Справа № 136/1399/16-ц Провадження № 22-ц/772/266/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1

Категорія 54 Доповідач Денишенко Т. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Він-ницької області в складі:

головуючої судді Денишенко Т.О.,

суддів Луценка В.В., Берегового О.Ю.,

за участі секретаря Торбасюк О.І., апелянтки, позивачки ОСОБА_2, її представника, адвоката ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судово-му засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 до Липовецької центральної районної біблі-

отеки, відділу культури і туризму Липовецької районної державної ад-

міністрації Вінницької області про визнання незаконними наказів, по-

новлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного

прогулу, відшкодування моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

30 серпня 2016 року ОСОБА_2 звернулася у Липовецький районний суд Вінницької області з позовом до Липовецької центральної районної бібліо-теки ( далі - ЦРБ ), відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області з позовом про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного про-гулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на наступні обставини. У квітні 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької РДА Він-ницької області ОСОБА_4 видав наказ № 24-ОД «Про упорядкування структури та штатного розпису Липовецької ЦРБ», яким доручив директору Липовецької ЦРБ здійснити впорядкування структури бібліотеки, розробити штатний розпис закладу та надати його на розгляд Липовецької районної ради Вінницької області. 25 травня 2016 року рішенням 6 сесії 7 скликання Липо-вецької районної ради № 82 «Про внесення змін до рішення 5 сесії районної ра-ди 6 скликання від 25 лютого 2011 року № 62 «Про затвердження Статуту Ли-повецької ЦРБ» пункт 2.5 розділу 2 Статуту «Юридичний статус» було викла-дено в новій редакції, якою внесено зміни до структури установи. У зв’язку з цим 26 травня 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області ОСОБА_4 видав наказ № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької центральної районної бібліотеки», яким привів структуру та штатний розпис останньої у відповідність до Статуту, а са-ме вніс зміни до штатного розпису та зобов’язав директора Липовецької ЦРБ підготувати і подати на затвердження штатний розпис Липовецької ЦРБ ста-ном на 26 травня 2016 року. На думку позивачки, Липовецька ЦРБ вправі само-стійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників, визначати штатний розпис, тому втручання у вирішення цих пи-тань начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької об-ласті є протиправним, а його накази за №№ 24-ОД, 32-ОД - незаконними.

22 серпня 2016 року наказом № 20-ОС позивачка звільнена з посади бібліо-текаря першої категорії читального залу відділу обслуговування Липовецької центральної районної бібліотеки по пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв’язку зі скороченням чисельності штату установи. Своє звільнення вважає незакон-ним, ініційованим з політичних мотивів як помсту начальника відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації ОСОБА_4 че-рез критику його дій в якості члена Партії регіонів у 2013-2014 роках. Позив-ачка підкреслює, що має переважне право на залишення на роботі перед інши-ми працівниками бібліотеки, які залишені на роботі, оскільки вона має більш високу кваліфікацію праці та стаж роботи. У порушення вимог статті 492 КЗпП України їй не була запропонована інша будь-яка посада, хоча після звільнення з роботи 01 серпня 2016 року двох працівників бібліотеки на їхні посади були прийняті нові працівники. Своє звільнення з роботи ОСОБА_2 вважає вчи-неним з порушенням вимог статей 2-1, 42 КЗпП України, дискримінацією у сфері праці, порушенням принципу рівності прав і можливостей працівників, обмеженням своїх прав залежно від політичних, інших переконань, тому про-сила суд позов задоволити, визнати її звільнення з роботи проявом непрямої дискримінації, поновити її на раніше займаній посаді, стягнути середній заробі-ток за час вимушеного прогулу, відшкодувати моральну шкоду з кожного з від-повідачів окремо в загальній сумі вісім тисяч гривень. Завдану моральну шкоду ОСОБА_2 обгрунтовує тим, що в результаті звільнення з роботи вона втра-тила стабільний заробіток, соціальні зв’язки з колегами, знайомими читачами, змушена шукати нову роботу, що завдало їй душевних страждань ( т. 1, а. с. 1-5, 16-17, 160-168, 200-202 ).

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Додатковим рішен-ням цього ж суду від 12 січня 2017 року із ОСОБА_2 стягнуто в дохід дер-жави судовий збір у розмірі 2756,00 гривень ( т. 2, а. с. 89, 93-98, 123-124 ).

