ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2017Справа №910/2326/17

За позовомДержавного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго»

доДержавного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом»

прозобов'язання вчинити дії та стягнення 122000 грн. 39 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Горопашний І.В. - представник за довіреністю б/н від 07.10.2016;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

13.02.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» з вимогами до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про зобов'язання вчинити дії та стягнення 122000 грн. 39 коп. (81526 грн. 20 коп. пені та 40474 грн. 19 коп. штрафу).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 не повернув на вимогу позивача передане на зберігання відповідачу майно, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271). Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп., нараховану за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахований за прострочення повернення товару понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2017 порушено провадження у справі № 910/2326/16 та справу призначено до розгляду на 07.03.2017.

У судовому засіданні 07.03.2017 представник позивача подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив суд зменшити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій та стягнути з відповідача 35848 грн. 40 коп. пені, нарахованої за прострочення повернення майна.

Розглянувши у судовому засіданні 07.03.2017 подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, суд дійшов висновку, що вона, по суті, є відмовою від позову в частині штрафу (у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача штраф у розмірі 40747 грн. 19 коп.) та зменшенням позовних вимог в частині пені (у позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп.).

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Нормами частини 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Відповідно до положень пункту 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 визначено, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом встановлено, що подана позивачем заява підписана представником Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», який відповідно до довіреності від 07.10.2016 не має права на повну або часткову відмову від позовних вимог, з огляду на що суд не приймає до розгляду подану позивачем заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.03.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 21.03.2017.

Представник позивача у судовому засіданні 21.03.2017 подав письмові пояснення по справі, надав усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання 21.03.2017 не з'явився, клопотань про відкладення розгляду справи не подавав, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103040758597.

При цьому, суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 77 ГПК України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з частиною 1 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Враховуючи, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, беручи до уваги відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в матеріалах справи доказами.

У судовому засіданні 21.03.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

15.07.2016 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (поклажодавець) та Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (зберігач) укладено Договір № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна, відповідно до умов якого поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання протягом строку цього договору майно з правом користування, а саме: Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271, загальною вартістю 578202 грн. 67 коп.

Відповідно до п. 1.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 місце зберігання майна: Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ, Прммайданчик 1, ВП «Южноукраїнська АЕС».

Згідно з п. 2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 договір відповідального зберігання є безоплатним.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 передача майна на склад зберігача здійснюється транспортом зберігача.

Згідно з п. 5.2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Відповідно до п. 6.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання зобов'язань сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочини за своєю правовою природою є договором зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Судом встановлено, що за актом приймання-передачі обладнання від 12.07.2016 позивач передав, а відповідач прийняв на відповідальне зберігання обладнання, визначене у п. 1.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 (копія акту долучена позивачем до позовної заяви).

При цьому, позивачем долучено до позовної заяви копію довіреності, якою було уповноважено представника відповідача на приймання на відповідальне зберігання вказаного у п. 1.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Відповідно до п. 6.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 строк відповідального зберігання становить 30 календарних днів.

Судом встановлено, що 12.08.2016 між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, в якій сторони домовились продовжити строк відповідального зберігання до 12.09.2016 включно.

Згідно зі ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей. Зберігач зобов'язаний передати плоди та доходи, які були ним одержані від речі. Тотожність речі, яка була прийнята на зберігання, і речі, яка була повернута поклажодавцеві, може підтверджуватися свідченням свідків.

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з п. 4.1.5 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Позивачем долучено до позовної заяви копію листа Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», адресованого відокремленому підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вих. № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016), в якому позивач просить відповідача, у зв'язку із закінченням строку відповідального зберігання, повернути передане на зберігання майно (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Крім того, позивачем долучено до позовної заяви копію листа Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго», адресованого відокремленому підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (вих. № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016), в якому позивач просить відповідача, у зв'язку із закінченням строку відповідального зберігання - 12.09.2016, повернути передане на зберігання майно (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Також, позивачем долучено до позовної заяви копію листа вих. № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016, адресованого президенту Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», про повернення переданого позивачем на відповідальне зберігання майно за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, у зв'язку із закінченням строку зберігання (12.09.2016).

Крім того, до позовної заяви позивачем долучено копію претензії вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016, адресованої відокремленому підрозділу «Южно-Українська атомна електрична станція» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», в якому позивач просив негайно повернути обладнання - Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271 та сплатити нараховану неустойку (8094 грн. 80 коп. пені за період з 12.09.2016 по 26.09.2016).

Судом встановлено, що вказана претензія була направлена позивачем відповідачу 28.09.2016, та була отримана відповідачем 03.10.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103236816870, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

Судом встановлено, що у відповідь на претензію вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 позивача, відповідач направив листа (вих. № 32/14516 від 13.10.2016), в якому визнав, що претензія позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню (вказаний лист відповідача був отриманий позивачем 24.10.2016, що підтверджується вхідним реєстраційним номером 7780/0/11-16 позивача на ній, копія долучена позивачем до позовної заяви).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач просить суд зобов'язати відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271). Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп., нараховану за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахований за прострочення повернення товару понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом, строк відповідального зберігання обладнання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 був встановлений сторонами до 12.09.2016 включно (в редакції Додаткової угоди від 12.08.2016).

Відповідно до ст. 953 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно з п. 4.1.5 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 зберігач зобов'язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Згідно з п. 5.2.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Таким чином, положеннями законодавства України та умовами укладеного між сторонами Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 передбачено право поклажодавця у будь-який час вимагати повернення майна, та обов'язок зберігача повернути майно не ставиться в залежність від строку зберігання майна, встановленого у договорі зберігання.

Разом з тим, у зберігача виникає обов'язок повернути майно поклажодавцю за наявності вимоги поклажодавця про повернення майна.

Як встановлено судом, позивачем долучено до позовної заяви копії листів (вих. № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016; вих. № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016; вих. № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016), адресованих відповідачу про повернення майна (та сплату штрафних санкцій).

Втім, належних доказів направлення вказаних листів відповідачу позивачем суду не надано (копій рекомендованих повідомлень про вручення, копій опису вкладення у цінний лист, тощо).

При цьому, долучені позивачем у судовому засіданні 21.03.2017 реєстраційно-контрольні картки вихідних листів (вих. № 01/04-2-1-1/9461 від 15.08.2016; вих. № 04/04-2-1-1/10299 від 06.09.2016; вих. № 01/04-2-1-1/10318 від 07.09.2016) не є належними доказами направлення вказаних листів відповідачу, оскільки не дають змоги встановити факт направлення відповідачу відповідних листів, а в цілому свідчить про реєстрацію певної вихідної кореспонденції Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго».

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з положень Цивільного кодексу України та умов Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, строк виконання відповідачем обов'язку з повернення майна з відповідального зберігання визначений моментом пред'явлення вимоги.

Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо.

Як встановлено судом, 28.09.2016 позивач направив відповідачу претензію вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016, в якій позивач просив негайно повернути обладнання - Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271 та сплатити нараховану неустойку (8094 грн. 80 коп. пені за період з 12.09.2016 по 26.09.2016).

Як встановлено судом, вказана претензія була отримана відповідачем 03.10.2016, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103236816870, копія якого долучена позивачем до позовної заяви.

При цьому, як встановлено судом, у відповідь на претензію вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 позивача, відповідач направив листа (вих. № 32/14516 від 13.10.2016), в якому визнав, що претензія позивача є обґрунтованою та підлягає задоволенню (вказаний лист відповідача був отриманий позивачем 24.10.2016, що підтверджується вхідним реєстраційним номером 7780/0/11-16 позивача на ній, копія долучена позивачем до позовної заяви).

Таким чином, враховуючи дату отримання відповідачем претензії вих. № 01.6/01.6.2/11034 від 27.09.2016 - 03.10.2016, та встановлений у ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України строк виконання зобов'язання (у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги), суд дійшов висновку, що відповідач повинен був повернути позивачу обладнання (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271) у строк до 10.10.2016 (включно).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Доказів повернення позивачу майна, переданого позивачем на відповідальне зберігання, за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 станом на дату розгляду справи у суді відповідачем суду не надано.

Відповідно до ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до п. 3.2 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 приймання майна на відповідальне зберігання та повернення його з відповідального зберігання здійснюється сторонами за актами прийому-передачі, які є невід'ємною частиною цього договору.

У судовому засіданні 21.03.2017 представник позивача подав письмові пояснення, в яких зазначив, що повернення майна відповідачем повинно відбуватися у такий самий спосіб, яким майно було передано відповідачу позивачем (тобто за актом повернення майна, складеним між позивачем та відповідачем).

З огляду на викладене, беручи до уваги настання строку виконання відповідачем обов'язку з повернення майна (Увод, марки ГМТ-ІІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063; Увод, марки ГМТІ-30-750/1000 У1ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271) позивачу та невиконання відповідачем обов'язку з повернення вказаного майна (зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення майна позивачу - відповідного акту повернення майна, складеного відповідно до п. 3.2 договору), суд дійшов висновку в обґрунтованості вимог позивача про зобов'язання відповідача повернути майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

Крім того, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем обов'язку з повернення майна, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 81526 грн. 20 коп., нараховану за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штраф у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахований за прострочення повернення майна понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідно до п. 7.1 Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 у випадку порушення зобов'язань, що виникають з цього договору, сторони несуть відповідальність, визначену чинним законодавством України.

Таким чином, умовами Договору № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016 сторонами не передбачено стягнення з відповідача пені, так само як і штрафу, за прострочення виконання обов'язку з повернення з відповідального зберігання майна.

За таких обставин, пеня та штраф за прострочення виконання відповідачем обов'язку з повернення майна може бути стягнуті лише в разі, якщо обов'язок та умови їх сплати визначений певним законодавчим актом.

