ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.03.2017 Справа № 904/11325/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради, м. Дніпро

про стягнення

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за дов. № 14-127 від 13.05.2014

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за дов. від 10.05.2016 № 7/4

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради про стягнення пені в розмірі 78836, 38 грн, трьох відсотків річних у розмірі 5048, 58 грн та інфляційних втрат в розмірі 89435, 85 грн.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1534/15-КП-4 від 31.12.2014 в частині своєчасної оплати поставленого природного газу.

В матеріалах справи міститься відзив відповідача на позовну заяву, в якому він заперечує проти задоволення позову, зазначаючи що основний борг був сплачений ним ще до звернення позивача із позовом до суду, просить припинити провадження у справі щодо стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, обґрунтовуючи дану позицію тим, що 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", пунктом 3 статті 7 якого визначено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 провадження у справі № 904/11325/16 припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 у справі № 904/11325/16 ухвалу місцевого господарського суду скасовано та справу передано на новий розгляд.

06.02.2017 справу № 904/11325/16, у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, передано на розгляд судді Ярошенко В.І.

Ухвалою суду від 06.02.2017 прийнято до свого провадження справу № 904/11325/16 та призначено її до розгляду в засіданні на 27.02.2017.

27.02.2017 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 27.02.2017 розгляд справи відкладено на 20.03.2017.

20.03.2017 відповідач подав до суду доповнення до відзиву на позовну заяву, в якому зазначив, що додаткові умови для ненарахування або списання сум неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, процентів річних при відсутності кредиторської заборгованості на день набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не вимагаються. Та саме з набрання чинності вищевказаним законом право позивача щодо нарахування неустойки (штрафів, пені) інфляційних нарахувань, процентів річних скасовано. У зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У судовому засіданні 20.03.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець, позивач) та Дочірнім підприємством "Південьтеплоенерго" комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (далі - покупець, відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу № 1534/15-КП-4 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ (далі - газ), на умовах договору.

Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ) (1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 242,493 тис. куб. м, у тому числі по місяцях кварталів (тис. куб. м):

I квартал - 125,325: січень - 45,723; лютий - 44,118; березень - 35,484;

II квартал - 18,211: квітень - 9,063; травень - 4,574; червень - 4,574;

III квартал - 11,435: липень - 2,287; серпень - 4,574; вересень - 4,574;

IV квартал - 87,522: жовтень - 12,100; листопад -33,549; грудень - 41,873.

Продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 3.1 договору).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузлу/вузлів обліку газу покупця (пункт 3.3 договору).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4 договору, з урахуванням додаткової угоди № 9 від 22.10.2015).

У розділі 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

На виконання умов договору, позивачем у період з січня 2015 року по грудень 2015 року було поставлено відповідачу природний газ на загальну суму 574768,31 грн., що підтверджується наступними актами приймання-передачі природного газу:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 282 477,00 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2015 на суму 62 212,46 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.03.2015 на суму 82 656,23 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.04.2015 на суму 17 656,84 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.10.2015 на суму 11 176,17 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.11.2015 на суму 48 215,29 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.12.2015 на суму 70 376,32 грн.

Вказані акти підписані, зокрема, позивачем та відповідачем без будь-яких зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу (арк. с. 28-34).

У пункті 5.2 договору, сторони узгодили ціни на газ. В подальшому, між позивачем та відповідачем укладались додаткові угоди № 1 від 24.02.2015, № 2 від 27.03.2015, № 3 від 15.04.2015, № 4 від 18.05.2015, № 5 від 30.06.2015, № 6 від 29.07.2015, № 7 від 30.07.2015, № 8 від 21.10.2015, № 9 від 22.10.2015, № 10 від 02.11.2015 та № 11 від 25.11.2015 до договору, якими сторони змінювали ціну газу (арк. с. 16-20, 22-27).

Відповідно до п. 5.5 договору, загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Згідно з пунктом 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до пункту 9.3 договору, строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

В порушення вказаних умов договору, відповідач поставлений у спірний період природний газ оплатив із порушенням визначених у пункті 6.1 договору термінів.

При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо заперечень відповідача стосовно строку та якості поставленого у спірний період позивачем природного газу. А також, з вищезазначених актів приймання-передачі природного газу вбачається, що акти підписані без заперечень. Отже, позивачем дотримано вимоги договору в частині виконання його зобов'язань за договором.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов’язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач здійснював розрахунки за поставлений природний газ несвоєчасно та не в строк, чим порушив умови договору.

У зв'язку з несвоєчасним виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати поставленого природного газу, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 78836, 38 грн за період з 15.02.2015 по 12.01.2016.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 7.2 договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору, він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Спеціальним законом, що регулює договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за невчасне виконання грошових зобов'язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996 № 543/96, відповідно до статті 3 якого, розмір пені за порушення грошового зобов'язання розраховується із суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування пені, задовольняє дану вимогу повністю у розмірі 78836, 38 грн.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 15.02.2015 по 12.01.2016 у розмірі 5048, 58 грн та інфляційні втрати за період березень 2015 - лютий 2016 у сумі 89435, 85 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, задовольняє дані вимоги повністю, а саме три відсотки річних у сумі 5048, 58 грн та інфляційні втрати у розмірі 89435, 85 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на те, що основний борг за спірний період, на час звернення із даним позовом до суду, погашений відповідачем у повному обсязі, а 30.11.2016 набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", частиною 3 статті 7 якого встановлено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Господарський суд не погоджується із доводами відповідача щодо того, що вказаний Закон не вимагає від сторін будь-яких дій і заборгованість визнається списаною автоматично з вступом в дію цього Закону, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно зі статтею 1 Закону учасники процедури врегулювання заборгованості - підприємства та організації, включені до реєстру, постачальники природного газу та/або електричної енергії, оптовий постачальник електричної енергії, розпорядники коштів державного та місцевих бюджетів, органи, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Стаття 3 вищевказаного Закону встановлює порядок участі у процедурі врегулювання заборгованості.

Для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.

Для включення до реєстру підприємства централізованого водопостачання і водовідведення, теплопостачальні і теплогенеруючі організації подають центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, заяву, до якої додаються: копії установчих документів; копії наявних ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності; копії балансу підприємства (організації) та звіту про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованості станом на 01.07.2016 (розрахункова дата) та за останній звітний період; довідка, складена підприємством (організацією) у довільній формі, про обсяги та структуру дебіторської та кредиторської заборгованостей із зазначенням кредиторів, дебіторів, величини і видів заборгованості станом на розрахункову дату та за останній звітний період; копії актів звіряння взаєморозрахунків; розрахунки обсягів заборгованості з різниці в тарифах та копії протоколів територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах (ця норма не поширюється на теплогенеруючі підприємства, що не постачають теплову енергію населенню).

Відповідальність за повноту та достовірність даних, наведених у поданих документах, несуть учасники процедури врегулювання заборгованості.

Рішення про включення або про відмову у включенні до реєстру приймається керівником центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви та розміщується на офіційному веб-сайті цього органу (частини 1-2 статті 3 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії").

21.02.2017 постановою № 93 Кабінету Міністрів України затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті теплоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок).

Відповідно до п. 5 Порядку, рішення про включення підприємства до реєстру або про відмову в його включенні приймається керівником Мінрегіону або уповноваженою ним посадовою особою протягом 10 робочих днів з дня надходження заяви про включення підприємства до реєстру та розміщується на офіційному веб-сайті Мінрегіону.

Враховуючи вимоги Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" та Порядку, у відповідача з 30.11.2016 виникло право на списання заборгованості зі сплати пені, інфляційних нарахувань, трьох відсотків річних, але не автоматично, як він зазначає у відзиві на позовну заяву, а відповідно до певної процедури, яка має засвідчуватись певними документами.

Таким чином, господарський суд прийшов до висновку, що для списання пені, 3% річних та інфляційних втрат в порядку, передбаченому вищевказаним Законом, Дочірнє підприємство "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради мало набути статусу учасника процедури врегулювання заборгованості, тобто бути включеним до реєстру.

При цьому, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази включення відповідача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості чи подання документів, визначених частиною 2 статті 3 вказаного Закону, для включення до такого реєстру, тому неможливо зробити висновок про відсутність обов`язку боржника перед кредитором зі сплати заборгованості по цій справі, належне припинення зобов`язання між сторонами та про відсутність предмету спору у справі.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 2599, 81 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Дочірнього підприємства "Південьтеплоенерго" Комунального підприємства "Дніпротеплоенерго" Дніпропетровської обласної ради (49005, м. Дніпро, вул. Феодосіївська, буд. 7; ідентифікаційний код 38835123) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; ідентифікаційний код 20077720) пеню у сумі 78836, 38 грн, три відсотки річних у сумі 5048, 58 грн, інфляційні втрати у розмірі 89435, 85 грн та 2599, 81 грн витрат зі сплати судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 22.03.2017

Суддя ОСОБА_3