Не погоджуючись з ухваленим рішенням у справі, позивачка ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухва-лити нове рішення про задоволення позову ( т. 2, а. с. 99-106 ). Апелянтка по-силається на ухвалення оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріаль-ного і процесуального права, за неповного з’ясування обставин справи, що ма-ють істотне значення, висновків суду, які не відповідають фактичним обстави-нам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення по апеляційній скарзі позивачки та її представника, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши в сукупнос-ті наявні в ній докази, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржувано-го судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до норм статей 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути за-конним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сто-рони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Умовами обґрунтованості є повне і всебічне з’ясування обставин, що мають значення для справи, доведе-ність тих обставин, які суд вважає встановленими, відповідність висновків суду обставинам справи.

Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає цим вимогам.

Відповідно до вимог частин першої, другої статті 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановлено-го порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Згідно з роз’ясненнями, викладеними в пункті 17 Постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з’ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмету доказування; чи підтверджені обставини ( факти ), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи до-тримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права.

Судом встановлено, що згідно Статуту, затвердженого рішенням 6 сесії Ли-повецької районної ради Вінницької області 7 скликання від 25 травня 2016 ро-ку ( т. 1, а. с. 128-135 ), Липовецька центральна районна бібліотека є юридич-ною особою, на праві спільної комунальної власності належить територіальним громадам Липовецького району, утримується за рахунок коштів, що виділяють-ся з районного бюджету на галузь культури і враховуються під час визначення обсягів бюджетних трансферів між державним і місцевими бюджетами, інши-ми надходженнями. Органом управління Липовецької ЦРБ є Липовецька ра-йонна рада Вінницької області, керівництво і контроль за діяльністю бібліотеки здійснює відділ культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області, який затверджує її структуру, штатний розпис і кошторис.

Протягом періоду з 01 червня 1993 року по 22 серпня 2016 року ОСОБА_2 працювала на посаді бібліотекаря І категорії читального залу відділу об-слуговування ЦРБ. 22 серпня 2016 року наказом директора бібліотеки № 20-ОС за погодженням з профспілковим комітетом її звільнено з роботи на підста-ві пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку із скоро-ченням чисельності штату працівників.

Посилаючись на роз’яснення Постанови Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», констатуючи фактичні обставини справи, керуючись статтею 49-2 КЗпП України, суд першої інстанції вказав, що скорочення посади позивачки було обумовлено оптимізацією штатної чисельності працівників бібліотеки. Рі-шення щодо оптимізації штату було прийняте органом управління в межах йо-го компетенції і скорочення штату відбулося відповідно з прийнятим рішен-ням. Суд дійшов висновку, що доводи позивачки з приводу її звільнення з ро-боти є проявом дискримінації зі сторони керівника відділу культури і туризму Липовецької РДА за ознаками обмеження її прав у зв’язку з політичними, ін-шими переконаннями, не пов’язаними з характером, умовами виконуваної ро-боти, не знайшли свого належного доведення та з цих підстав позов задово-ленню не підлягає. Накази начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА від 14 квітня 2016 року № 24-ОД, 26 травня 2016 року № 32-ОД стосовно впорядкування структури, штатного розпису бібліотеки, внесення змін до штатного розпису, відповідають його повноваженням, не суперечать чинному законодавству. Враховуючи, що посада ОСОБА_2, яку вона обіймала, була єдиною в бібліотеці, то перевага у залишенні її на роботі не могла бути реа-лізована. Вакантні посади кочегара та художника позивачці не пропонувалися як такі, що не відповідали її спеціальності. За викладеної мотивації суд відмо-вив у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

З висновками суду першої інстанції в частині відмови у позові про визнан-ня незаконним, скасування наказу від 22 серпня 2016 року № 20-ОС про звіль-нення ОСОБА_2 з роботи, поновлення її на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу погодитися не можна, вони є помилкови-ми, необгрунтованими, тому не можуть бути визнані правильними і справедли-вими. У порушення правових норм, зокрема, статті 214 ЦПК України, роз’яс-нень, викладених у пунктах 8, 11, 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній спра-ві», суд не встановив усі обставини, що мають значення для справи, їх юридич-ну природу та не дав оцінки всім доказам у справі, наданим сторонами на під-твердження своїх вимог і заперечень.

Враховуючи норми статей 9, 43 Конституції України, норми Конвенції Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з іні-ціативи роботодавця 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 04 лютого 1994 року № 3993-ХІІ, слід мати на увазі визначальне право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя пра-цею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається зако-ном. Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі лік-відації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, уста-нови, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Звільнення з підстави, зазначеної у пункті 1 цієї статті допускається, якщо неможливо пере-вести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до затверджених змін у штатному розписі Липовецької ЦРБ зі штату установи було виведено посади, в тому числі й позивачки, та введено нові посади.

Слід погодитися із тим висновком суду першої інстанції, що скорочення в установі дійсно було обумовлене оптимізацією штатної чисельності працівни-ків Липовецької ЦРБ, яка була проведена на виконання доручення голови Він-ницької обласної державної адміністрації; рішення щодо оптимізації штату Ли-повецької ЦРБ було прийнято органом управління в межах його компетенції; скорочення штату фактично відбулося відповідно до прийнятого рішення; пи-тання фінансово-економічної доцільності змін у складі за посадами відноситься до виключної компетенції органу управління. Такі висновку суду є вірними, тому підстав для скасування наказів начальника відділу культури і туризму Ли-повецької РДА від 14 квітня 2016 року № 24-ОД «Про упорядкування структу-ри та штатного розпису Липовецької ЦРБ», від 26 травня 2016 року № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької ЦРБ» немає.

Разом з тим суд вважав, що роботодавцем дотримано вимог законодавства про працю щодо процедури звільнення ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України у зв’язку з скорочен-ням штату працівників, тому підстав для поновлення її на роботі і стягнення пов’язаних зі звільненням коштів у відшкодування завданої моральної шкоди немає. При цьому суд зазначив, що посада бібліотекаря І категорії читального залу відділу обслуговування бібліотеки, яку обіймала позивачка, була єдиною в установі, тому будь-яка перевага в такому випадку не могла бути реалізована, оскільки переважне право на залишення на роботі має визначатися у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають однакові посади. У процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України. Переважне право на залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову поса-ду.

В усіх випадках звільнення за пунктом першим частини першої статті 40 КЗпП України здійснюється з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передба-чених главою III-А КЗпП України. Статтею 42 КЗпП України визначено , що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в орга-нізації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Частина друга цієї статті визначає переваги працівника у залишенні на роботі при рів-них умовах продуктивності праці і кваліфікації.

Оскаржуючи рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року, ОСОБА_2 посилається на порушення судом норм процесуального права, пряме підпорядкування директора бібліотеки начальни-ку відділу культури і туризму Липовецької РДА, що потягло безумовне вико-нання вказівок останнього про звільнення позивачки, а це є наслідком вчинен-ня корупційних дій. Апелянтка наголошує на переслідуванні її, інших праців-ників за допомогою директора ЦРБ, порушенні роботодавцем засад запобіган-ня та протидії дискримінації, на порушенні її прав, передбачених Конституцією України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних сво-бод, інших міжнародних договорів, законів України. ОСОБА_2 перед звільненням з роботи не було запропоновано іншу посаду, хоча на вакантні посади були прийняті нові працівники.

З доводами апеляційної скарги в частині недотримання роботодавцем вимог трудового законодавства, що регулює вивільнення працівників у зв’язку зі ско-роченням чисельності, штату, а саме щодо переважного права на залишення позивачки на роботі слід погодитися. Крім цього, обгрунтованою є та позиція ОСОБА_2, що їй в порушення норм статті 49-2 КЗпП України не було за-пропоновано роботодавцем іншу роботу.

Частиною третьою статті 309 цього Кодексу визначено, що порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Слід наголосити, що представники відповідачів у судові засідання апеля-ційного суду жодного разу не з’явилися. Тому на виконання приписів частини четвертої статті 10 КЗпП України судом були направлені обом відповідачам за-пити виключно з метою повного, об’єктивного, справедливого вирішення цьо-го трудового спору за результатами перевірки рішення суду першої інстанції на предмет його законності й обгрунтованості. Однак на запити суду відповіда-чі направили листи де зазначили про відсутність у суду підстав витребовувати окремі документи, оскільки на їхню думку, це порушує принцип змагальності цивільного судочинства.

Враховуючи таку позицію відповідачів у справі, колегія суддів приходить до висновку про доведеність позивачкою порушення роботодавцем її трудових прав щодо переважного права на залишення на роботі та в тому, що їй не було запропоновано іншу роботу.

Законодавством критерії і порядок визначення працівників із більш висо-кою кваліфікацією та продуктивністю праці не передбачені. Для виявлення та-ких працівників роботодавцем зазвичай робиться порівняльний аналіз продук-тивності праці і кваліфікації працівників, у процесі якого, як правило, врахову-ються такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, до-кументів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особли-во важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміні-страції щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо. Учасники трудового спору вправі подавати будь-які допустимі цивіль-ним процесуальним законом докази, що підтверджують факт наявності у пра-цівника, який звільняється, більш високої чи більш низької кваліфікації і про-дуктивності праці. Такими доказами можуть бути документи та інші відомості про освіту і присвоєння кваліфікаційних розрядів (класів, категорій, рангів), про підвищення кваліфікації, про навчання без відриву від виробництва, про тимчасове виконання обов’язків більш кваліфікованих працівників, про досвід трудової діяльності, про продуктивність праці, про розширення зони обслуго-вування, про збільшення обсягу виконуваної роботи, про суміщення професій тощо. 

Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє неспро-стоване відповідачами доведення.

Відповідно до наказу начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА від 26 травня 2016 року № 32-ОД зі штатного розпису бібліотеки були ви-ведені такі посади: завідувач методично-бібліографічним відділом, завідувач відділом комплектування і обробки літератури, бібліотекар II категорії кафедри по юнацтву, бібліотекар I категорії читального залу, бібліотекар I категорії ін-тернет-центру, завідувач дитячою районною бібліотекою; бібліотекар I катего-рії дитячої районної бібліотеки, бібліотекар I категорії дитячої районної бібліо-теки, бібліограф I категорії, бібліотекар I категорії сектору збереження та вико-ристання книжкового фонду, бібліотекар I категорії комплектування і обробки літератури, редактор. Натомість до штатного розпису введені наступні посади: методист I категорії, бібліотекар I категорії комплектування і обробки доку-ментів, бібліотекар ІI категорії з обслуговування юнацтва, бібліотекар І катего-рії читальної зали та інтернет-центру, завідувач районною бібліотекою для ді-тей, бібліотекар I категорії молодшого абонементу, бібліотекар I категорії чи-тальної зали ( т. 1, а. с. 147-148 ). Жодна інша робота ОСОБА_2 не пропо-нувалася.

Частиною другою статті 40, частинами 1, 3 статті 49-2 КЗпП України вста-новлено, що звільнення за вказаних підстав допускається, якщо неможливо за згодою перевести працівника на іншу роботу, одночасно з попередженням про звільнення у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж під-приємстві, в установі, організації. Власник є таким, що належно виконав вимо-ги закону щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наяв-ну на підприємстві, в установі, організації роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, до-свіду тощо. При цьому роботодавець зобов’язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують у цьому закладі, в установі, організації, на підприємстві незалежно від того, в якому структурному підроз-ділі працював працівник, який вивільняється.

Обов’язок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, от-же роботодавець є таким, що виконав цей обов’язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади ( інша робота ), які з’явилися на під-приємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З викладеного слідує висновок, що суд першої інстанції неналежно встано-вив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив, чи були в Липовецькій ЦРБ на час вивільнення ОСОБА_2 на-явні вакантні посади, які відповідали б її кваліфікації, освіті, досвіду роботи, та чи було їх їй запропоновано, що є обов’язком роботодавця відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України.

Як уже зазначалося, до штату бібліотеки було введено ряд посад, але жодна з них позивачці не пропонувалася.

Відповідно до положень статті 42 КЗпП України при скороченні чисельнос-ті чи штату працівників у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш висо-кою каліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага надається, зокрема, працівникам з тривалим безпе-рервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка не мала переважного права на залишення на роботі, оскільки переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають однакові посади, тобто виходив із того, що посада, яку займала ОСОБА_2, була єдиною в установі, тому будь-яка її перевага не могла бути реалізована.

Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власнико-ві або уповноваженому ним органу. Внесення змін в штатний розклад на свій розсуд є беззаперечним правом власника. Зазначене право включає в себе пра-во зменшити чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чи-сельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

За таких обставин, суду першої інстанції необхідно було перевірити, чи могла бути запропонована позивачці інша посада, введена у штатний розпис, чи відповідала вона її освітньому рівню, кваліфікації, а також чи мала вона пе-реважне право на залишення на роботі.

Частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одно-часно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачува-ної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчис-лення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Мініс-трів України від 8 лютого 1995 року № 100. Середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана ви-плата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Стосовно розрахунку середньомісячного заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 за час вимушеного прогулу, слід зауважити, шо сто-рони у справі не надали суду у визначений процесуальним законом строк роз-рахунок такої виплати, не надано також доказу щодо кількості фактично від-працьованих нею робочих днів ( годин ), на які мала б бути поділена середня заробітна плата за останні два місяці роботи позивачки. Враховуючи, що спе-цифіка роботи у бібліотеці обумовлюється змінністю робочого часу, це не доз-воляє вирахування заробітної плати судом відповідно до пунктів 5, 8 розділу 4 Порядку нарахування таких виплат, затвердженого постановою Кабінету Мі-ністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати». Тому належить погодитися із сумою середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь ОСОБА_2, з вра-хуванням середньомісячної заробітної плати в су-мі 2189,40 гривень помноже-ної на сім місяців, що має строк з дня звільнення позивачки з роботи ( 22 серп-ня 2016 року ) до ухвалення цього рішення. Такий розмір стягнення становить 15325,80 гривень. Апелянтка ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі власного вмотивованого розрахунку не навела, що позбавляє можливості пере-вірки обгрунтованості доводів її позиції у цій частині вимог.

Стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинно бути здійснене на користь позивачки саме з Липовецької ЦРБ, оскільки саме бібліо-тека є роботодавцем, останнім безпосередньо ОСОБА_2 була звільнена з роботи і трудові відносини у неї мали місце з бібліотекою. Згідно частини чет-вертої статті 24 Закону України «Про оплату праці» виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. 

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику здійснюється у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначаєть-ся законодавством.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в пункті 13 Постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди», судам необхідно враховувати, що за наявності порушення прав працівника у сфері трудових від-носин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життє-вих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого жит-тя, обов’язок по відшкодуванню моральної ( немайнової ) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, ви-ду діяльності чи галузевої належності.

Внаслідок недотримання встановленого законом порядку звільнення з ро-боти, дійсно порушені конституційні, трудові права позивачки, їй спричинено моральну шкоду, яка виразилася у втраті нормальних життєвих, соціальних зв’язків з колегами по роботі, читачами, знайомими, вона перенесла моральні страждання через порушення особистого права на працю. ОСОБА_2, безу-мовно, була позбавлена доходу, що негативно відобразилося на її сім’ї, змуси-ло прикладати додаткові зусилля для організації свого життя.

З врахуванням фактичних обставин справи, принципу розумності, достат-ності та справедливості суд апеляційної інстанції вважає за можливе стягнути з Липовецької центральної районної бібліотеки, як роботодавця і сторони у тру-дових правовідносинах, на користь позивачки у відшкодування моральної шко-ди одну тисячу гривень.

Позов ОСОБА_2 до відділу культури і туризму Липовецької РДА про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК Украни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до норм статті 309 ЦПК України підставами для скасування рі-шення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуаль-ного права.

Керуючись нормами статей 303, 304, 307, 309, 313 - 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України, колегія cуддів апеляційного суду -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року в частині відмови у позові про визнання незаконним і скасування на-казу директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 22 серпня 2016 року № 20-ОС, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування роботодавцем моральної шкоди - ска-сувати.

Позов ОСОБА_2 задоволити частково.

Визнати незаконним, скасувати наказ директора Липовецької центральної районної бібліотеки від 22 серпня 2016 року № 20-ОС про звільнення ОСОБА_2 з посади бібліотекаря І категорії читального залу відділу об-слуговування Липовецької центральної районної бібліотеки у зв’язку із скоро-ченням чисельності працівників по пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_2 на посаді бібліотекаря І категорії чи-тального залу відділу обслуговування Липовецької центральної районної біблі-отеки з 22 серпня 2016 року.

Стягнути з Липовецької центральної районної бібліотеки на користь ОСОБА_5 15325,80 гривень ( п’ятнадцять тисяч триста дадцять п’ять гривень 80 коп. ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з утри-манням при виплаті цієї суми передбачених законом податків та обов’язкових платежів, одну тисячу гривень у відшкодування завданої моральної шкоди.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з Липовецької центральної районної бібліотеки на користь держа-ви 1102,40 гривні ( одну тисячу сто дві гривні 40 коп. ) судового збору, на ко-ристь ОСОБА_2 у відшкодування витрат з оплати апеляційної скарги 202,10 гривні ( двісті дві гривні 10 коп. ).

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі, стягнення се-реднього заробітку за один місяць в сумі 2189,40 гривень допустити до негай-ного виконання.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошен-ня, однак воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціа-лізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча:/підпис/

Судді:/підписи/

Згідно з оригіналом: