Справа № 557/256/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2017 року смт. Гоща Рівненської області

Гощанський районний суд Рівненської області в особі:

судді Чорноус Л.І.

секретар судового засідання Поліщук С.О.

за участю:

позивача ОСОБА_1

представника позивача адвоката Губара В.Є.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Гоща адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо не нарахування та невиплати йому в повній сумі щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня 2016 року у розмірі, встановленому ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок, нарахувати та виплатити в повному обсязі невиплачену щорічну разову грошову допомогу розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, виходячи із розрахунку мінімальної пенсії за віком , визначеної ч. 1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент проведених виплат,з урахуванням проведених виплат.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим , що він має статус учасника бойових дій та має право на пільги, встановлені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У відповідності до вимог ст. 12 зазначеного Закону, учасникам бойових дій повинна щорічно до 5 травня виплачуватися разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Проте, за 2016 рік він отримав 920,00 грн. такої допомоги замість 5650 грн. , тобто недоплата становить 4730,00 грн.

На його звернення до відповідача виплатити йому недораховану різницю щорічної разової грошової допомоги у розмірі, передбаченому законом, відповідачем було відмовлено.

Позивач та представник позивача - адвокат Губар В.Є. в судовому засіданні позов підтримали повністю з підстав , викладених у позовній заяві.

Представник відповідача Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії в судове засідання не з'явився, але надіслав до суду заяву, згідно якої просить зазначену справу розглядати у відсутності представника зазначеного центру.

Згідно надісланого до суду заперечення представник відповідача просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позов є необґрунтованим, з тих підстав, що виплату разової грошової допомоги до 5 травня позивачеві, як учаснику бойових дій, було здійснено відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016р. № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», в межах бюджетних призначень, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», тобто у сумі 920,00 грн.

Заслухавши пояснення позивача та його представника , дослідивши письмові докази по справі, суд вважає , що позов не підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 18.08.2015 року.

Позивач зазначає, що від отримав щорічну разову грошову допомогу до 5 травня , як учасник бойових дій , за 2016 рік в розмірі 920,00 грн.

Згідно ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 141 від 02.03.2016 року з метою забезпечення виплати разової грошової допомоги ветеранам війни, особам, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», визначено деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» та встановлено, що у 2016 році виплату цієї грошової допомоги здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах: учасникам бойових дій та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, ґетто та інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків - 920,00 грн.

Згідно п.26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) встановлено, що норми і положення ст.ст.12,13,14,15,16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпеченняїх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Вищезазначена допомога не є основним джерелом існування позивача.

У відповідності до ч.2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

У рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.

У рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України,а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

У вищевказаному рішенні Конституційного Суду України враховано положення актів міжнародного права. Так, згідно зі статтею 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

У рішенні Європейського суду від 03 червня 2014 року (Заява N 43331/12, справа «Валентина Ніканорівна Великода проти України») суд зауважив на змінюваності законодавства про соціальне забезпечення, а також наголосив на тому, що положення статті 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, запроваджувати чи ні будь-які форми системи соціального забезпечення <...> та не гарантує як таке право на будь-які соціальні виплати у певному розмірі.

Отже, повноваження Кабінету Міністрів України щодо розробки проекту закону про Державний бюджет України та забезпечення виконання відповідного закону пов'язані з його функціями, в тому числі щодо реалізації політики у сфері соціального захисту та в інших сферах. Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.

Суд під час вирішення справ про соціальний захист громадян керується, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції‚ на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення № 4-зп від 03 жовтня 1997 року у справі набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом частини 3 статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Таким чином, за наявності декількох нормативно-правових актів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суд повинен застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином, суд приходить до висновку про правомірність дій відповідача при здійсненні нарахування разової грошової допомоги позивачу, як особі, що має статус учасника бойових дій, у розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України.

Щодо перерахунку допомоги, то Департаменту не були надані повноваження щодо здійснення перерахунку розміру допомоги, ці повноваження надані Кабінету Міністрів України, які він здійснює при розробці проекту Державного бюджету України. Також повноваження Кабінету Міністрів України визначені у ст. 116 Конституції України, де зазначено, що Кабінет Міністрів України розробляє проект закону «Про Державний бюджет України» і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.

Рішенням Конституційного Суду України від 25.01.2012 року у справі 1-11/2012 встановлено, що Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та Законів України.

Відповідно до повноважень управління, як органу виконавчої влади нижчого рівня, Департамент взагалі не визначає, не нараховує розмір цієї щорічної допомоги. Відповідач здійснює тільки її виплату. Для цього збирає списки ветеранів війни (від Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Міністерства транспорту та зв'язку, Служби безпеки, Державної судової адміністрації, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Державного департаменту з питань виконання покарань, Державної охорони, Державної податкової адміністрації, Адміністрації Державної прикордонної служби - щодо осіб, які не перебувають на обліку в органах Пенсійного фонду України; Пенсійного фонду України - щодо осіб, які перебувають на обліку в його органах.); формує виплатні відомості, відповідно до цих списків; відправляє їх до поштових відділень зв'язку або банківських установ; відкриває казначейські рахунки для отримання виділених Міністерством фінансів і Державним казначейством коштів на виплату допомоги для подальшого перерахунку їх одержувачам.

За таких обставин щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік була нарахована та виплачена позивачеві у розмірі 920,00 грн., відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що виплата позивачеві разової грошової допомоги до 5 травня в 2016 році в сумі 920,00 грн. здійснена в повному обсязі відповідно до вимог діючого законодавства, тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Що стосується посилань позивача на постанову Верховного Суду України №21-6508а15 (справа 537/5837/14-а) від 10.02.2016 року, суд зазначає, що вказане рішення стосується інших фактичних обставин, які виникли на час виплати разової допомоги до 5 травня за 2014 рік, і які регулювалися іншими законами та нормативно-правовими актами, у зв'язку з чим зазначена правова позиція не може застосовуватися у даному випадку.

Відповідно до ч.5 ст. 94 КАС України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати відносяться за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 7-9, 11, 41, 69-71, 94, 128, 160-163, 167 КАС України, в силу ч.2 ст. 19, ст. 46, ч.2 ст. 95 Конституції України, ч.5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», п.26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України, рішення Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», суд,-

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат департаменту соціального захисту населення Рівненської обласної державної адміністрації про визнання протиправними дій щодо перерахунку щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016 рік та зобов'язання нарахувати та виплатити таку щорічну одноразову допомогу за 2016 рік- відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Гощанський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя :