ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
Іменем України
27.07.2006 року Справа № 3/710(5/288(16/324)
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого Лазненко Л.Л.
суддів Бородіної Л.І.
Якушенко Р.Є.
секретар
судового засідання Чернікова Я.В.
за участю представників сторін:
від позивача: головний спеціаліст юридичної служби Федоренко О.А.,
довіреність №03-01/105 від 03.01.2006;
від відповідача: представник по довіреності
Запорожченко Ю.О.,
довіреність №16 від 05.01.2006;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні матеріали
апеляційної скарги Державного підприємства „Антрацит”,
м.Антрацит Луганської області
на постанову
господарського суду Луганської області
від 20.04.2006
у справі № 3/710(5/288(16/324))
(суддя –Доманська М.Л.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів, м.Луганськ
до відповідача Державного підприємства „Антрацит”,
м.Антрацит Луганської області
про стягнення 17332 грн. 17 коп.
В С Т А Н О В И В:
Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ звернулося до господарського суду Луганської області з позовом до державного підприємства „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області про стягнення 17332 грн. 17 коп. несплачених штрафних санкцій за незайняті інвалідами робочі місця у 2003 році.
Рішенням господарського суду Луганської області від 11.01.2005 позов задоволений повністю.
Не погоджуючись з рішенням від 11.01.2005, державне підприємство „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області звернулося до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 рішення господарського суду Луганської області від 11.01.2005 по справі №16/324 залишено без змін, а апеляційна скарга відповідача без задоволення.
Не погоджуючись з постановою Луганського апеляційного господарського суду від 22.02.2005, державне підприємство „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області звернулося з касаційної скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просило скасувати рішення господарського суду Луганської області та постанову Луганського апеляційного господарського суду по даній справі.
Постановою Вищого господарського суду України від 17.05.2005 касаційна скарга відповідача задоволена частково, рішення господарського суду Луганської області від 11.01.2005 та постанова Луганського апеляційного господарського суду від 22.02.2005 по даній справі скасовані, справа передана на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Після передачі на новий розгляд рішенням господарського суду Луганської області від 05.08.2005 по справі №5/288(16/324) у задоволенні позову Луганському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ звернулося з апеляційною скаргою до Луганського апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати в повному обсязі рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2005 по справі №5/288(16/324).
Постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27.09.2005 апеляційна скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Не погоджуючись з постановою Луганського апеляційного господарського суду від 27.09.2005 Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ звернулося з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просило скасувати рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2005 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.09.2005 і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Постановою Вищого господарського суду України від 06.12.2005 касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м.Луганськ задоволено частково, рішення господарського суду Луганської області від 05.08.2005 та постанову Луганського апеляційного господарського суду від 27.09.2005 по справі скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Після передачі на новий розгляд постановою господарського суду Луганської області від 20.04.2006 по справі №3/710(5/288(16/324)) позов задоволений повністю.
Не погоджуючись з постановою від 20.04.2006 по справі №3/710 (5/288(16/324)) державне підприємство „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області звернулося до Луганського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову господарського суду Луганської області від 20.04.2006 та прийняти нове рішення про відмову позивачу у позові.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог її заявник посилається на те, що судом неправильно застосовані та порушені норми матеріального і процесуального права, розгляд справи не ґрунтувався на всебічному, повному і об’єктивному розгляді.
Відповідач запереченням №03-01/2129 від 31.05.2006 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.
Згідно ст. 189 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 по справі №3/710(5/288(16/324)) відкрите апеляційне провадження за апеляційною скаргою державного підприємства „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області.
Розпорядженням першого заступника голови Луганського апеляційного господарського суду від 25.05.2006 для розгляду апеляційної скарги державне підприємство „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області призначена судова колегія у складі: головуючий суддя - Єжова С.С., суддя –Баннова Т.М., суддя – Парамонова Т.Ф.
Відповідно до ст. 190 Кодексу адміністративного судочинства України Луганський апеляційний господарський суд ухвалою від 08.06.2006 по справі №3/710(5/288(16/324)) закінчив підготовку по справі та призначив адміністративну справу до апеляційного розгляду на 25.07.2006.
