Справа № 186/1333/16-ц

Номер провадження № 2/0186/159/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Першотравенський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Демиденко С.М.

секретар: Фадєєва Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Першотравенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Першотравенського міського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в провадженні Першотравенського міського суду Дніпропетровської області розглядається цивільна справа за позовом ПАТ Банк «Траст» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року, за кредитним договором №R111.004-ТЕК.0034181 від 11 вересня 2013 року, за кредитним договором №R111.004-ТЕК.0038059 від 08 листопада 2013 року.

У відповідності до кредитного договору №R111.004-ТЕК.0034169 ПАТ Банк «Траст» надав кредит в сумі 93000,00 гривень зі сплатою 16,49% річних з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2018 року.

У відповідності до кредитного договору №R111.004-ТЕК.0034181 ПАТ Банк «Траст» надав кредит в сумі 500, 00 гривень зі сплатою 9,99% річних з кінцевим терміном повернення 10 листопада 2015 року.

У відповідності до кредитного договору №R111.004-ТЕК.0038059 ПАТ Банк «Траст» надав кредит в сумі 16260,00 гривень зі сплатою 16,49% річних з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2014 року.

ПАТ Банк «Траст» завідомо вніс у договір незаконні умови, маючи за мету збагатитися за рахунок відповідача.

По-перше, у відповідності до п. 1.7 кредитного договору №R111.004-ТЕК.0034169 та п.п.5,7, 5.10 пам’ятки клієнта, клієнт щомісяця, сплачує кредитору комісійну винагороду за супроводження кредиту у розмірі 11,37% від початкової суми кредиту, що становить 1274,10 гривні на місяць.

Всього - 76446,00 гривень, що становить 82,2% від суми кредиту.

У відповідності до п. 1.7 кредитного договору №R111.004-ТЕК.0038059 та п.п.5.7, 5.11 пам’ятки клієнта, клієнт щомісяця, сплачує кредитору комісійну винагороду за супроводження кредиту у розмірі 1,79% від початкової суми кредиту, що становить 291,05 гривня на місяць.

Всього - 3492,00 гривні, що становить 21,48% від суми кредиту.

Саме проценти є платою за надання основної фінансової послуги - кредитування.

Проте кредитним договором №R111.004-ТЕК.0034169 та кредитним договором №R111.004-ТЕК.0038059 передбачена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості не зважаючи на те, що надання кредиту є разовою операцією. Таким чином оплату за кредитним договором №R111.004-ТЕК.0034169 та кредитним договором №R111.004-ТЕК.0038059 встановлено двома паралельними способами:

1) щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних коштів;

2) проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

Проте відповідно до абзацу 3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов’язаної особи банку як обов’язкову умову надання банківських послуг.

Таким чином, умова кредитного договору про стягнення щомісячної комісії є нікчемною.

При наданні кредиту банк діє як професійний учасник на ринку фінансових послуг, саме банк розробляє зміст кредитного договору і пропонує його клієнтові, а тому саме на банку лежить основний обов’язок по забезпеченню дотримання законності.

По-друге, дискримінаційними є також умови, викладені в п.п.3.2.1.1, 3.2.1.1.1 та 3.2.1.1.2 кредитного договору №R111.004-ТЕК.0034169 та кредитного договору №R111.004-ТЕК.0038059 - декларативно надаючи право позичальнику на дострокове погашення заборгованості, відповідач не звільняє позивача від сплати «комісійних», більше того клієнт не звільняється від зобов’язання здійснювати сплату у повному обсязі наступних щомісячних платежів по погашенню виданих кредитних ресурсів в повному обсязі.

По - третє, при укладенні кредитного договору відповідач порушив вимоги законодавства України, й умисно ввів позивача в оману.

Як видно із договору добровільного страхування від нещасних випадків за кредитним договором №R111.004-ТЕК.0034169 та кредитним договором №R111.004-ТЕК.0038059 представником страхової компанії виступає ОСОБА_3, яка також являється уповноваженим представником ПАТ Банк «Траст» при підписанні договору кредиту між позивачем та відповідачем. На усіх документах, що відносяться до договору кредитування, та договору страхування стоїть підпис ОСОБА_3 та печатка ПАТ Банк «Траст», тобто виступав у ролі страховика.

У відповідності до ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Таким чином кошти недоотримані при одержанні кредиту було також віднесено на рахунок та користь банку. Оскільки банкам законодавством України заборонено надавати послуги у сфері страхування, то договір страхування є нікчемним.

Просить суд визнати кредитні договори №R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року та №R111.004-ТЕК.0038059 від 08 листопада 2013 року недійсними.

У судове засідання позивач та представник позивача не з’явились, надали суду заяву про слухання справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують у повному обсязі не заперечують проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Згідно ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які надані сторонами та мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 11 вересня 2013 року позивач уклав з ПАТ Банк «Траст» змішаний договір №R111.004-ТЕК.0034169, який включає в себе елементи Договору банківського рахунку фізичної особи і Кредитного договору. Договір включає в себе в якості складових та невід’ємних частин: «Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі» /далі Умови/; «Тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування…»; «Графік платежів»; «Розпис сукупної вартості кредиту»; «Заяву про надання кредиту на споживчі цілі» /п.1.4. Умов, а.с. №59-68,93-94/. Отже, посилання позивача на недійсність п.п. 5,7, 5.10 «Пам’ятки клієнта» до цього договору /а.с.86/ є безпідставним, оскільки така пам’ятка не складає собою частину оспорюваного договору та носить суто інформативний характер.

Позивач отримав кредит, відповідно до укладеного кредитного договору № R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року, в розмірі 93000,00 гривень, з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 16,49% річних та 1,37% щомісячної комісії за обслуговування кредиту, на строк 60 місяців, з кінцевим терміном повернення кредиту 11 вересня 2018 року /а.с.87,89/.

Разом з тим, 11 вересня 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія» Юнівест» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків /а.с.67-68/.

Також, 08 листопада 2013 року між Публічним акціонерним товариством Банк «Траст» та позивачем був укладений змішаний договір № R111.004-ТЕК.0038059, який включає в себе елементи Договору банківського рахунку фізичної особи і Кредитного договору. Договір включає в себе в якості складових та невід’ємних частин: «Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі» /далі Умови/; «Тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування…»; «Графік платежів»; «Розпис сукупної вартості кредиту»; «Заяву про надання кредиту на споживчі цілі» /п.1.4. Умов, а.с. №69-77,91-92/. Отже, посилання позивача на недійсність п.п.5,7, 5.11 «Пам’ятки клієнта»/а.с.85/ до цього договору є безпідставним, оскільки така пам’ятка не складає собою частину оспорюваного договору та носить суто інформативний характер.

Позивач отримав кредит, відповідно до укладеного кредитного договору № R111.004-ТЕК.0038059, згідно якого позивачу були видані кредитні кошти в розмірі 16 260,00 гривень, з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 16,49% річних та 1,79% щомісячної комісії за обслуговування кредиту, строком на 12 місяців, кінцевий термін повернення кредиту 07 листопада 2015 року /а.с.88,90/.

Разом з тим, 08 листопада 2013 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія» Юнівест» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування від нещасних випадків /а.с.78-79/.

03 жовтня 2016 року позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати вищезазначені змішані договори недійсними з підстав передбачених ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України /далі ЦК України/, ч. 1 ст. 215 ЦК України  ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року.

Вирішуючи позовні вимоги суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочини, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Разом із тим згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-87цс12, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі № 15-рп/2011 положення п. п. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року, з наступними змінами, у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Оскільки відповідно до умов спірних змішаних договорів банк надав позивачу кредит на поточні потреби (споживчі цілі) («Заяви про надання кредиту на споживчі цілі», /а.с.59,69/, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Згідно зі ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтами регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Так, відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 /далі Правила/, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Зазначений правовий висновок висловлений Верховним Судом України у цивільній справі №6-1746цс16, Постанова ВСУ від 16 листопада 2016 року.

