КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2017 року м.Київ 810/3328/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: колегії суддів: головуючого судді - Панової Г.В., суддів: Брагіної О.Є., Василенко Г.Ю., за участю секретаря судового засідання Волощук Л.В., представників сторін:

від позивача - Антохов Я.С.,

від відповідача - 1 - не з'явились,

від відповідача - 2 - Сінько А.А.,

від третьої особи - не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІТАПОЛІС"

до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області,

Кабінету Міністрів України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Міністерство фінансів України

про визнання незаконим та скасування рішення, визнання незаконною бедіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" з позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, Кабінету Міністрів України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Міністерство фінансів України в якому позивач просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 12.03.2016 вих. № 1924/10/10-13-11-02-10;

- визнати незаконною бездіяльність Кабінету Міністрів України з 30.01.2016, яка полягає у неприйнятті правового акту Кабінету Міністрів України про скасування наказу Міністерства фінансів України від 28.01.2014 № 21 та у незабезпеченні перегляду та приведенні Міністерством фінансів України свого наказу № 21 від 28.01.2016 у відповідність із Законом України від 26.11.2015 № 835-VIII "Про внесення змін до Закону Україн "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти одержувану податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2016 року з додатками та доповненнями до неї ТОВ "Вітополіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.03.2016;

- зобов'язати Кабінет Міністрів України прийняти нормативно-правовий акт, необхідний для реалізації Закону України від 26.11.2015 № 835-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та забезпечити перегляд та приведення Міністерством фінансів України свого наказу від 28.01.2016 № 21 у відповідність з цим Законом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.03.2017 позовну заяву у частині позовних вимог до Кабінету Міністрів України, залишено без розгляду.

В обґрунтування доводів позовної заяви позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області було повідомлено ТОВ «Вітаполіс», що подана підприємством податкова декларація з ПДВ за лютий 2016 вважається не визнаною як податкова звітність, у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України.

Позивач не погоджується з зазначеними доводами податкового органу та вважає їх незаконними, оскільки Податковий кодекс України не містить положень, які б зобов'язували платника податку подавати податкову звітність з ПДВ виключно в електронній формі.

Зауважив, що контролюючий орган може відмовити у прийнятті податкової звітності виключно у випадку порушення платником податків вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, якими встановлено вичерпний перелік обов'язкових реквізитів податкової декларації, а відмова з підстав подання декларації у паперовій формі законодавством не передбачена.

Позивач також зазначив, що причини неподання ТОВ «Вітаполіс» податкової декларації з ПДВ за звітній період календарний місяць лютий 2016 року саме у електронній формі викладені письмово у доповнені до цієї податкової декларації відповідно до вимог пунктом 46.4 статті 46 Податкового кодексу України.

Зауважив, що незважаючи на запроваджене законом застереження, яке виключає застосування пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України та схожих за змістом формулювань у разі подання платником податків доповнення до податкової декларації ДПІ прийняла оскаржуване рішення.

Разом з цим, позивач наполягав, шо Податковим кодексом України прямо передбачений і обов'язок контролюючого органу прийняття податкової декларації, і заборона відмови посадової особи такого органу прийняти податкову декларацію з причин, не зазначених у статті 49 Податкового кодексу України.

Крім того, позивач стверджує, що рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 12.03.2016 вих. № 1924/10/10-13-11-02-10 є незаконним, оскільки податковий орган не мав на це законних підстав і передбачених законном повноважень та вважає необхідним зобов'язати Державну податкову інспекцію прийняти податкову декларацію ТОВ «Вітаполіс» з податку на додану вартість за звітний період лютий 2016 року з додатками та доповненням та введення до інформаційних баз даних ДФС України відповідних відомостей.

Представник відповідача-1 у своїх запереченням зазначив, що нормами чинного законодавства встановлено спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з податку на додану вартість, яка має бути подана виключно в електронній формі.

Водночас, зауважив відповідач-1, декларація з ПДВ за лютий 2016 року від ТОВ «ВІТАПОЛІС» надійшла до ДПІ у Києво-Святошинському районі в паперовому вигляді. Таким чином платником податків не було дотримано вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, тому подана декларація не була прийнята контролюючим органом, про що листом від 14.03.2016 року № 1924/10/10- 13-11-02-10 було повідомлено платника та запропоновано подати податкову декларацію з ПДВ за лютий 2016 року відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Разом з цим, відповідач - 1 звертав увагу суду, що договір про визнання електронних документів з ТОВ «ВІТАПОЛІС» укладено та дія договору не призупинялася. Відповідно до умов договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку.

За наведених обставин відповідач-1 стверджує, що посадові особи податкового органу діяли в рамках закону, тому підстав для задоволення позову - не має.

У судове засідання призначене на 23.03.2017 з'явився уповноважений представник позивача, а також представник Кабінету Міністрів України.

Інші особи, що беруть участь у справі явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечили та будь яких заяв або клопотань до суду не надали. При цьому, судом встановлено, що про дату, час та місце судового розгляду справи всі учасники судового процесу були повідомлені належним чином та у передбачений законодавством строк, що підтверджується даними наявних у справі доказів.

Разом з цим, в матеріалах справи наявне клопотання представника Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 26.01.2017 про здійснення судового розгляду справи без участі представників відповідача - 1. У вказаному клопотанні представник відповідача - 1 також зазначив, що Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області заперечує проти позову у повному обсязі.

Крім того, судом також встановлено, що 13.02.2017 від Міністерства фінансів України до суду надійшли письмові пояснення щодо заявлених ТОВ «Вітаполіс» позовних вимог.

У вказаних поясненнях третя особа зазначає, що вимоги позивача вважає необґрунтованими та безпідставними, просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Присутній у судовому засіданні представник позивача не заперечував проти здійснення судового розгляду справи за даною явкою, надав пояснення аналогічні викладеним в адміністративному позові, а також додаткових письмових поясненнях та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітаполіс" є юридичною особою та зареєстровано в якості платника податку на додану вартість.

12.03.2016 позивачем було подано до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київської області податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року з додатками № 2, 3, 4 та 5 до неї (а.с. 71-78).

Крім того, разом з податковою декларацією позивачем були подані доповнення до податкової декларації з податку на додану вартість за звітний період лютий 2016 року (включно з додатками) відповідно до абзацу другого пункту 46.4 статті 46 Податкового кодексу України у вигляді листа від 12 березня 2016 року вих. № 12/03-3 (а.с. 79-88).

ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області листом від 12.03.2016 № 1924/10/10-13-11-02-10 "Про відмову у прийнятті податкової звітності" повідомила позивача про те, що податкова декларація з податку на додану вартість за лютий 2016 року від 12.03.2016 вважається не визнаною як податкова звітність у зв'язку з тим, що вона подана з порушенням вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI зі змінами та доповненнями.

Разом з цим, платнику податків було роз'яснено, що договір про визнання електронних документів з ТОВ «ВІТАПОЛІС» з ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУДФС у Київській області від 14.01.2016 реєстраційний номер № 9000569187 є діючим, дія договору не призупинялася, сертифікати дійсні до 10.01.2018. Відповідно до умов договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку.

Крім того, у зазначеному листі податковим органом запропоновано позивачу надати податкову декларацію з податку на додану вартість за відповідний період у спосіб, який передбачений чинним законодавством (а.с. 89).

Не погоджуючись з вказаним рішенням суб'єкта владних повноважень та вважаючи таке рішення незаконним позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Митні декларації прирівнюються до податкових декларацій для цілей нарахування та/або сплати податкових зобов'язань. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з приписами пункту 46.5 статті 46 Податкового кодексу України форма податкової декларації встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Форма, порядок та строки подання митної декларації, а також порядок прийняття контролюючим органом митної декларації визначаються з урахуванням вимог митного законодавства України.

За визначенням, наведеним у пункті 48.2 статті 48 Податкового кодексу України, обов'язкові реквізити - це інформація, яку повинна містити форма податкової декларації та за відсутності якої документ втрачає визначений цим Кодексом статус із настанням передбачених законом юридичних наслідків

Згідно з пунктом 48.3 статті 48 Податкового кодексу України податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити:

тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий);

звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація;

звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку);

повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами;

код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер;

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);

місцезнаходження (місце проживання) платника податків;

найменування контролюючого органу, до якого подається звітність;

дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми);

ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків;

підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Підпунктом 48.5.1 пункту 48.5 статті 48 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація повинна бути підписана керівником платника податків або уповноваженою особою, а також особою, яка відповідає за ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації до контролюючого органу. У разі ведення бухгалтерського обліку та подання податкової декларації безпосередньо керівником платника податку така податкова декларація підписується таким керівником.

Достатнім підтвердженням справжності документа податкової звітності є наявність оригіналу підпису уповноваженої особи на документі у паперовій формі або наявність в електронному документі електронного цифрового підпису платника податку.

Відповідно до пункту 48.7 статті 48 Податкового кодексу України податкова звітність, складена з порушенням норм цієї статті, не вважається податковою декларацією, крім випадків, встановлених пунктом 46.4 статті 46 цього Кодексу.

Порядок подання податкової звітності до контролюючого органу визначено статтею 49 Податкового кодексу України.

Так, зокрема, пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України.

Водночас, суд звертає увагу, що з 1 січня 2015 року набув чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", згідно з яким запроваджено систему електронного адміністрування податку на додану вартість та передбачено подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі.

Так, з 1 січня 2015 року положеннями абзацу другого пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України встановлено імперативний припис, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Виключення з цього правила міститься в абзаці третьому цього пункту. Так, у разі розірвання контролюючим органом в односторонньому порядку договору про визнання електронних документів платник податків, договір з яким розірвано, має право до складання нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Таким чином, наведені норми встановлюють інші, спеціальні вимоги щодо подачі податкової декларації з ПДВ, яка має бути подана виключно в електронній формі.

Отже, у даному конкретному випадку пункт 49.3 статті 49 Податкового кодексу України застосуванню не підлягає, а у платника податку відсутнє право подачі декларації з ПДВ у паперовому вигляді.

Враховуючи вимоги абзацу 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, суд дійшов висновку, що подача податкової декларації з ПДВ в електронному вигляді - це обов'язок позивача.

Аналогічних висновків дійшла також колегія суддів Київського окружного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 810/111/16, яка, залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2016.

Отже, починаючи з 1 січня 2015 року усі платники податку на додану вартість зобов'язані подавати податкову звітність з ПДВ до контролюючого органу виключно в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Крім того, суд звертає увагу, що Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 січня 2016 р. за № 159/28289, затверджено форму, порядок заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість (дата набрання 01.02.2016).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ цього Порядку декларація та додатки до неї, а також інша податкова звітність з податку на додану вартість, зазначена у пункті 6 розділу І цього Порядку, подаються до контролюючого органу за місцем обліку платника податку відповідно до встановленого законодавством порядку сплати податку.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Отже, з наведеного вбачається, що законодавством встановлений безальтернативний обов'язок платників саме податку на додану вартість складати та подавати контролюючому органу податкову звітність з податку на додану вартість виключно в електронній формі.

Суд зазначає, що паперовий документ, заповнений позивачем за формою, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 та поданий до контролюючого органу, не може вважатись податковою звітністю з податку на додану вартість, оскільки паперова форма звітності з цього податку не передбачена законодавством.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів в постанові Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2016 в адміністративній справі № 810/1953/16, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2017 була залишена без змін.

При цьому, судом встановлено, що 14.01.2016 між ТОВ "Вітаполіс" та ДПІ у Києво-Святошинському району ГУ ДФС у Київської області укладено договір реєстраційний № 9000569187 про визнання електронних документів. Відповідно до умов цього Договору платник податків має можливість реєструвати податкові накладні та подавати податкову звітність засобами телекомунікаційного зв'язку. Крім того, умовами вказаного договору встановлено, що платник податків зобов'язаний надсилати до органу ДПС податкові документи в електронному вигляді у форматі (стандарті), затвердженому ДПА України.

Станом на момент подання спірної податкової звітності цей договір був дійсним.

При вирішенні справи суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що подача декларації з ПДВ за лютий 2016 року у паперовому вигляді була обумовлена необхідністю подачі письмових додаткових пояснень, оскільки такі дії не передбачені наведеними вище нормами податкового законодавства.

Крім того, судом враховано, що подання разом із декларацією з ПДВ доповнень не звільняє платника податків від обов'язку подати таку податкову декларацію в електронній формі. При цьому, платники, які подають податкові декларації засобами електронного зв'язку можуть подавати пояснення, додатки тощо, які не мають затвердженого формату (стандарту) електронного вигляду, до контролюючих органів особисто або через уповноважену на це особу. Також, такі документи можна додатково надіслати поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення.

Інформаційним листом Вищого адміністративного суду України від 15 червня 2012 р. № 1503/12/13-12 було роз'яснено, що процедура прийняття податкової декларації полягає у вчиненні посадовою особою податкового органу фактичних дій із:

1) перевірки наявності та достовірності заповнення обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 ПК;

2) реєстрації податкової декларації у день її отримання органом державної податкової служби.

Наведене свідчить, що, отримавши податкову декларацію та перевіривши її на відповідність вимогам пунктів 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, настає етап вирішення питання про реєстрацію такої декларації.

За змістом пункту 49.9 статті 49 Податкового кодексу України посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника виключно за умови дотримання платником податків вимог цієї статті 49 (у тому в числі в частині подання декларації з ПДВ в електронному вигляді).

Згідно з пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України, у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Суд зазначає, що вказана норма встановлює імперативну заборону контролюючому органу приймати податкову звітність, яка не містить обов'язкових реквізитів, вичерпний перелік яких наведено у пунктах 48.3 та 48.4 Податкового кодексу України, та одночасно зобов'язує контролюючий орган направити платнику податків повідомлення про зміст таких недоліків.

Разом з цим, вказана норма не виключає права контролюючого органу відмовити у прийнятті податкової звітності у випадку встановлення порушення інших вимог, що висуваються до податкової звітності.

Тобто, встановивши, що податкову декларацію подано у непередбачений законом спосіб, у податкового органу не виникає обов'язку з її реєстрації, а отже, і визнання такої декларації.

Разом з цим, як було встановлено судом та не заперечується позивачем ТОВ «Вітаполіс» податкову декларацію з податку на додану вартість за лютий 2016 року в електронній формі до контролюючого органу подано не було, а договір про визнання електронних документів на момент подання цієї податкової звітності був чиним.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київські області правомірно відмовила у визнанні податкової звітності, а саме податкової декларації з ПДВ ТОВ «Вітаполіс» за лютий 2016 року.

Суд також не погоджується з доводами позивача, що оспорюваним рішенням (листом) Державна податкова інспекція у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області надала ТОВ "Вітаполіс" податкову консультацію.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податкова консультація - це допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов'язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

У силу положень пункту 52.4 статті 52 Податкового кодексу України консультації, крім узагальнюючих, надаються: в усній формі - контролюючими органами; у письмовій або електронній формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, та підлягають обов'язковому розміщенню на сайті контролюючого органу, який надав консультацію, протягом 10 календарних днів після дня їх надання без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків та його податкової адреси.

Отже, податкові консультації надаються контролюючими органами за окремим зверненням платника податків, яке містить вимогу про надання роз'яснень з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

При цьому контролюючі органи районного рівня податкові консультації з вказаних питань надають виключно в усній формі.

У позовній заяві позивач визнав, що не звертався до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області за податковою консультацією.

З огляду на зазначене, підстави вважати, що надана Державною податковою інспекцією у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області відповідь (лист, рішення) від 12.03.2016 № 1924/10/10-13-11-02-10 є податковою консультацією у розумінні чинного законодавства - відсутні.

У свою чергу, під час розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які обґрунтовують його позицію щодо наявності у ТОВ "Вітаполіс" права подавати контролюючому органу податкову звітність з ПДВ за відповідний період за формою затвердженою Наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21 саме у паперовому вигляді.

Присутній у судовому засіданні представник позивача не надав суду пояснень щодо того, якими саме чинними нормами законодавства станом на лютий-березень 2016 року, зокрема, Податкового кодексу України, встановлено право платника податків подавати податкову звітність з ПДВ у паперовому вигляді. Разом з цим, жодних обґрунтованих доводів відносно того, чому підприємство не може дотримуватись вимог законодавства та подавати податкові декларації за відповідні звітні періоди у електронному вигляді - представником позивача суду також надано не було.

При цьому суд також враховує, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з підпунктом 21.1.1 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення (лист) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС від 12.03.2016 № 1924/10/10-13-11-02-10 є правомірним, обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, а отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Щодо позовних вимог про зобов'язання ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти одержувану податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2016 року з додатками та доповненнями до неї ТОВ "Вітополіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.03.2016, то суд звертає увагу, що вказана вимога є похідною від вимоги позивача про визнання незаконним та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 12.03.2016 № 1924/10/10-13-11-02-10.

Відтак, відмова у задоволенні первинних позовних вимог є підставою для відмови у задоволенні й похідних від них вимог.

Зважаючи, що контролюючий орган правомірно відмовив позивачу у прийнятті податкової декларації з ПДВ за лютий 2016 року, колегія суддів дійшла висновку, що вказані вимоги позивача є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд зауважує, що передумовою задоволення позову про спонукання відповідача вчинити певні дії є або наявність нормативно-правового акта, яким передбачений обов'язок суб'єкта владних повноважень вчинити такі дії, від здійснення чого він ухиляється, або факт об'єктивного порушення права позивача внаслідок не вчинення таких дій, підтверджений належними доказами.

Наявність будь-якої з цих умов позивачем під час розгляду справи суду не доведена.

Також, згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Вказане положення відповідає статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_4, ОСОБА_5 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 року зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, за змістом наведених статей Кодексу адміністративного судочиснтва України порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду. Якщо у результаті розгляду справи виявиться, що порушення відсутнє, суд має відмовити у позові.

Під час розгляду справи позивачем не було надано суду жодного доказу (у тому числі не надані пояснення), які б підтверджували, що прийняте відповідачем - 1 рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з підстав її невідповідності вимогам Податкового кодексу України порушує право, свободу чи інтерес позивача.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідачем-1 доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення та вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог та були спростовані доводами відповідача.

З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, судові витрати стягненню з позивача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині вимог про визнання незаконним та скасувати рішення ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області від 12.03.2016 вих. № 1924/10/10-13-11-02-10; зобов'язання Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області прийняти одержувану податкову декларацію з ПДВ за звітний (податковий) період календарний місяць лютий 2016 року з додатками та доповненнями до неї ТОВ "Вітополіс" з введенням до інформаційних баз даних ДФС України відомостей з цих поданих позивачем документів від 12.03.2016

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий - суддя Панова Г.В.

Судді Брагіна О.Є.

Василенко Г.Ю.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 24 березня 2017 р.