Ухвалою від 19.06.2006 розгляд справи перенесений на 27.05.2006. В зазначеній ухвалі було допущено описку, а саме вказано в резолютивній частині, що: „призначити розгляд скарги у справі на 27.05.2006 о 15 год.30 хв.”, в той час як було потрібно вказати „призначити розгляд скарги у справі на 27.07.2006 о 15 год. 30 хв.”. Вказана описка підлягає виправленню не змінючи змісту ухвали від 19.06.2006, вважати призначеним розгляд скарги на 27.07.2006 на 15 год. 30 хв.
Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 26.07.2006 для розгляду апеляційної скарги державного підприємства „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області по справі №3/710(5/288(16/324)) у зв’язку з відпусткою судді Перлова Д.Ю. його виключено із складу колегії та введено суддю Бородіну Л.І.
Учасники судового процесу по справі направленими судом апеляційної інстанції повістками-викликами сповіщені, що розгляд скарги відбудеться 27.07.2006, у вказаний час і в приміщенні Луганського апеляційного господарського суду за вказаною адресою.
Судова колегія, приймаючи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосовані норми матеріального та процесуального права при прийнятті оспореного судового акту, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Стаття 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб в сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Стаття 7 Кодексу адміністративного судочинства України визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, першими із яких вказані верховенство права і законність.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідними дійсності та підтвердженими достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно ст.8 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я України та органами місцевого самоврядування.
Відповідно до пункту першого Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000, спеціальним уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики є Міністерство праці та соціальної політики України.
У відповідності з пунктом першим Положення про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року №1434, Фонд соціального захисту інвалідів є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому.
Згідно з пунктом дев’ятим Положення про Фонд для реалізації покладених на нього завдань за погодженням з Мінпраці утворюються територіальні відділення Фонду.
Відповідно до пункту третього пункту четвертого Положення про Фонд він відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за своєчасним перерхуванням сум штрафних санкцій, що надходять від підприємств, установ і організацій за недодержання ними нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
З наведеного випливає, що Відділення, звертаючись до суду із позовом про стягнення заборгованості зі сплати штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, діяло як орган державної влади при здійснені ним владних управлінських функцій і, відповідно, як суб’єкт владних повноважень.
За змістом ст.20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” саме Фонду соціального захисту інвалідів надано право на стягнення санкцій за недодержання законодавчо встановленого нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
Отже суд першої інстанції обґрунтовано розглянув даний спір за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, в редакції від 05.07.2001 №2606-III (далі-Закон) для підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 20 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно зі ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.91 № 875-ХІІ (в редакції після 05.07.01, діючої на час виникнення спірних правовідносин) працевлаштування інвалідів на підприємствах здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів. Підбір робочого місяця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навиків та знань, а також рекомендацій медико - санітарної експертизи. Підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
Згідно з п.п. 5, 10-14 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314, підприємства розробляють заходи по створенню робочих місць для інвалідів, вносять їх в колективний договір, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів, а працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2003 році не направлено на підприємство відповідача для працевлаштування жодного інваліда, оскільки відповідач належним чином не інформував ці органи про наявність робочих місць для інвалідів, що відповідач не спростував не в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження. З довідки Антрацитівського міськрайцентру зайнятості від 22.07.2004 № 3/03-1264 (а.с.30 том І), від 21.10.2004 № 3/03-1651 (а.с.43 том 1), від 17.01.2006 № 3/03-71 вбачається, що у 2003 році підприємство відповідача надавало звіти за формою 3-ПН та відомостей про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів не надавало, у зв'язку з чим на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялись, вказане підтверджено відповідними звітами відповідача за формою 3-ПН за січень-грудень 2003. За довідкою від 08.12.2004 № 1-1876 (а.с.64 том І), від 28.12.2004 № 1-1999 (а.с.67 том І), від 05.0120.06 №1-27 управління праці та соціального захисту населення Антрацитівської міської ради на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялись, оскільки це підприємство не надавало інформації про вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів. Даний факт відповідач не спростував. За довідками виконавчого комітету Антрацитівської міської ради від 31.01.2006 № 01-76/3 та від 16.01.06 № 01-29/3 на підприємство відповідача інваліди для працевлаштування не направлялись, оскільки це підприємство не надавало інформації про вакантні робочі місця для працевлаштування інвалідів. Ці обставини були всебічно досліджені судом першої інстанції та не спростовані відповідачем в судовому засіданні по справі.
Як зазначив відповідач (а.с.48 том І), протягом 2003 року інваліди не звертались безпосередньо до відповідача для працевлаштування.
Крім того, п.п.1, 3 Положення про робоче місце інваліда і порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (із змінами та доповненнями), зазначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створені необхідні умови праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестовано відповідною комісією за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів та введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
У відповідності із ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», з метою реалізації творчих та виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах (об'єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів, а також займатися індивідуальною та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до ст. 4.Закону України "Про охорону праці", державна політика в галузі охорони праці базується на принципах, зокрема: пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності.
Пунктом 4 "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 №314, передбачено, що місцеві органи соціального захисту спільно з громадськими організаціями інвалідів з урахуванням рекомендацій МСЕК, побажань інвалідів, їх професійних навиків і знань готовлять пропозиції по створенню нових робочих місць для інвалідів. Пунктом 14 цього Положення встановлено, що підприємства створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, забезпечують соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.
За змістом цього "Положення про робоче місце інвалідів і про порядок працевлаштування інвалідів", інших норм чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, створення підприємством для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації неможливе без наявності інваліда, пошуком якого зобов'язані займатися органи працевлаштування, визначені у ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 № 875-ХІІ; при цьому, на підприємства покладено обов'язок із забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами планової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ВАТ ДХК „Антрацит" (правонаступником якого є відповідач у справі) за період з 01.10.2001 по 01.06.2003 органами податкової інспекції встановлено, що у 2003 році підприємством не додержаний норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих.
Матеріали справи свідчать про не виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів. Відповідачем не вжито передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів: відповідач не довів суду, що у 2003 році підприємством розроблялись заходи по створенню робочих місць для інвалідів, давались публічні оголошення інформації про наявність вакантних місць для працевлаштування інвалідів, про що відповідач зазначив у поясненні, зданому до суду 10.12.2005 (а.с.69-70 том І); у звітах за формою 3-ПН за січень-грудень 2003 відомостей про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів, відповідачем не надавалось; хоча в колективний договір (а.с.63 том І) внесене положення про те, що підприємство зобов'язується створити для робітників, які отримали інвалідність на підприємстві, умови для подальшого виконання ними трудових зобов'язань згідно з медичним висновком чи організувати їх перенавчання, перекваліфікацію чи надомну роботу; підприємство не інформувало центр зайнятості, місцевий орган соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до чинного законодавства штрафні санкції сплачуються підприємствами самостійно не пізніше 15 квітня року, що настає за звітним; підприємство відповідача за даним позовом повинно було сплатити штрафні санкції не пізніше 15.04.2004, але самостійно не сплатило; звіт відповідача форми № 10-ПІ за 2003 рік надійшов позивачеві 09.02.2004 (відмітка позивача на звіті -а.с.9); датою виявлення порушення слід вважати 16.04.2004. З матеріалів справи вбачається, що позов про стягнення штрафних санкцій подано відділенням Фонду вчасно - не пізніш як через шість місяців з дня виявлення порушення. Відповідачем не заявлено заперечень проти суми санкцій, нарахованих позивачем по справі та не доведені обставини в підтвердження доводів за апеляційною скаргою.
За таких обставин, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Луганської області від 20.04.2006 по справі №3/710(5/288(16/324)) ґрунтується на повному та всебічному розгляді всіх обставин справи. |
У судовому засіданні 27.07.2006 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 01.08.2006.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 167, 195, 196, п.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.ст.206, 254, п.6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
У Х В А Л И В:
1. Апеляційну скаргу державного підприємства „Антрацит”, м.Антрацит Луганської області на постанову господарського суду Луганської області від 20.04.2006 у справі №3/710(5/288(16/324)) залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 20.04.2006 у справі №3/710(5/288(16/324)) без змін.
Відповідно до ч.5 ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч.2 ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Л.Л. Лазненко
Суддя Л.І.Бородіна
Суддя Р.Є. Якушенко