Справа №521/506/17

Провадження №2/521/2352/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючого судді – Плавича І.В.,

при секретарі – Дукіній Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні вказаного складу суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову представник сторони позивача вказує, що 25 грудня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» – з однієї сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 7000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а останній в свою чергу – зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Однак як зазначає представник банку, не зважаючи на взяті на себе зобов’язання, ОСОБА_1 в порушення умов укладеного договору суму кредиту не повертає та проценти не сплачує, у зв’язку з чим банк звернувся з даним позовом до суду, заявляючи вимоги про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь банку суми заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 57874,01 гривень.

Представник банку у відкрите судове засідання не з’явився, банк повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки представника суду не відомі, але від особи надійшла заява про підтримання позову у повному обсязі та розгляд справи за відсутності сторони в порядку ст. 158 ЦПК України.

Відповідач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з’явився, повідомлявся судом про розгляд даної цивільної справи, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ст. 224 ч.1 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Таким чином, у зв’язку з неявкою повідомленого відповідача по даній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд зважав можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, дослідивши письмові докази, представлені суду, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами по справі належну правову оцінку, проаналізувавши арифметичні розрахунки, суд приходить до висновку про задоволення позову банку – виходячи з наступного.

Під час розгляду справи судом було встановлено, що 25 грудня 2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» – з однієї сторони, та ОСОБА_1 – з іншої сторони, був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк надає позичальникові кредит у розмірі 7000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки, а останній в свою чергу – зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, що встановлені кредитним договором.

Проте як свідчив представник банку, в порушення вимог кредитного договору, відповідач ОСОБА_1 умови договору не виконує, кредит не повертає, проценти не сплачує.

Надаючи виниклим між сторонами по справі належну правову оцінку, суд зазначає, що згідно ст. 509 ч.ч.1,2 ЦК України, за якою зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. При цьому, зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ч.1, ч.2 п.1 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлює ст. 626 ч.1 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Щодо ст. 629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В силу ст. 1054 ч.ч.1,2 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно ст. 1055 ч.ч.1,2 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 1054 ч.2 ЦК України, судом звернуто увагу на наступне. Згідно ст. 1046 ч.1 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

З урахуванням даних норм закону та на підставі встановлених фактів по справі суд прийшов до висновку, що між сторонами виникли кредитні правовідносини. Однак відповідач ОСОБА_1 не виконує відповідного грошового зобов’язання.

Згідно положень ст. 1049 ч.ч.1,3 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вказує ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ч.1 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Виходячи з положень кредитного договору, боржник ОСОБА_1 отримав визначену суму кредитних коштів в користування до кінця строку дії картки. При цьому як погодили сторони в кредитному договорі, кредитор має право вимагати дострокового повернення кредитів, сплати процентів та інших пов’язаних із кредитами виплат, передбаченим договором, – у випадку зокрема неналежного виконання його умов позичальником.

В силу ст. 536 ч.ч.1,2 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Як наводить ст. 612 ч.1 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. А відповідно до ст. 614 ч.1 ЦК України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позичальник ОСОБА_1 прострочив виконання зобов’язання з повернення суми кредиту та процентів за правочином.

Згідно ст. 625 ч.ч.1,2 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ст. 546 ч.ч.1,2 ЦК України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Матеріали справи свідчать, що належне виконання позичальником ОСОБА_1 грошового зобов’язання за кредитним договором було забезпечено неустойкою.

Як наводить ст. 534 ч.1 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов’язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов’язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто, зважаючи на таку регламентацію виниклих між сторонами по справі правовідносин й виходячи із умов кредитного договору, суд прийшов до наступного висновку.

Заявляючи та обґрунтовуючи позовні вимоги, сторона позивача виходить з розрахунку заборгованості по кредитному договору станом на 13 грудня 2016 року, згідно якого заборгованість відповідача в розмірі 57874,01 грн. складається з наступного: 6366,07 грн. – заборгованість за кредитом; 45225,84 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3050,00 грн. – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина), 2732,10 грн. – штраф (процентна складова).

З приведеного вище аналізу досліджених судом відомостей сукупно випливає, що існує законне підґрунтя для задоволення вимог банку та за даним спором стягненню з відповідача підлягає вказана грошова сума.

Відповідно до ст. 88 ч.1 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином суд вважає обґрунтованим стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму оплаченого судового збору у розмірі 1600,00 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60, 79, 88, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 224, 225, 226 ЦПК України, суд,–

ВИРІШИВ:

Позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму заборгованості за кредитним договором від 25 грудня 2013 року за № б/н з урахуванням процентів та штрафних санкцій – у загальному розмірі 57874,01 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму оплаченого судового збору – у розмірі 1600,00 гривень.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого ЦПК України.

Головуючий: