ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

14.03.2017 № К/800/23717/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Веденяпіна О.А., Голубєвої Г.К., розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргуУжгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області

на постановуЗакарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016

та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016

у справі №2а-1381/10/0770

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

доУжгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області

провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 03.02.2010 №5/17-2/2294603539/1199 та від 03.02.2010 №6/17-2/2294603539/1200; та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 03.02.2010 №7/17-2/2294603539/1201, від 03.02.2010 №8/17-2/2294603539/1202 та від 30.01.2010 №32-22-00-2294603539/1049.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016, позовні вимоги задоволені частково.

Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області від 03.02.2010 №5/17-2/2294603539/1199 та №6/17-2/2294603539/1200.

Визнано протиправними та скасовані рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.02.2010 №7/17-2/2294603539/1201 та від 30.01.2010 №32-22-00-2294603539/1049.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги та з урахуванням посилань відповідача у касаційній скарзі на незаконність рішень судів першої та апеляційної інстанцій в задоволеній частині позовних вимог, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Ужгородською міжрайонною державною податковою інспекцією у Закарпатській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичної особою ОСОБА_1 за період з 08.06.2007 по 30.09.2009, за наслідками якої складено акт №3/17-2/2294603539 від 22.01.2010 про порушення позивачем норм законодавства:

1) ст.13 розділу VІ Інструкції Про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом ГДПІ України від 21.04.1993 №12, в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб в загальній сумі 33182,25 грн.;

2) пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 та п.9.4 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано ПДВ у сумі 88486,00 грн.

3) пп. «г» п.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» внаслідок проведення розрахунків в іноземній валюті між резидентами на території України без додержання індивідуальної ліцензії Національного банку України в сумі 13500,00 дол. США, що становить 65440,20 грн.

4) вимог п.п.3.1, 3.2, 3.3 ст.3 Закону України від 23.03.1996 року № 98/96 «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», у зв'язку з несплатою торгового патенту на суму 19,35 грн.

5) підпункту 1.2 пункту 1, підпункту 2.6 пункту 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637, в результаті не оприбуткування готівки в сумі 364457,00 грн.

Виявлені порушення відповідач обґрунтовує зібраними податковим органом під час перевірки копіями «розписок» про отримані ОСОБА_1 кошти від СПД-ФО ОСОБА_2, які підтверджують отримання позивачем як суб'єктом підприємницької діяльності готівкових коштів в загальній сумі 599510 грн. у ІІІ кварталі 2008 року, позивачем в книзі обліку доходів та витрат зазначено суму отриману від СПД-ФО ОСОБА_2 виручку в розмірі 235053,00 грн., у зв'язку з чим занижено обсяг отриманої виручки на суму 364457 грн. (599510-235033). При цьому, в порушення вимог діючого валютного законодавства від СПД-ФО ОСОБА_2 позивачем отримувались кошти в доларах США. В свою чергу, через перевищення граничного обсягу виручки (500000 грн.) відповідні кошти повинні бути враховані в загальній сумі виручки відповідно до Указу Президента за №727/98 від 03.07.1998, а позивач зобов'язаний був перейти на загальну систему оподаткування.

На підставі вказаного акту та встановлених порушень відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.02.2010 №5/17-2/2294603539/1199 та від 03.02.2010 №6/17-2/2294603539/1200; та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 03.02.2010 №7/17-2/2294603539/1201, від 03.02.2010 №8/17-2/2294603539/1202 та від 30.01.2010 №32-22-00-2294603539/1049.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, рішенням № 1649/10/10-012 від 09.04.2010 «Про результати розгляду первинної скарги» частково скасовано рішення Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції від 03.02.2010 №8/17-2/2294603539/1202 в частині застосування 19,35 грн. штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства про патентування, а інші рішення залишено без змін.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, виходив з того, що по-перше, відповідачем не доведено отримання позивачем у 2008 році від ФОП ОСОБА_2 грошових коштів в загальному розмірі 599510 грн., по-друге, право на застосування санкцій, передбачених статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» закріплене виключно за Національним банком України та за його визначенням - за підпорядкованими йому установами.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією суду першої та апеляційної інстанції в задоволеній частині позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) спрощена система оподаткування обліку та звітності поширюється на фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг) (абзац 5 цієї статті).

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність.

Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Як встановлено у судовому процесі, 13.05.2008 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 був укладений договір на виконання ремонтно-будівельних робіт. Згідно вказаного договору в 2008 році позивачем отримано від ОСОБА_2 в якості оплати за виконані ремонтно-будівельні роботи грошові кошти готівкою в загальному розмірі 235053,00 грн., які ним записом від 16.10.2008 відображено в книзі обліку доходів та витрат.

Факт відображення в книзі обліку доходів та витрат грошових коштів отриманих від ФОП ОСОБА_2, в загальному розмірі 235053,00 грн. підтверджується копією книги обліку доходів та витрат.

Поруч з цим, висновки відповідача про порушення податкового законодавства позивачем ґрунтуються на копіях сторінок з блокноту, тобто розписках.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на сторінках з блокноту від руки виконано записи про отримання грошових коштів із зазначенням суми, грошової одиниці, дати. В окремих записах зазначено словосполучення - «получено на матеріали», «на зарплату», «за роботу» та підпис в нерозбірливій формі. При цьому, в них не зазначено, ані даних особи, яка передавала кошти, ані даних особи, що отримувала кошти. Також в них відсутня будь-яка інформації про правочин в межах якого або на виконання якого передавались вказані кошти.

Статтею 5 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» передбачено, що у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Таким чином, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає не тільки обов`язок перейти у наступному податковому періоді на загальну систему оподаткування, а й обов'язок оподаткувати суму такого перевищення за ставкою, встановленою Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», і дотримуватись вимог, регламентованих Законом України «Про податок на додану вартість».

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини та беручи до уваги вимоги вищенаведених норм права, судова колегія касаційної інстанції вбачає законні підстави погодитись з правовою позицією апеляційного та місцевого судів, які при розв'язанні даного спору надавши належну оцінку усім доказам та обставинам в їх сукупності, дійшли висновку про те, що податковим органом не доведено належними та допустимими доказами отримання позивачем як суб'єктом підприємницької діяльності готівкових коштів в загальній сумі 599510 грн. у ІІІ кварталі 2008 року та заниження обсягу виручки на суму 364457 грн. (599510-235033). Як наслідок, у разі дотримання платником єдиного податку граничного розміру виручки, у нього відсутній обов`язок з переходу на загальну систему оподаткування, а також відсутня база для оподаткування податком з доходів фізичних осіб та податком на додану вартість.

Водночас, судова колегія касаційної інстанції вважає цілком обґрунтованими висновки судів щодо неправомірності застосування штрафних (фінансових) санкцій спірним рішенням №32-22-00-2294603539/1049 від 30.01.2010 в сумі 65440,20 грн. за порушення позивачем законодавства в сфері валютного регулювання та валютного контролю.

При вирішені цього епізоду судами правильно врахована позиція Верховного Суду України, викладена у справі № 21-904а10 від 07.02.2012, де зазначено, що єдиним повноважним органом на застосування міри відповідальності (фінансові санкції) до резидентів та нерезидентів, винних, зокрема, у здійсненні операцій з валютними цінностями без одержання генеральної/індивідуальної ліцензії, є Національний банк України. Положення Указу Президента України від 27.06.1999 №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства», не підлягають застосуванню, оскільки суперечать обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України, та необґрунтовано створюють протиріччя у правовому регулюванні відносин.

Окрім того, листом Державної фіскальної служби від 10.11.2014 № 9929/7/99-99-10-02-02-17 з метою однакового застосування положень пункту 2 статті 16 Декрету Міністрів України від 19.02.1993 N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» повідомлено про наявність такої правової позиції Верховного Суду України щодо повноважень ДФС при застосуванні санкцій, передбачених пунктом 2 статті 16 Декрету.

Враховуючи вищенаведене та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення.

2. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.04.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.08.2016 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко

Судді О.А.Веденяпін

Г.К.Голубєва