Справа № 383/136/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року Бобринецький районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючої судді - Адаменко І.М.,

при секретарі - Одінцовій Н.Г.,

з участю:

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бобринець Кіровоградської області в приміщенні Бобринецького районного суду Кіровоградської області справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5 та третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Бобринецька районна державна адміністрація, про скасування записів в Державному реєстрі речових прав, визнання договору дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами частково недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визначення частки житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, визнання права власності на ? житлового будинку з госпордарсько-побутовими спорудами у порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 серпня 1964 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено шлюб, від якого у них народились діти - сторони по справі. За час шлюбу та спільного проживання батьками було збудовано житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1. 31 березня 2006 року на ім'я батька ОСОБА_7 видано свідоцтво про право власності на зазначений вище об'єкт нерухомого майна, яке зареєстроване Бобринецькою дільницею Кіровоградського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації та у Державному реєстрі речових прав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін - ОСОБА_8

Після її смерті відкрилася спадщина, яку прийняли спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_7 та позивач ОСОБА_1

З метою оформлення права власності на спадкове майно позивач 20 листопада 2014 року звернувся до приватного нотаріуса Бобринецького районного нотаріального округу з заявою про видачу на його ім'я свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_8 на ? частку житлового спірного будинку з господарсько-побутовими спорудами, проте, нотаріус відмовила йому у вчиненні нотаріальної дії у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом через відсутність на ім'я спадкодавця правовстановлюючого документа на об'єкт нерухомого майна.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько сторін, ОСОБА_7 Проте, як стало відомо позивачеві, за життя ним було укладено договір дарування від 28 травня 2013 року за умовами якого ним було подаровано спірний житловий будинок сестрі позивача - відповідачу у справі, ОСОБА_3

Позивач зазначав, що про це йому стало відомо під час розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Рішенням суду від 09 грудня 2014 року ОСОБА_1 визнано таким, що втратив право користування спірним житловим будинком по АДРЕСА_1.

На підставі наведеного просив суд скасувати записи в Державному реєстрі речових прав, визнати договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами частково недійсним, скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, виділити частку померлої матері у спільному сумісному майні, визнати право власності на ? частки житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами у порядку спадкування.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили задовольнити їх з підстав зазначених в позовній заяві доповнивши позов вимогою про визначення, що частика померлої ОСОБА_8 у спільному сумісному з ОСОБА_7 житловому будинку з господарсько-побутовими спорудами становить 1/23 частини об"єкта нерухомого майна, та залишивши без розгляду вимоги про виділ частки померлої ОСОБА_8 у спільному сумісному майні.

Відповідачка та її представник позов не визнали та надали до суду заперечення, згідно яких позовні вимоги вони не визнають, оскільки документального підтвердження укладення шлюбу та його державної реєстрації між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 22 серпня 1964 року немає. Відповідачка вказує, що як слідує із копії Свідоцтва про право власності від 31.01.2006 року № 24, подарований їй житловий будинок з надвірними будівлями, розташований у АДРЕСА_1 належав ОСОБА_9 на праві приватної власності, й доказів того, що подарований будинок був спільною сумісного власністю подружжя, батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, немає.

Також відповідачка зазначає, що ОСОБА_7 з 1956 року по 2002 рік перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 Тому, твердження позивача, що після смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина на ? житлового будинку з господарськими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, як на частку у спільному майні подружжя документально не підтверджено. Також, відповідачка стверджує, що за договором купівлі-продажу від 25.07.1997 року їх мати ОСОБА_8 придбала інший будинок у АДРЕСА_2, таким чином підтверживши, що не претендує на спірний будинок по АДРЕСА_1.

Третя особа ОСОБА_5, в судовому засіданні пояснив, що не заперечує проти позову та являється рідним братом позивачу та відповідачці й зазначив, що батьки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 будучи у шлюбі набули у власність житловий будинок по АДРЕСА_1, власними силами та коштом спільно його будували, тому набули його у спільну суміснц власність подружжя, і його брат позивач ОСОБА_1, має право на 1/4 частку вказаного майна.

Представник третьої особи Бобринецької РПДА до суду не з"явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши докази у їх сукупності вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

З довідки ро укладення шлюбу №840 ( а.с.195 т.1) встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 22 серпня 1964 року уклали шлюб, який зареєстровано за №453 Железногорським територіальним відділом агенства записів актів громадянського стану Красноярського краю Російської РФСР, після одруження ОСОБА_8 змінила прізвище на ОСОБА_8

Вказані обставини також підтверджуються відповідю Агентства запису актів громадянського стану Красноярського краю Російської федерації, де зазначено, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 22.08.1964 року зареєстровано шлюб, відомості про розірвання шлюбу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відсутні, прізвище дружини після шлюбу «ОСОБА_8» (т.1 а.с. 219-220).

Як вбачається із витягів з Державного реєстру актів цивільного стану від 12.03.2015 року та 17.03.2015 року ОСОБА_5 з 30.11.1956 року по 06.08.2002 року також перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 (а.с. 70, 71 т.1 ).

Відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 від 18.12.2012 року позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3. В графі мати зазначена ОСОБА_8, в графі батько - ОСОБА_7 (а.с. 10т. 1).

Судоми встановлено, що відповідачка ОСОБА_3 та третя особа ОСОБА_5. також є дітьми ОСОБА_7 та ОСОБА_8

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати сторін по справі ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 від 18 грудня 2012 року.

Згідно довідки РС УДМС України в Бобринецькому районі ОСОБА_8 на день смерті зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 21 т.1).

Відповідно до довідки наданої Бобринецькою міською радою № 4381 від 20.12.2012 року на час смерті ОСОБА_8, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також позивач ОСОБА_1 проживали разом, складали одну сім'ю та вели спільне господарство (а.с. 12 т.1 ).

Відповідно до домової книги позивач ОСОБА_1 був зареєстрований у спірному будинку по АДРЕСА_1 з 26 травня 1993 року (а.с. 19 т.1).

Відповідно до свідоцтва про право власності, житловий будинок в АДРЕСА_1 належав ОСОБА_7 - батьку сторін. Свідоцтво видане на підставі рішення Бобринецької міської ради № 92 від 28 березня 2006 року( а.с.11 т.1).

Згідно рішення Бобринецької міської ради № 92 від 28 березня 2006 року виконком міської ради вирішив погасити договір купівлі-продажу від 29 серпня 2002 року № 886, оформити право власності на житловий будинок з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 на ОСОБА_7

Відповідно до договору дарування від 28 травня 2013 року укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_3, батько подарував відповідачці ОСОБА_3 будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, право власності на будинок в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с. 28 т.1).

З Домомої книги вбачається, що відповідачка ОСОБА_3 та її син ОСОБА_11 зареєстрована у вказаному будинку (а.с. 217 т.1).

Відповідно до спадкової справи № 29/2013, заведеної 19 грудня 2013 року, ОСОБА_1 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_7 Згідно інформаційних довідок, наявних в матеріалах спадкової справи, спадкові справи після смерті ОСОБА_7 не заводились, заповіти не посвідчувались.

Як вбачається з спадкової справи № 81/2014 постановою нотаріуса від 20 листопада 2014 року було відмовлено ОСОБА_1 на його звернення, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ОСОБА_8 у зв'язку з відсутністю правовстановлюючого документу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), що визначено ч. 1 ст. 1216 ЦК України. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, особисті немайнові права.

Згідно зі ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину наведені у ст. 203 ЦК України. 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Презумпція правомірності правочину встановлена ст. 204 ЦК України. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 р. у справі № 6-79цс13, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя, залежно від якого регулюється питання розпорядження таким майном.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України. За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи зазначену вище норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Як вбачається з рішення Бобринецької міської ради № 92 від 28 березня 2006 року про оформлення права власності на спірний житловий будинок воно видано на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування» та Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Матеріали справи не містять доказів того, що житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_7 саме в процесі реалізації права на безоплатну приватизацію житла.

На підставі вищеперелічених досліджених у судовому засіданні доказів, та показань свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13., ОСОБА_14 та ОСОБА_15, які зазначили, що подружжя ОСОБА_8 за життя спільною працею побудували будинок, судом встановлено, що спірний житловий будинок з господарськими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було набуто ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час шлюбу та це майно є їх спільною сумісною власністю подружжя.

За змістом ст.70 СК України частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленністю між ними, а тому, з урахуванням встановлених в судовому засіданні обставин справи та відсутності інформації про домовленність між подружжям ОСОБА_8, суд дійшов висновку, що частка дружини ОСОБА_8 у спільному сумісному майні подружжя становила 1/2 частини майна.

Тому позивач успадкувавши разом із батьком ОСОБА_7 майно після смерті матері ОСОБА_8 набув право власності на 1/4 частку спадщини, в тому числі й 1/4 частку житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, й за цих підстав позов в частині вимог про визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частку житлового будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до ст.328 УК України право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Частиною 1 статті 392 ЦК України визначено, що власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки ОСОБА_7 за життя зареєстрував право власності на на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 за собою з порушенням права на спільне сумісне майно дружини ОСОБА_8 та розпорядився ним й відчуджив його за договором дарування відповідачці ОСОБА_3 без згоди співвласника, спадкоємця 1/4 частки майна ОСОБА_8 - ОСОБА_1, тобто в порушення вимог ст. ст. 203, 321 ЦК України тому вимоги про скасування запису в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1, визнання недійсним договіру дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 Олексієвною, зареєстрованого в реєстрі 28 травня 2013 року за №827, в частині дарування 1/4 частки вказаного об"єкта нерухомого майна, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 2646371 від 28.05.2013 року, скасування запису в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності №1087043 за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про визначеннння, що частка померлої ОСОБА_8 у спільному з ОСОБА_7 житловому будинку становить 1/2 частини не відповідають способам захисту порушених прав, які визначені ст.16 ЦК України, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням встановлених вище обставин справи, суд вважає позовні вимоги в частині скасування записів в Державному реєстрі речових прав, визнання договору дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами частково недійсними, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання права власності на ? житлового будинку з госпордарсько-побутовими спорудами у порядку спадкування є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, а в частині позовних вимог про визначення частки житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, суд відмовляє у зв"язку з їх безпідставністю.

Докази відповідачки, а саме накладні ( а.с.211-225 т.2) , договір купівлі-продажу ( а.с.228 - 229 т.2), рішення виконавчого комітету Бобринецької міської ради ( а.с.230-232 т.2), показання свідка ОСОБА_16 не спростовують вказаних вище висновків суду.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідачки підлягає стягненню на користь позивача сплачений останнім та документально підтверджений судовий збір в сумі 487,20 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11, 57-60,88, 213-215, 218,294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарсько-побутовими спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, який укладено між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 Олексієвною, зареєстрованого в реєстрі 28 травня 2013 року за №827, в частині дарування 1/4 частки вказаного об"єкта нерухомого майна.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 2646371 від 28.05.2013 року.

Скасувати запис в Державному реєстрі речових прав про реєстрацію права власності №1087043 за ОСОБА_3 на житловий будинок з господарсько-побутовими спорудами, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/4 частку житлового будинку, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 487,20 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до судової палати з цивільних справ апеляційного суду Кіровоградської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Бобринецький районний суд Кіровоградської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.М. Адаменко