Так, позивач обґрунтовує вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу тим, що позивач є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки, та відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, має право на стягнення пені у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, та штрафу у розмірі 7% за прострочення понад тридцять днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» засноване на державній власності та належить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України (відповідно до п. 1.1. Статуту позивача, долученого до позовної заяви).

Відповідно до п. 4.1 Статуту Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання.

При цьому, відповідачем не надано на виконання вимог ухвал суду Статуту Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом». Однак, відповідно до інформації, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» входить до сфери управління Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони є суб'єктами господарювання, що належать до державного сектору економіки, з огляду на що за порушення виконання зобов'язань (у випадку та порядку, передбаченими вказаною нормою) наявні підстави для нарахування пені та штрафу на підставі ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

У п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 зазначено, що господарським судам необхідно мати на увазі, що штрафні санкції, передбачені абзацом третім частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

Суд зазначає, що як вбачається з ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд зазначає, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафних санкцій у вигляді пені, штрафу, передбачених абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливе за наявності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі N 3-41гс10; постанова Верховного Суду України від 28 лютого 2011 р. у справі N 3-11гс11).

Враховуючи викладене, право на нарахування і стягнення вказаних штрафних санкцій виникає лише у випадку наявності прострочення зобов'язання з поставки товару, виконання робіт, надання послуг, тобто негрошового обов'язку, який є елементом змісту зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Таким чином, обов'язок відповідача у зобов'язанні із зберігання речі, по суті, зводиться до надання послуги зі зберігання речі.

Водночас, повернення майна зі зберігання за договором відповідального зберігання не є суттю самого зобов'язання зі зберігання, а є наслідком припинення зобов'язання зі зберігання. Таким чином, обов'язок повернути майно зі зберігання не пов'язаний з виконанням робіт, наданням послуг, поставкою майна, а тому підстави для нарахування пені та штрафу за прострочення виконання зберігачем (відповідачем) обов'язку з повернення майна з відповідального зберігання на підстав ст. 231 Господарського кодексу України відсутні.

Крім того, суд зазначає, що ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України передбачає механізм нарахування пені та штрафу, зокрема базу нарахування: пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Тобто, розрахунок пені та штрафу здійснюється від вартості товару, який підлягає передачі при поставці, вартості робіт, які підлягають виконанню, вартості послуг, які надаються. При цьому, як встановлено судом, відповідач надає послуги зберігання безоплатно. Водночас, позивач нараховує штрафні санкції від вартості майна, яке було передано на зберігання (що не можна вважати вартістю послуг), що не передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у позові Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» в частині позовних вимог про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» пені у розмірі 81526 грн. 20 коп., нарахованої у зв'язку з простроченням повернення відповідачем майна за період з 12.09.2016 по 31.01.2017, та штрафу у розмірі 40474 грн. 19 коп., нарахованого за прострочення повернення майна понад 30 днів (на підставі ст. 231 Господарського кодексу України).

При цьому, щодо здійснених відповідачем оплат нарахованих позивачем штрафних санкцій, докази здійснення чого були долучені позивачем до матеріалів справи разом із заявою про зменшення позовних вимог у судовому засіданні 07.03.2017, суд зазначає, що вказані обставини (сплата відповідачем штрафних санкцій) не входять до предмету дослідження судом, з огляду на встановлення обставин щодо відсутності підстав для нарахування таких санкцій.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, судом встановлено, що при зверненні з даним позовом до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 10503 грн. 05 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 404 від 02.02.2017 на суму 10503 грн. 05 коп.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», з 1 січня 2017 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 1600 грн. 00 коп.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з п. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Суд зазначає, що вимога про зобов'язання відповідача повернути майно є немайновою вимогою, з огляду на що сума судового збору за звернення до суду з даною вимогою становить 1600 грн. 00 коп.

При цьому, вимога про стягнення 122000 грн. 39 коп. є майновою вимогою та судовий збір за подання вказаної позовної вимоги до суду становить 1830 грн. 01 коп. (122000,39 грн. * 1,5%).

Отже, загальний розмір судового збору, що підлягає сплаті позивачем з даним позовом до суду, становить 3430 грн. 01 коп.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, у випадку подання позивачем клопотання про повернення суми судового збору, наявні підстави для повернення Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» з Державного бюджету України суми надмірно сплаченого судового збору у розмірі 7073 грн. 04 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч. 1 ст. 49, ст.ст. 75, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зобов'язати Державне підприємство «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) повернути Державному підприємству «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код: 00100227) майно, що було передане на відповідальне зберігання за Договором № 70/3057-16 відповідального зберігання зерна від 15.07.2016, а саме: високовольтний увод типу ГМТ-ІІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.011-01, заводський номер Ч95063) та високовольтний увод типу ГМТІ-30-750/1000У1 (ИВЕЮ 686345.005, заводський номер Ч88271).

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код: 24584661) на користь Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 25; ідентифікаційний код: 00100227) судовий збір у розмірі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 29.03.2017

Суддя І.М. Отрош