Справа №: 398/7459/14-ц

провадження №: 2/398/13/17

РІШЕННЯ

Іменем України

"24" березня 2017 р. Олександрійський міськрайонний суд

Кіровоградської  області

в складі:   головуючого – судді Ковальової О.Б.

      за участю: секретаря –  Дудченко О.Ю.,

представника позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду м Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, де треті особи – приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Олександрійська міська державна нотаріальна контора №1 про визнання заповіту недійсним, -

                                                              ВСТАНОВИВ:   

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_6, де третя особа – приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Олександрійська міська державна нотаріальна контора №1 про визнання заповіту недійсним.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 11 березня 2014 року померла мати позивача та відповідача – ОСОБА_7.

Позивач прийняв спадщину шляхом подачі заяви до нотаріальної контори, де йому стало відомо, що матір’ю за життя, 16 листопада 2012 року було складено заповіт на ім’я його рідного брата ОСОБА_6 щодо всього майна, яке буде належати їй на час смерті, який посвідчений приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_5

Позивач вважає, що зазначений заповіт був складений заповідачем у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, що у відповідності до ст.225 ЦК України дає підстави для визнання його недійсним.

Зокрема, ОСОБА_7 в останні роки страждала на психічні розлади, у зв’язку з чим неодноразово проходила лікування та перебувала на обліку в Олександрійській психіатричній лікарні. Внаслідок наявного у неї захворювання його мати виявляла неадекватну поведінку – уходила з оселі в невідомому напрямку, після чого її приводили додому родичі та знайомі; не стежила за своїм зовнішнім виглядом, не займалась домашнім господарством, не могла відповісти на елементарні запитання, мала провали в пам’яті. В зв’язку з вищезазначеним позивач з дружиною постійно допомагали їй, відвідували її, придбавали продукти харчування, готували , прали, вели її домашнє господарство, сплачували за неї комунальні послуги. В той же час відповідач в утриманні матері участі не приймав та допомоги їй не надавав.

ОСОБА_7 за життя недієздатною не визнавалась та опікуна не мала, проте, її поведінка протягом останніх років свідчила про неможливість усвідомлення нею значення своїх дій та керування ними.

На підставі зазначених обставин позивач просив визнати заповіт недійсним.

Ухвалою суду від 21.04.2016 року було замінено відповідача – ОСОБА_6, який помер 23.05.2015 року процесуальними правонаступниками – відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.142).

Позивач підтримав позовні вимоги зазначивши, що відповідачі вкрали документи та свідоцтво про смерть матері їм видали повторно.

Представник позивача також просить позов задовольнити, зазначивши, що померла страждала на психічні розлади з 2005 року, та за власною ініціативою звернулась до лікарні. Вважає, що в 2012 році сумнівів в тому, що спадкодавець неналежно розуміла значення своїх дій немає, так як вона регулярно проходила амбулаторне лікування. Щодо її дій та поведінки, то пояснення дадуть свідки, а також просив призначити посмертну судово – психіатричну експертизу. Офіційний догляд за ОСОБА_7 був офіційно оформлений з лютого 2014 року через органи управління соціального захисту населення. Доказів того, що позивач оплачував кошти за комунальні послуги, які надавались матері, він немає. Тільки після смерті матері позивачу стало відомо про заповіт.

Відповідач ОСОБА_4 подала письмово викладене заперечення по суті позовних вимог (а.с. 160), де вказує, що вона та її матір прийняли спадщину після смерті батька ОСОБА_6, який прийняв спадщину після смерті своєї матері, але не встиг її оформити. Підставою для визнання заповіту недійсним за ст.225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Проведена судово – психіатрична експертиза щодо психічного стану ОСОБА_7 в момент підписання нею заповіту не змогла дати відповідь на питання чи могла її бабуся усвідомлювати значення і наслідки своїх дій. Враховуючи вищевикладене, та те. що позивачем належнич чином не доведено обставини на які він посилається, просить відмовити у задоволенні позовної заяви. В подальшому відповідачі подали заяви про розгляд справи у їх відсутність (а.с.182, 183 ).

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_5 пояснив, що він посвідчував заповіт ОСОБА_7. Дана жінка у нього ніяких сумнів щодо стану її здоров’я не викликала. Вона мала добрий зовнішній вигляд та розповіла йому, що має двох синів, але бажає заповісти її майно одному з них. Вона також пред’явила йому паспорт, код. Потім їй було надано для ознайомлення заповіт. Після цього він повідомив їй, що вона повинна написати, що прочитала заповіт та те, що він відповідає її дійсним намірам, а також поставити свій підпис. Її підпис співпадав з підписом, який був у паспорті. Все це було внесено в реєстр.

Третя особа – Олександрійська державна нотаріально контора №1 подала клопотання про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Судом встановлено, що 11 березня 2014 року померла ОСОБА_7, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.15).

За життя, 16 листопада 2012 року, ОСОБА_7 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_6 (а.с. 16).

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися на момент його смерті.

Із заявами про прийняття спадщини, до нотаріуса звернулись: 09 квітня 2014 року син померлої – ОСОБА_6, а також 07 квітня 2014 року син померлої - ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами спадкової справи (а.с. 84, 85).

Відповідно до частини 2 статті 1257 ЦК України  за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Звертаючись до суду, позивач в підставах позовних вимог, вказав, що внаслідок хвороби заповідач не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи викладене, суд встановив, що як вбачається з висновку судово – психіатричного експерта № 343 від 30.06.2015 року в п.21 зазначено, що ОСОБА_7 з 2005 року по 21.01.2011 року зверталась за амбулаторною допомогою з діагнозом: атеросклероз судин головного мозга з інтелектуально- мнестичним зниженням, астено – іпохондричний синдром, внаслідок судинного захворювання головного мозку (атеросклероз судин головного мозку). Діагностовані психічні розлади відносяться до категорії психічних розладів непсихотичного характеру, тобто таких, які не досягають ступеню психоза чи недоумкуватості. З п. 22 висновку вбачається, що з 21.01.2011 року до 24.02.2012 року ОСОБА_7 до лікарів – психіатрів не зверталась, лікарями не оглядалась. При зверненні 24.02.2012 року їй діагностовано: атеросклероз судин головного мозку з інтелектуально - мнестичним зниженням, астено – іпохондричний синдром. Початкова судинна деменція? Станом на 24.02.2012 року перелічені захворювання не впливали на адекватність прийнятих рішень ОСОБА_7. Також в п. 21 експертного висновку вказано, що з 24.02.2012 року до 05.02.2014 року ні ОСОБА_7, ні її родичі за медичною допомогою до лікарів - психіатрів не звертались. На питання чи усвідомлювала ОСОБА_7 під час складання заповіту, а саме 16 листопада 2012 року значення своїх дій та чи могла керувати ними? – не представляється можливим (а.с.98 - 100).

При звернені невістки ОСОБА_7 05.02.2014 року та при огляді ОСОБА_7 лікарем – психіатром вдома 10.02.2014 року було діагностовано – атеросклеротична деменція з явищами гострої сплутаності та галюцинаторними включеннями (п. 21 висновку), тобто вже після складання заповіту.

Свідок ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що знали померлу тривалий час. Десь з 2011 року по ній було видно, що вона неадекватна, бо ховала ключі, часто скаржилась на сильні головні болі, знають також про те, що вона 3-4 рази лікувалась в психлікарні. Але стан її здоров’я на час складання заповіту вони описати не змогли.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій ч. 1 ст. 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. ( Правова позиція ВСУ у постанові від 17 вересня 2014 року у справі № 6-131цс14).

Таким чином, на підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено, що внаслідок хвороби заповідач не могла усвідомлювати  значення своїх дій та керувати ними.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то згідно ст.88 ЦПК України судові витрати не підлягають відшкодуванню.

    Керуючись  ст., ст. 11, 60, 61, 213- 215, 218ЦПК України, суд, -

                                                                ВИРІШИВ:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, де треті особи – приватний нотаріус Олександрійського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Олександрійська міська державна нотаріальна контора №1 про визнання заповіту недійсним – відмовити. 

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд, а особи, які брали участь  у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.  

         Суддя: