ПОСТАНОВА                              Справа № 2-а- 428/2009                        

                                              іменем  України

31 липня     2009 року. Джанкойський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого - судді Д'яченко В.І.,

при секретарі Донець М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Джанкоя справу за адміністративним позовом  ОСОБА_1     до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРКрим про визнання дій неправомірними по ненарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії та про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду,

                                                ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1     звернулася до суду з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі АРКрим про визнання дій неправомірними по ненарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії дитині війни та стягнення  підвищення до песнії за період 2006-2007 роки у розмірі 2733 грн.30 коп,  про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду за захистом порушених  прав.

    Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195-ІУ, зокрема, на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але відповідач порушує дане його право; просить відновити пропущений строк строк для звернення до адміністративного суду.

В судове засіданні позивач не з'явилася, звернулася до суду із заявою про розгляд справи за її відсутності..

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Відповідачем суду надані заперечення проти позову. Відповідач звернувся до суду з клопотанням про розгляд справи за відсутністю його представника.

Суд вважає, що неприбуття в судове засідання позивача та  представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи, і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

Суд виходить з наступного: Відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни" до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

           Позивачка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Джанкойського району АРКрим та отримує пенсію за віком.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Водночас ст. 7 цього закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних

гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів

державного бюджету України.

Статтею 110 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" було

встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону

України "Про соціальний захист дітей війни", запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

В 2006 році урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до пункту 12 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим законом (489-16 ), на 2007 рік зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Поряд з цим, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007,   відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-У від 19.12.2006 року.

Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися

обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими

законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Суд враховує, що зазначене рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Відповідно до положень ст. 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України „Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 5 жовтня 2000 року №2017-111, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону №2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5 був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня -395 гривень. Зазначена стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 року №749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року („Урядовий кур'єр" та „Голос України" від 28 березня 2007 року), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня -411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

    Посилання відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов’язок здійснювати виплати, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до уваги. Так, згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.2007 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок  коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Уп.8 вказаної Постанови до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також  кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціального допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.2001 р. та  Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу  мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

    Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв язку з пропуском позивачем строку звернення до суду .

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

   Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік та з 09.07.2007 по 04.12.2007 року, позивач суду не надав, суд приходить до висновку, що відсутні  підстави для поновлення зазначеного строку.

На підставі наведених вище доводів суд вважає, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання дій відповідача щодо невиплати позивачу недоплаченої щомісячної грошової допомоги в розмірі, встановленому Законом України «Про соціальний захист дітей війни» та зобов’язання виплатити таку допомогу з 04 грудня 2007 року по 31 грудня 2007 року..

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. З, 8-12,14,17, 69-71, 86, 159-І6З Кодексу Кодексу    адміністративного судочинства України, суд –

                                           ПОСТАНОВИВ:

         Адміністративний позов ОСОБА_1     до Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим про визнання дій неправомірними по ненарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії дитині війни за 2006 та 2007 роки, про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду  задовольнити частково.

         Визнати дії Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим по ненарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1  відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195 від 18.11.2004 року неправомірними.

        Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Джанкойському районі Автономної Республіки Крим здійснити нарахування та виплатити підвищення до пенсії  ОСОБА_1  відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195 від 18.11.2004 року  за період з 04.12.2007 року до 31.12.2007 року в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленої ч.1 ст. 28 Закону України « Про загальнообовязкове державне  пенсійне страхування» з урахуванням встановленого законодавством    прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

         В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1  відмовити.

     Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1     00грн. 60 коп. судового збору.

               Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Севастопольського Апеляційного  адміністративного суду Автономної Республіки Крим через Джанкойський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

                   Постанова надрукована суддею одноособово в нарадчій кімнаті.

  Суддя                                        Д’яченко В.І.