Єдиний унікальний номер 243/2749/16-ц Номер провадження 22-ц/775/219/2017

Єдиний унікальний номер 243/2749/16-ц

Номер провадження 22-ц/775/219/2017

Головуючий у 1 інстанції – Чемодурова Н.О. Доповідач – Біляєва О.М.

Категорія 33

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Біляєвої О.М.,

суддів Кішкіної І.В., Папоян В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ротар Я. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Бахмуті апеляційні скарги ОСОБА_1 та прокуратури Донецької області на рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура, Слов’янська місцева прокуратура, - про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2016 року, який уточнила 12 травня 2016 року, ОСОБА_1 пред’явила до суду позов до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: Краматорська місцева прокуратура, Слов’янська місцева прокуратура, Головне управління Національної поліції у Донецькій області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 липня 2011 року вона була поновлена з 10 грудня 2010 року на посаді завідувача господарством Слов’янського психоневрологічного інтернату. Рішення суду в частині поновлення на посаді до теперішнього часу не виконано.

На протязі 2011-2012 років слідчі Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_2 та ОСОБА_3 неодноразово виносили постанови про відмову у порушенні кримінального провадження про притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК України директора Слов’янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_4, які за її скаргами були скасовані Слов’янським міськрайонним судом Донецької області.

На думку позивача, унаслідок такої протиправної бездіяльності слідчих прокуратури, а також прокурора по здійсненню прокурорського нагляду за додержанням і правильним застосуванням законів посадовими особами ОСОБА_5, який погоджувався з постановами про відмову у порушенні кримінального провадження, протягом 13 місяців ОСОБА_4 була звільнена від кримінальної відповідальності.

У наступному з 27 листопада 2012 року не знаходить вирішення кримінальне провадження № 42012050000000101 щодо притягнення до кримінальної відповідальності директора Слов’янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_4 за умисне невиконання судового рішення.

З цього часу слідчими Слов’янської місцевої прокуратури та Краматорської місцевої прокуратури не вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань належні відомості щодо вчинення ОСОБА_4 та іншими особами кримінальних правопорушень; заяви ОСОБА_1 про відповідні правопорушення скеровуються до Слов’янського та Краматорського відділів поліції, слідчі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_7 також не виконують свої повноваження належним чином.

Процесуальні керівники ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 не виконували вимоги статті 308 КПК України, не розглядали скарги на порушення розумних строків досудового розслідування кримінальних проваджень стосовно трудового спору ОСОБА_1

Унаслідок цих неправомірних дій та бездіяльності співробітників органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури трудові права позивача не поновлені, що завдає їй моральні страждання .

У зв’язку з викладеним ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 23, 1167, 1176 ЦК України просила стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 150000 грн., що є еквівалентом 5000 ОСОБА_10, у відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю посадових осіб органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури .

Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 14 червня 2016 року в порядку частини першої ст. 33 ЦПК України залучено прокуратуру Донецької області, Головне управління Національної поліції у Донецькій області у якості співвідповідачів (ас. 115 т. 2).

Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Донецької області залишені без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (ас. 247-248 т. 2).

Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року залучено прокуратуру Донецької області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог (ас. 249 т. 2).

Рішенням Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року позовні вимоги задоволені частково.

Суд вирішив стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування завданої моральної шкоди грошові кошти в сумі 13754 грн. 95 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 та прокуратура Донецької області подали апеляційні скарги.

ОСОБА_1 у поданій нею скарзі просить рішення змінити та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, обґрунтовуючи скаргу тим, що суд при визначенні розміру компенсації на відшкодування моральної шкоди не врахував вимоги справедливості та тривалість моральних страждань.

Прокуратура Донецької області у апеляційній скарзі просить скасувати рішення з підстав неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд не врахував недоведеність належними доказами факту порушення слідчими розумних строків (протиправне діяння), який підлягає встановленню лише у кримінально-процесуальному порядку. Крім того, факт скасування постанов слідчого чи прокурора з підстав неповноти перевірки не свідчить про протиправність дій та не створює права на відшкодування, що підтверджується правовими позиціями, викладеними Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справах № 6-42415св12 від 29 травня 2013 року та № 6-11377св15 від 17 червня 2015 року.

У судовому засіданні 24 січня 2017 року ОСОБА_1 підтримала подану нею апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів, просила апеляційну скаргу прокуратури відхилити. 23 березня 2017 року ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_12 покинули залу судового засідання, не погоджуючись з процесуальними діями головуючого у справі, зокрема з відмовою втретє подовжити перерву за клопотанням позивача.

Представник прокуратури Донецької області ОСОБА_13 підтримав апеляційну скаргу прокуратури, заперечуючи проти скарги позивача.

Представник Головного управління Національної поліції у Донецькій області ОСОБА_14 просила апеляційну скаргу позивача відхилити, апеляційну скаргу прокуратури задовольнити.

Представник Державної казначейської служби України ОСОБА_15 просив вирішити справу на розсуд суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався ст.ст. 1167, 1176 ЦПК України та виходив з того, що бездіяльність органів, що здійснюють досудове розслідування, та прокуратури виразилася у недотриманні розумних строків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, чим позивачеві ОСОБА_1 завдана моральна шкода, справедливою сатисфакцією якої є грошова сума 13754 грн. 95 коп., що дорівнює за курсом НБУ на час винесення рішення 500 ОСОБА_10.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг ОСОБА_1, прокуратури Донецької області та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів судової палати у цивільних справах зробила наступний висновок.

Згідно з пунктом 4 частини першої ст. 309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22 липня 2011 року ОСОБА_1 була поновлена на посаді завідувача господарством Слов’янського психоневрологічного інтернату з 09 грудня 2010 року. Додатковим рішенням цього ж суду від 10 жовтня 2011 року скасований як незаконний наказ Слов’янського психоневрологічного інтернату №120-к від 09 грудня 2010 року «Про звільнення ОСОБА_1М.».

Рішення набрало законної сили і звернуто до виконання; у зв’язку з цим відділ Державної виконавчої служби Слов’янського міськрайонного управління юстиції постановою від 15 серпня 2011 року відкрив виконавче провадження по примусовому виконанню зазначеного судового рішення.

У зв’язку з невиконанням рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді 31 серпня 2011 року начальник відділу Державної виконавчої служби Слов’янського міськрайонного управління юстиції направив до прокуратури м. Слов’янська заяву про проведення перевірки в порядку ст. 97 КПК України відносно ОСОБА_4 щодо умисного невиконання та перешкоджання виконанню рішення суду.

09 вересня 2011 року, 10 жовтня 2012 року слідчі Слов’янської місцевої прокуратури приймали рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно директора Слов’янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_4 у зв’язку з відсутністю в її діях складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України. Ухвалами Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 03 вересня 2012 року та 27 листопада 2012 року відповідно за скаргою ОСОБА_1 постанови були скасовані у зв’язку з неповнотою проведеної перевірки (ас. 54, 68, 134-135, 136 т. 1).

27 листопада 2012 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості щодо неправомірних дій директора Слов’янського психоневрологічного інтернату ОСОБА_16, зареєстровано кримінальне провадження № 42012050000000101 (ас. 78 т. 1).

У наступному 05 червня 2013 року, 07 листопада 2013 року, 07 листопада 2014 року та 22 квітня 2015 року слідчі СВ Слов’янського ГУМВС України в Донецькій області приймали рішення про закриття цього кримінального провадження у зв’язку з відсутністю складу правопорушення, які ухвалами Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 12 вересня 2013 року, 25 листопада 2013 року, 12 грудня 2014 року та 13 серпня 2015 року відповідно були скасовані з підстав неповноти досудового розслідування (ас. 90-92, 93-94, 96-97, 104-107, 108-109 т. 1, ас. 19-22, 25-26 т. 2).

Визначена група процесуальних прокурорів - прокурор Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_9, прокурор Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_10, старший прокурор Слов’янської міжрайонної прокуратури ОСОБА_8 Ухвалою Слов’янського міськрайонного суду від 27 лютого 2015 року задоволений відвід прокурору Лень М.М. (ас. 59, 60 т. 2).

Вважаючи дії прокурорів Загребельного Ю.О., Леня М.М., слідчого Кузнєцова О.С. щодо не притягнення до відповідальності особи, винної у невиконанні судового рішення про поновлення на роботі, та не відшкодування державі матеріальної шкоди, завданої незаконним звільненням, протиправними, ОСОБА_1 зверталась із заявами-повідомленнями про скоєння вказаними особами кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 364, 365, 366, 367 КК України, проте відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань не були внесені.

Зазначене стало підставою для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність начальника третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області ОСОБА_17, якого зобов’язано внести за трьома заявами-повідомленнями відомості до ЄРДР відносно прокурорів Загребельного Ю.О., Леня М.М., слідчого Кузнєцова О.С. (ас. 110-112, 116 т. 1).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Порядок та процедура відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначається Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Відповідно до положень цього Закону (ст.ст. 1-4, 12) підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Оскільки у справі, яка переглядається, з'ясовано, що підставою для відшкодування шкоди є бездіяльність слідчих органу досудового розслідування та прокурорів в частині невжиття заходів розслідування кримінальної справи у встановлений законом строк, то суд першої інстанції обґрунтовано зробив висновок, що відсутні спеціальні підстави для застосування статті 1176 ЦК України.

Проте суд не застосував до спірних правовідносин норму матеріального права - статтю 1174 ЦК України, на підставі якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до цієї норми обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу Україна (постанова Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-440цс16).

Не застосування закону, який підлягав застосуванню, призвело до неправильного вирішення справи.

У силу ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст.ст. 1167 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно з п. 3 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За правилом ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

Статтею 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Проте суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України належним чином не дослідив надані позивачем докази на підтвердження того, чи внаслідок дій посадових осіб органів досудового розслідування та прокуратури їй завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, погіршенні стану здоров'я та з чого виходила ОСОБА_1, визначаючи розмір моральної шкоди.

При цьому рішення суду попередньої інстанції про стягнення моральної шкоди мотивовано лише тим, що вина посадових осіб органу досудового розслідування та прокуратури встановлена неодноразовими ухвалами слідчих суддів про скасування постанов про відмову у порушенні кримінального провадження та про закриття кримінального провадження, що призвело до порушення розумних строків розгляду справи. Інші обов'язкові складові цивільно-правової відповідальності не досліджені судом.

Однак суд не врахував, що відповідне рішення про визнання протиправною бездіяльності слідчих органів і процесуальних прокурорів під час досудового розслідування за кримінальним провадженням № 42012050000000101 не приймалось компетентними органами. Сам факт скасування процесуального рішення не свідчить про завдання особі шкоди та про наявність підстав для її відшкодування. Крім того, поза увагою суду залишилось, що постанови про відмову у порушенні кримінального провадження та про закриття кримінального провадження були скасовані судами не з підстав неправомірності, а з підстав передчасності їх висновків та необхідністю проведення додаткових слідчих дій, що не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування та завдання цим шкоди позивачеві.

Ураховуючи, що ОСОБА_1 не надала належних доказів заподіяння їй моральної шкоди, не довела та не підтвердила негативні явища, які сталися, на думку позивача, внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури, а також наявності причинного зв’язку між діями, бездіяльністю заподіювача та спричиненою шкодою, не можна визнати законним і обґрунтованим висновок суду про часткове задоволення позовних вимог.

Колегія суддів також відзначає, що суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, не звернув увагу на те, що нею позовні вимоги до Краматорської місцевої прокуратури та Слов’янської місцевої прокуратури не заявлялись, що є порушенням вимог ст.ст. 10, 11 ЦПК України, оскільки неправомірність бездіяльності прокуратури обґрунтовувалась бездіяльністю прокурорів зазначених прокуратур.

Крім того, законодавством не передбачено, що відшкодування шкоди, завданої фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень здійснюється з єдиного казначейського рахунку, який належить саме Державній казначейській службі України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги прокуратури Донецької області про недоведеність позивачем позовних вимог є частково обґрунтованими.

Доводи скарги позивача щодо неправильного визначення судом розміру компенсації відхиляються як безпідставні.

Таким чином, установивши, що суд першої інстанції при ухваленні рішення не застосував норму матеріального права, яка підлягала застосуванню; порушив норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасовує оскаржене рішення і ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 309, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд

В И Р І Ш И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу прокуратури Донецької області задовольнити частково.

Рішення Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 20 грудня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Донецькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: прокуратура Донецької області, Краматорська місцева прокуратура, Слов’янська місцева прокуратура, - про відшкодування моральної шкоди, завданої бездіяльністю органу, що здійснює досудове розслідування, та прокуратури, відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді І.В. Кішкіна

ОСОБА_18