Постанови вказує, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час

припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до п.24. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне

майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть

якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за

рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Суд вважає доведеним, та ці обставини не спростовується сторонами по справі, що для придбання спірної квартири, було укладено договір позики між ОСОБА_2 та ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря» від 15.12.2008 року, згідно з яким ОСОБА_2 було отримано гроші у сумі 119140 гривень для придбання спірної квартири. Строк надання позики складає згідно п.4 Договору 10 років, згідно до п.6 позика повертається щомісяця по 993 гривень у період з 01.01.2009 року по 01.01.2019 року. Отримання грошей по вказаному договору позики підтверджено квитанцією від 15.12.2008 року на суму 119140 гривень. У відповідності до ч. 4 ст. 65 СК України, зобов’язання по поверненню грошей у сумі 119140 гривень виникло для подружжя з 01.01.2009 року.

При цьому, вартість квартири, яка була обумовлена сторонами договору купівлі-продажу від 23.12.2008 року складала 129140 гривень. Тому суд погоджується з доводами відповідача ОСОБА_2, що до оформлення договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_2 були сплачені 10000 гривень, гроші, які належали ОСОБА_2 особисто, а саме: 4000 гривень, згідно квитанції від 02.10.2006 року, та 6000 гривень згідно квитанції від 16.03.2007 року. Крім того, сума першого внеску за придбання спірної квартири була вирішена, ще у 2005 році, на час звернення відповідача ОСОБА_2 ( дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) до Голови правління ВАТХМЗ «Світло Шахтаря» з проханням виділити квартиру 1-но, 2-ох або 3-х кімнатну квартиру або у житловому масиві «Надія» або по вул. Дружби Народів від 17.08.2006 року.

Позивачем ОСОБА_1 будь-яких доказів, які б спростовували вказані висновки суду, а саме в частині належності грошових коштів у сумі 6000 гривень подружжю за час шлюбу ( перебування у шлюбі 22 доби) та 4000 гривень особисто ОСОБА_2 надано не було. Доводи позивача, що під час спільного мешкання з відповідачем з 2005 року саме позивачем були надані та сплачені гроші у сумі 10000 гривен, які складали перший внесок, нічим не підтверджені, та спростовуються матеріалами справи, крім того, позивачем не надано доказів та не заявлено позову в цій частині ( у відповідності до ст. 74 СК України). Таким чином, суд вважає, що частки подружжя на спільне сумісне майно становлять: позивача ОСОБА_1 46/100 частин квартири та ОСОБА_2 54/100 частин відповідно.

Із чого, 129140 грн. це повна вартість квартирі, таким чином, на суму 10000 гривень припадає 8 відсотків, а саме: 129140 складає 100% вартості квартири, таким чином, 10000 гривень складає 8% вартості квартири 10000х100/129140= 7,7435, що складає 8%, або 8/100 частин квартири.

Судом також встановлено, що подружжя сплатили, виконуючи зобов’язання по поверненню коштів у відповідності до п. 1 Договору позики у період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року суму 21000 гривень, а саме:

у 2009 році – 9000 гривень:

згідно квитанції від 23.01.2009 року 1000 гривень,

згідно квитанції за лютий 2009 року 1000 гривень,

згідно квитанції від 25.03.2009 року – 1000 гривень,

згідно квитанції від 21.04.2009 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 25.05.2009 року – 1000 гривень,

згідно квитанції від 22.06.2009 року – 1000 гривень,

згідно квитанції від 08.07.2009 року – 1000 гривень,

згідно квитанції від 17.08.2009 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 25.09.2009 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 22.10.2009 року – 500 гривень,

згідно квитанції за листопад 2009 року 500 гривень та квитанції за грудень 2009 року 500 гривень, а усього сплачено за 2009 рік 9000 гривень.

у 2010 році - 6000 гривень, а саме:

згідно квитанції від 22.01.2010 року 500 гривень,

згідно квитанції від 23.02.2010 року 500 гривень,

згідно квитанції за березень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за квітень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 12.05.2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за червень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за липень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 26.08.2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за вересень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за жовтень 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за листопад 2010 року – 500 гривень,

згідно квитанції за грудень 2010 року – 500 гривень,

а усього сплачено за 2010 рік 6000 гривень.

у 2011 році - 6000 гривень, а саме:

згідно квитанції за січень 2011 року 500 гривень,

згідно квитанції за березень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 04.03.2011 року 500 гривень,

згідно квитанції за квітень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за травень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції від 30.06.2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за липень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за серпень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за вересень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за жовтень 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за листопад 2011 року – 500 гривень,

згідно квитанції за грудень 2011 року – 500 гривень,

а усього сплачено за 2011 році 6000 гривень.

Таким чином, на час припинення шлюбних відносин і ведення спільного господарства заборгованість по договору позики від 15.12.2008 року складала 98140 гривень, а сума сплачена подружжям склала 21000 гривень.

Згідно квитанцій у 2012 році було сплачено:

згідно квитанції за січень 2012 року 500 гривень,

згідно квитанції за лютий 2012 року 500 гривень,

згідно квитанції за березень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за травень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за травень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за червень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за серпень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за вересень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за жовтень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за жовтень 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за листопад 2012 року – 500 гривень,

згідно квитанції за грудень 2012 року – 500 гривень,

а усього сплачено за 2012 році 6000 гривень.

Згідно квитанцій у 2013 році було сплачено:

згідно квитанції за січень 2013 року 500 гривень,

згідно квитанції за 04.03.2013 року -500 гривень,

згідно квитанції за 22.03.2013 – 8100 гривень,

згідно квитанції від 27.05.2013 року – 10000 гривен,

згідно квитанції за квітень 2013 року -8040 гривен,

згідно квитанції за 07.06.2013 -10000 гривень,

згідно квитанції за 19.06.2013 року – 10000 гривен,

згідно квитанції за 01.07.2013 року – 8000 гривень,

згідно квитанції від 24.07.2013 року сплачено 37000 гривень,

а усього сплачено за 2013 рік 92140 гривень.

Суд вважає доведеним, у зв’язку з наданням належних доказів, а саме квитанцій про сплату, факт виконання зобов’язань по поверненню коштів у відповідності до п. 1 Договору позики від 15.12.2008 року сторонами по справі, та відповідачем особисто. Вказані докази надавалися позикодавцем на підтвердження прийнятих грошових коштів та зараховувалися в подальшому як платіжні документи на підтвердження погашення зобов’язань по поверненню коштів, що підтверджено довідкою № 827 від 25.07.2013 року ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря», що підтверджує факт отримання усієї суми позики та відсутності будь-яких претензій станом на 26.07.2013 року. Будь-яких інших доказів позивачем не надано, та не спростовано факт виконання зобов’язань по поверненню коштів, як в цілому так і в інший спосіб.

Таким чином, суд вважає доведеним, що боргові зобов’язання, які виникли у подружжя згідно договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ВАТ Харківський машинобудівельний завод «Світло шахтаря» від 15.12.2008 року, після припинення шлюбу, а саме з 01.01.2012 року виконувалися тільки ОСОБА_2, та сума, яка була нею повернута займодавцю у цей час становить 98140 гривень, та яка повинна бути зарахована при визначенні часток у спільному сумісному майні подружжя, а саме дружини та чоловіка.

Виходячи з вартості майна, що було придбано подружжям, а саме вартості квартири, яка становить 129140 гривень, сума 21000 гривень, яка була сплачена в період шлюбу подружжям, складає 16/100 частин квартири. Із чого, 129140 грн. складає 100% вартості квартири, таким чином, 21000 гривень складає 16% вартості квартири 21000х100/129140= 16,2641, що складає 16%, або 16/100 частин квартири, або 129140 відрахувати суму сплачену за особисті кошти ОСОБА_2 та відрахувати 98140 гривень суму сплачену самостійно ОСОБА_2 (129140-10000-98140=21000) дорівнює 21000 гривень, а виходячи з рівності часток, 16/100 розділити на 2 дорівнює 8/100 частин.

Таким чином, суд вважає, що в порядку розподілу майна подружжя з урахуванням особистих коштів дружини, та боргів подружжя – частка позивача, у праві спільної власності складає 8/100 частин.

У відповідності до вимог ст. 71 СК України - Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір між ними може біти вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема, на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків відповідної грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення

На підставі ч.3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно ч.1 ст. 183 ЦК України подільною є річ, яку можливо поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно ч.2 ст. 183 ЦК України неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.

Згідно зі ст.365 ЦК України 1). Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім’ї.

2). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно п. 25. Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»

Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України, щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх

спільній частковій власності.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №29 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною власністю чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири.

Судом встановлено, що згідно технічної документації, а саме технічного паспорту виготовленого КП «Харківське міське БТІ», квартира є ізольованою квартирою, загальною площею 58,7 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м., яка складається із однієї житлової кімнати, ванної кімнати та туалету площею 5,3 кв.м., кухні площею 15,4 кв.м., коридору площею9,0 кв.м., та балкону.

Об’ємно-планувальне рішення однокімнатної квартири не дозволяє виділити сторонам ізольовані приміщення із самостійними виходами, що можуть використовуватися як окремі квартири, або які можливо переобладнати в такі квартири, отже поділити однокімнатну квартиру між співвласниками не можливо.

За таких обставин, частка відповідача у спільній частковій власності є незначною і не може бути виділена в натурі, крім того, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим.

Згідно до звіту про незалежну оцінку майна від 07.04.2016 року вартість квартири складає 519213 гривень, що складає 20000 доларів США.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 в частині поділу майна подружжя, а саме квартири №94, по вул. Дружби Народів, 228-А в м. Харкові з виплатою позивачу ОСОБА_1 ринкової вартості належної йому на праві власності частини квартири підлягають задоволенню та становить суму 41537,04 гривень. Із чого, 519213 гривень вартість квартири на час розгляду справи складає 100% вартості квартири, таким чином, 8/100 частин квартири складає 41537,04 гривень 519213х8/100= 41537,04 грн.

Згідно з квитанцією від 09.03.2017 року вбачається, що відповідач ОСОБА_2 перерахувала кошти грошової компенсації за частину квартири, яка належить позивачу у сумі 40213 гривень на депозитний рахунок Московського районного суду м. Харкова (одержувач ТУ ДСА України у Харківській області, код одержувача 26281249, МФО банку 820172, банк ДКСУ, поточний рахунок № 37318098006674), тобто виконала усі вимоги діючого законодавства.

Приймаючи до уваги вищенаведене та керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст.ст. 10,11,60,61,88,209,212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати квартиру №94, що знаходиться у місті Харкові по вул. Дружби Народів, будинок 228-А, яка складається з однієї житлової кімнати, житловою площею 25,7 кв.м., загальною площею 58,7 кв.м. є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої власності наквартиру №94, що знаходиться у місті Харкові по вул. Дружби Народів, будинок 228-А в порядку поділу майна подружжя та виплатити ОСОБА_1 компенсацію ринкової вартості його частини квартири №94, що знаходиться у місті Харкові по вул. Дружби Народів, будинок 228-А у сумі 40213 гривень шляхом перерахування ОСОБА_1 грошових коштів внесених 09.03.2017 року ОСОБА_2 на депозитний рахунок Московського районного суду м. Харкова (одержувач ТУ ДСА України у Харківській області, код одержувача 26281249, МФО банку 820172, банк ДКСУ, поточний рахунок № 37318098006674.

В інший частині у задоволені позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя

17.03.2017