АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 754/11470/16-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Панченко О.М.

№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.

22-ц/796/4761/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :

головуючого судді: - Ратнікової В.М.

суддів: - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_5 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, П'ятнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва, ОСОБА_5 про скасування арешту, -

в с т а н о в и л а :

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року позовні вимоги ОСОБА_6 до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, П'ятнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва, ОСОБА_5 про скасування арешту задоволено.

Скасовано арешт з 1/3 частини квартири АДРЕСА_1, накладений на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 03 вересня 2007 року та на підставі постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 14 серпня 2009 року.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи, а висновки суду обставинам справи не відповідають. Суд першої інстанції не врахував, що позивач, яка є спадкоємицею боржника у виконавчому провадженні ОСОБА_8, не виконала свого, закріпленого в статті 1281 ЦК України, обв'язку та не повідомила його, як стягувача, про відкриття спадщини. Вважає, що до позивача перейшов обов'язок відшкодувати шкоду, завдану її батьком ОСОБА_8 в розмірі, що був визначений рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2007 року, в межах вартості отриманого у спадщину майна. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_6 пред'явила свої вимоги про скасування арешту в межах строку позовної давності, так як про існування постанов про накладення арешту позивач дізналася в березні 2010 року, а позов нею подано до суду у вересні 2016 року. Зазначив, що пропуск позивачем визначеного законом трирічного строку позовної давності є підставою для відмови у позові, що не було враховано судом першої інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_5 ОСОБА_10 повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_6 ОСОБА_12 проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Відповідачі Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, П'ятнадцята державна нотаріальна контора м. Києва явку своїх представників в судове засідання не забезпечили, про день та час слухання справи судом повідомлялися у встановленому законом порядку, нотаріальна контора подала заяву про розгляд справи у відсутності її представника, ВДВС Деснянського районного управління юстиції у місті Києві причину неявки свого представника не повідомив, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у їх відсутність .

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_6 є донькою ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_1 від 04 червня 1992 року.

На виконанні у Відділі державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві перебував виконавчий лист № 2-211 від 11 травня 2007 року, виданий Дніпровським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 коштів в розмірі 52 145,00 грн..

В рамках вказаного виконавчого провадження постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 03 вересня 2007 року та постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 14 серпня 2009 року було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження всього майна боржника ОСОБА_8.

ІНФОРМАЦІЯ_1 боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_8 помер.

Після його смерті відкрилась спадщина у вигляді 1/3 частини квартири за адресою АДРЕСА_1.

Для прийняття спадщини ОСОБА_6 звернулася до П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори з відповідною заявою, у зв'язку з чим, 18 лютого 2010 року була зареєстрована спадкова справа. Нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з тих підстав, що на все майно спадкодавця накладено арешт відповідно до постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 03 вересня 2007 року.

31 березня 2010 року ОСОБА_6 звернулася до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві з заявою про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі смертю боржника та скасування арешту, накладеного на його майно.

07 вересня 2011 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

12 вересня 2012 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві було повторно відкрито виконавче провадження № 34237822 з виконання виконавчого листа № 2-211 від 11 травня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 коштів в розмірі 52 145,00 грн..

19 жовтня 2012 року ОСОБА_6 повторно звернулася до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві з заявою про закінчення виконавчого провадження № 34237822 у зв'язку зі смертю боржника.

Проте, остаточно питання щодо скасування накладеного в рамках даного виконавчого провадження арешту на все майно боржника ОСОБА_8 державним виконавцем вирішено не було.

Листом Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві вих. № Д-10 від 13 березня 2015 року, у відповідь на її заяву від 26 лютого 2015 року, ОСОБА_6 було повідомлено, що матеріали виконавчого провадження знищені у відповідності до п.9.9 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби. З огляду на таке, підстав для звільнення майна з-під арешту, що був накладений в рамках виконавчого провадження, немає. Також заявнику роз'яснено, що у відповідності до положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» накладений на майно арешт може бути знятий за рішенням суду.

Звертаючись до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, П'ятнадцятої державної нотаріальної контори м. Києва, ОСОБА_5 про скасування арешту, накладеного на спадкове майно в рамках виконавчого провадження, ОСОБА_6 посилалася на те, що державним виконавцем не було вирішено питання про скасування арешту з майна боржника у зв'язку зі смертю останнього, незважаючи на подання нею відповідної заяви, вона не може реалізувати свої права спадкоємиці та отримати свідоцтво про право власності на спадкове майно, а тому, в порядку ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», накладений державним виконавцем арешт підлягає скасуванню в судовому порядку.

Задовольняючи позовні вимоги та, скасовуючи арешт, накладений на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 на підставі постанови державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 03 вересня 2007 року та на підставі постанови старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві від 14 серпня 2009 року, суд першої інстанції виходив з того, що накладений державним виконавцем арешт майна порушує права ОСОБА_6, як спадкоємиці, та обмежує її в можливості володіти, користуватися та розпоряджатися майном, отриманим у спадщину, при цьому державний виконавець, у відповідності до положень Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язаний був вирішити питання щодо припинення арешту, а тому позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.

Так, п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла станом на дату першого звернення ОСОБА_6 з заявою до Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту, передбачав, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадку, зокрема, смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Стаття 38 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції станом на 31 березня 2010 року встановлювала, що у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з завершенням виконавчого провадження. Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, виходячи з сукупного аналізу вказаних норм закону, державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у місті Києві, після отримання 31 березня 2010 року заяви ОСОБА_6 із копією свідоцтва про смерть боржника ОСОБА_8 зобов'язаний був вирішити вказану заяву по суті та вчинити дії, покладені на нього чинним законодавством у випадку смерті однієї із сторін виконавчого провадження.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що такі дії виконавцем вчинено не було, питання щодо скасування накладеного на майно арешту не вирішено, при цьому, виконавчий лист повернуто стягувачеві лише 07 вересня 2011 року, тобто, за спливом більш ніж півтора року з моменту отримання заяви, та не з підстав, що передбачені п. 3 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», а на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на 07 вересня 2011 року, а саме: у зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Стаття 1268 ЦК України встановила, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно статті 1220 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Таким чином, з моменту смерті ОСОБА_8, враховуючи факт звернення ОСОБА_6 з заявою про прийняття спадщини, спадкове майно варто вважати таким, що належить позивачу.

При цьому, стаття 41 Конституції України закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла станом на дату звернення до суду з даним позовом, арешт з майна чи коштів боржника може бути знятий за рішенням суду.

За таких обставин, враховуючи, що в ході розгляду справи достовірно встановлено факт неналежного вирішення державним виконавцем питання щодо скасування арешту з майна боржника ОСОБА_8 при завершенні виконавчого провадження, так як даний арешт порушує права ОСОБА_6, як спадкоємиці, та позбавляє її можливості оформити право власності на спадкове майно, виходячи з положень ст.ст. 317, 391 ЦК України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що вимоги позивача про скасування арешту, накладеного на спадкове майно, ґрунтуються на положеннях закону, а тому підлягають задоволенню.

Доводи скарги про те, що ОСОБА_6 допустила порушення ст. 1281 ЦК України та не повідомила кредитора ОСОБА_5 про смерть боржника ОСОБА_8 та відкриття спадщини не мають правового значення для вирішення даного спору про скасування арешту, що накладений на майно боржника, виходячи з наступного.

За змістом статті 11 Закону України «Про виконавче провадження» від 1999 року, який діяв під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні з виконання виконавчого листа № 2-211 від 11 травня 2007 року, державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника.

Таким чином, накладення арешту на майно боржника є заходом, спрямованим на забезпечення своєчасного та в повному обсязі виконання рішення суду, який вчиняється в рамках виконавчого провадження державним виконавцем при здійсненні виконавчих дій.

Одночасно, як встановлено в ході розгляду справи, наразі відсутнє будь-яке відкрите виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-211 від 11 травня 2007 року про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_5 коштів в розмірі 52 145,00 грн..

При цьому, враховуючи, що боржник за виконавчим листом помер, а заміна сторони виконавчого провадження проведена не була, виконавчий лист № 2-211 від 11 травня 2007 року не може бути прийнятий до виконання, тобто, накладений державним виконавцем на майно ОСОБА_8 арешт існує поза межами виконавчого провадження та не спрямований на забезпечення виконання рішення суду , так як таке виконання фактично не проводиться.

При цьому, порядок задоволення вимог кредитора у випадку смерті боржника визначений ст.ст. 1281, 1282 ЦК України, відповідно до яких, кредитор може пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, а спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, ОСОБА_5 не позбавлений можливості задовольнити свої вимоги стягувача за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 грудня 2007 року про стягнення коштів в розмірі 52 145,00 грн., шляхом пред'явлення вимог до спадкоємців боржника, задовольнити які є їх обов'язком, а тому скасування арешту з майна для забезпечення спадкоємцю ОСОБА_6 можливості оформити право власності на успадковане майно не обмежує та не порушує права ОСОБА_5.

Стосовно доводів апелянта про пропуск позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з цим позовом, що, як він вважає, є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За правилами ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається зі змісту поданого ОСОБА_6 позову, її права порушені не прийняттям державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві постанов від 03 вересня 2007 року та від 14 серпня 2009 року про накладення арешту на майно її батька ОСОБА_8, а неналежним виконання державним виконавцем вимог законодавства після отримання заяви ОСОБА_6 про закінчення виконавчого провадження та скасування арешту у зв'язку зі смертю боржника.

При цьому, офіційно про те, що державний виконавець не розглянув та не вирішив її заяву, не скасував накладений в рамках виконавчого провадження арешт та не скасує в подальшому, у зв'язку зі знищенням матеріалів виконавчого провадження, ОСОБА_6 дізналася при отриманні від Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві листа вих. № Д-10 від 13 березня 2015 року, у відповідь на своє звернення від 26 лютого 2015 року.

Таким чином, передбачений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності розпочав свій перебіг саме з цього моменту, оскільки лише після отримання листа від 13 березня 2015 року позивач достовірно встановила факт порушення її прав, що стало підставою для звернення до суду.

Та обставина, що право ОСОБА_6 було порушено не самим прийняттям постанов про арешт майна, а не скасуванням цього арешту в подальшому при виникненні для цього підстав, підтверджується також і самим формулюванням позову та його вимог, так як вбачається, що позивач просить не скасувати постанови державних виконавців Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції в м. Києві постанов від 03 вересня 2007 року та від 14 серпня 2009 року як такі, що винесені з порушенням закону, а скасувати накладений на майно арешт, який неправомірно не був скасований державним виконавцем, за наявності на це правових підстав.

Таким чином, строк позовної давності для пред'явлення позову не підлягає обчисленню з моменту, коли ОСОБА_6 дізналася про існування постанов від 03 вересня 2007 року та від 14 серпня 2009 року, а тому доводи ОСОБА_5 щодо пропуску позивачем строку позовної давності є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги відповідача ОСОБА_5 відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: