Категорія 2.3
ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
18 серпня 2009 року Справа №2а-24626/09/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Чернявської Т.І.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатович О.А.
та представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1
від відповідача - не прибув
розглянувши у попередньому судовому засіданні у м. Луганську
справу за адміністративним позовом
ОСОБА_1
до Кабінету Міністрів України
про поновлення конституційних прав шляхом визнання протиправними та скасування положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими встановлено обмеження розміру середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням письмових уточнень від 17.08.2009 та усних уточнень, наданих в попередньому судовому засіданні, просить:
- поновити його конституційні права, передбачені статтями 40, 43 та 46 Конституції України, що були порушені положеннями Закону України від 05 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення» та Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо обмеження розміру середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії коефіцієнтом заробітку 5,6, і які призвели до суттєвого зменшення розміру пенсії, що отримує позивач;
- з метою поновлення порушених конституційних прав, передбачених статтями 40, 43 та 46 Конституції України, визнати протиправними та скасувати положення Закону України від 05 листопада 1991 року «Про пенсійне забезпечення» та Закону України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо обмеження розміру середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії коефіцієнтом заробітку 5,6, які призвели до суттєвого зменшення розміру пенсії, що отримує позивач;
- відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану йому з 01 січня 2004 року - з дня набрання чинності Законом України від 09 липня 2003 року «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- винести окрему ухвалу.
У попередньому судовому засіданні позивач від адміністративного позову не відмовився.
Відповідач у судове засідання не прибув, причини неявки суду не повідомив, про дату, місце та час слухання справи повідомлявся належним чином.
Розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу та вислухавши пояснення позивача, суд прийшов до висновку, що справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства з огляду на таке.
Відповідно до частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на:
1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;
2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;
3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;
4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;
5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.
Компетенція адміністративних судів відповідно до частини 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України не поширюється на публічно-правові справи:
1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України;
2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства;
3) про накладення адміністративних стягнень;
4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.
Відповідно до вимог частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди розглядають адміністративні справи щодо:
1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
2) законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Тобто, предметом аналізу в адміністративній юрисдикції є підзаконні правові акти, критерієм оцінки правомірності яких є закони.
Статтею 147 Конституції України визначено, що єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні є Конституційний Суд України, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Згідно із ст. 13 Закону України від 16 жовтня 1996 року «Про Конституційний Суд України» Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:
1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; 2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;
3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;
4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.
Конституційний Суд України відповідно до статті 61 Закону України від 16 жовтня 1996 року «Про Конституційний Суд України» за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим приймає рішення. Конституційний Суд України може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині.
Згідно із статтею 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.
Враховуючи вищезазначені положення Конституції України та Закону України від 16 жовтня 1996 року «Про Конституційний Суд України», Закони України можуть перевірятися лише на предмет їх конституційності Конституційним Судом України, що, в свою чергу, виключає можливість їх оскарження до адміністративних судів в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України. До адміністративних судів відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України можуть бути оскаржені лише постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим на предмет їх законності (крім конституційності) та нормативно-правові акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень на предмет їх законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили.
Відповідно до частини 2 статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди розглядають вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, лише за умови, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Враховуючи те, що в позовній заяві заявлені вимоги, які не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, та відсутні інші вимоги щодо вирішення публічно-правового спору, суд вважає неможливим розглядати та вирішувати позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку адміністративного судочинства.
За суб'єктним складом сторін та суттю спору позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди підлягають розгляду місцевими загальними судами в порядку цивільного судочинства, оскільки згідно вимог частини 1 статті 15 Цивільного процесуального кодексу України в порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі слід закрити.
Керуючись ст. 111, ст. 121, п. 1 ч. 1 ст. 157, ст. 160, ст. 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Закрити провадження у справі №2а-24626/09/1270 за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України про поновлення конституційних прав шляхом визнання протиправними та скасування положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якими встановлено обмеження розміру середньої заробітної плати в Україні для обчислення пенсії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, у зв'язку з тим, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що вирішення питань щодо конституційності Законів України належить до юрисдикції Конституційного Суду України, а вирішення питань щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно до вимог Цивільного процесуального кодексу України належить до юрисдикції місцевих загальних судів.
Копію даної ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано у встановлений КАС України строк. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений КАС України строк, ухвала набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.
Про апеляційне оскарження спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.І. Чернявська