Із врахуванням зазначеного суд приходить до висновку про незаконність нарахування відповідачем щомісячної комісії за обслуговування кредиту, передбаченої п.2.6 «Заяви про надання кредиту на споживчі цілі» /а.с.59/ по оскаржуваному змішаному договору №R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року в розмірі 1,37% та п.2.6 «Заяви про надання кредиту на споживчі цілі» /а.с.69/ по оскаржуваному змішаному договору № R111.004-ТЕК.0038059 від 08 листопада 2013 року в розмірі 1,79%. Оскільки зазначені платежі встановлені відповідачем за вчинення дій передбачених п.3.6 Правил.

Враховуючі вище викладене позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання позивача, на не відповідність законодавству, п.п.3.2.1.1 та 3.2.1.1.2 «Умов» до кредитного договору №R111.004-ТЕК.0034169 та кредитного договору №R111.004-ТЕК.0038059 /а.с.61,72/, які на думку позивача є дискримінаційними /ст.ст. 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів»/ та декларативно надаючи право позичальнику на дострокове погашення заборгованості, не звільняють його від зобов’язання здійснювати сплату у повному обсязі наступних щомісячних платежів по погашенню виданих кредитних ресурсів, суд вважає необґрунтованими.

Так, відповідно до ст. 531 ЦК України, боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Крім того з аналізу положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.

Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.

Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.

Суд проаналізувавши положення п.п.3.2.1.1 та 3.2.1.1.2 «Умов» до оскаржуваних кредитних договорів, прийшов до висновку про їх відповідність вищезазначеним положенням, оскільки право позивача як на часткове так і на повне дострокове повернення кредиту закріплено. Оскаржувані позивачем п.п.3.2.1.1 та 3.2.1.1.2 «Умов», якраз закріплюють за вибором позивача коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення /або зменшення розміру щомісячного платежу або зменшення строку повернення кредиту/, що не виключає права на повне дострокове повернення кредиту, наслідком якого є припинення зобов’язання повним його виконанням. Додаткова плата за дострокове погашення кредиту оскаржуваними положеннями п.п.3.2.1.1 та 3.2.1.1.2 «Умов» не передбачена.

Також суд вважає необґрунтованими посилання позивача на введення його відповідачем в оману /ст. 230 ЦК України/ під час укладення 11 вересня 2013 року та 08 листопада 2013 року між ним та Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія» Юнівест» договорів добровільного страхування від нещасних випадків /а.с.67-68,78-79/, які крім того на думку позивача були укладені юридичною особою яка не мала права його вчиняти /ст. 227 ЦК України/ з посиланням на ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», відповідно до положень якої банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування).

Суд прийшов до такого висновку, враховуючі що обставини на які посилається позивач є підставою для вирішення питання про можливу недійсність /оспорюваність/ зазначених договорів укладених не з відповідачем а з ПрАТ «Страхова компанія» Юнівест», отже є поза межами позовних вимог та предмета розгляду у справі.

Так, відповідно до ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, в задоволені позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Згідно ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Враховуючі вищевикладене суд, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Питання про судові витрати у справі суд вирішує відповідно до положень ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст. ст.10-11, 27, 57-60, 88, 137, 209, 212-215, 218, 224-226, 367 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» про захист прав споживачів та визнання договорів недійсними задовольнити частково.

Визнати недійсним укладений 11 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст» змішаний договір №R111.004-ТЕК.0034169 в частині встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,37 відсотка від початкової суми кредиту.

Визнати недійсним укладений 08 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством Банк «Траст» змішаний договір №R111.004-ТЕК.0038059 в частині встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,79 відсотка від початкової суми кредиту.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Банк «Траст» на користь держави судовий збір в розмірі 1280 /одна тисяча двісті вісімдесят/ гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана до Першотравенського міського суду протягом десяти днів з моменту одержання його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

СУДДЯ: /ОСОБА_4/