ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 184/1009/21

провадження № 51-4826 км 23

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021041340000035, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2023 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Дніпровський апеляційний суду від 31 травня 2023 року скасував вирок Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 лютого 2023 року та ухвалив свій, яким ОСОБА_7 визнав винуватим та засудив за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.

За обставин, встановлених апеляційним судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він, 07 квітня 2021 року, приблизно о 23 год, знаходячись в стані алкогольного сп`яніння, разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_8 , перебуваючи в приміщення кухні квартири АДРЕСА_2 , під час виниклої сварки, на ґрунті побутових питань, у ОСОБА_7 виник умисел на вбивство потерпілої. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на вбивство, засуджений, 08 квітня 2021 року, за вищезазначеною адресою, в період часу з 02 до 03 год, схвативши ОСОБА_8 обома руками за волосся, умисно бив головою об невстановлені на досудовому розслідуванні тупі предмети, після чого завдав їй множинних ударів кулаками та ногами (не менше 40) в життєво важливі частини тіла, від яких потерпіла померла на місці події.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати вирок суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що апеляційним судом не враховано належним чином того, що у ОСОБА_7 не було умислу на вбивство потерпілої та його суб`єктивне ставлення до цих наслідків, а був лише умисел на заподіяння тілесних ушкоджень. Також залишено поза увагою апеляційного суду його поведінку після вчиненого злочину. Зазначає, що на її думку, судом першої інстанції правильного обґрунтовано та розмежовано умисне вбивство від спричинення тяжких тілесних ушкоджень, та вірно було кваліфіковано дії засудженого за ч. 2 ст. 121 КК України.

Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 підтримала подану касаційну скаргу і просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі сторони захисту доводів, вважав, що оскаржуване судове рішення слід залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Частиною 2 вказаної статті встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412 - 414 цього Кодексу. Можливість скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через невідповідність їх висновків фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК України) чинним законом не передбачена.

Зі змісту касаційної скарги захисника вбачається, що вона, надаючи оцінку окремим доказам, по суті заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження, тоді як їх перевірка, відповідно до ст. 433 КПК України, до повноважень суду касаційної інстанції законом не віднесена.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

Відповідно до ч. 2 ст. 420 КПК України вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Отже, вирок апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, як це передбачено ст. 370 КПКУкраїни, а його зміст має відповідати вимогам ст. 374 КПКУкраїни.

За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПКУкраїни загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити не тільки формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, але й безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. При цьому, як передбачено ст. 94 КПКУкраїни, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, постановляючи вирок щодо ОСОБА_7 , дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону.

Так, висновок апеляційного суду щодо доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 саме у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування усіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 КПК України.

Зокрема, свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за викладених у вироку обставин суд апеляційної інстанції обґрунтував, безпосередньо дослідженими показаннями: обвинуваченого ОСОБА_7 , який визнавав себе винуватим у спричиненні тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_8 та не заперечував, що саме він спричинив ці тяжкі тілесні ушкодження, від яких вона померла, проте не бажав її смерті; свідка ОСОБА_9 (донька потерпілої), яка зазначила, що мати після смерті батька почала проживати з ОСОБА_7 , який її постійно бив; свідка ОСОБА_10 (мати потерпілої), яка вказала, що донька одного разу показала сліди від ножиць на лобі, які спричинив ОСОБА_7 ; свідка ОСОБА_11 (мати засудженого), яка зазначила, що о 4 ранку до неї додому прийшов син, після чого вони разом пішли до них додому, по приходу у квартиру побачила потерпілу на підлозі, яка не дихала, після цього вони вийшли на вулицю і вже потім викликали швидку та поліцію; свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 . ОСОБА_15 , які є сусідами, і чули вночі звуки ударів та гуркіт з квартири, де мешкала потерпіла, а на ранок дізнались від поліції про смерть ОСОБА_16 ; свідка ОСОБА_17 (колишня дружина), яка зазначила, що після того, як засуджений спричинив їй тілесних ушкоджень під час сварки, вона з ним розлучилась, а 07 квітня 2021 року вона з ним зустрічалась та дала коштів в борг, і наступного дня дізналась про смерть співмешканки її колишнього чоловіка.

Окрім того, як обґрунтовано зазначив апеляційний суд, що винуватість ОСОБА_7 також підтверджується даними протоколів слідчих дій, висновками судово-медичних експертиз та іншими письмовими доказами, зміст яких детально зазначено у вироку апеляційного суду.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності - достатніми, суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії саме за ч. 1 ст. 115 КК України.

Апеляційний суд навів переконливі доводи на обґрунтування такого висновку, тому суд касаційної інстанції визнає його правильним.

Доводи захисника ОСОБА_6 про відсутність умислу на вбивство потерпілої в її підзахисного належним чином апеляційним судом перевірено та таку версію сторони захисту спростовано. При цьому колегія суддів вважає безпідставними твердження й у касаційній скарзі про відсутність у ОСОБА_7 умислу на позбавлення життя потерпілої.

Так, умисне вбивство, передбачене ст. 115 КК України, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.

Проте, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК), мають бути ретельно досліджені докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, та їх стосунки.

Водночас, висновок суду про те, що ОСОБА_7 , заподіюючи тілесні ушкодження потерпілій, діяв із прямим умислом на вбивство, є обґрунтованим. Як установлено апеляційним судом, завдаючи потерпілій численних ударів руками в область голови, засуджений діяв навмисно, усвідомлював небезпечний характер своїх дій, передбачав настання смерті потерпілої та бажав цього. Крім того, після спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, розуміючи невідворотність настання її смерті, ОСОБА_7 не вжив жодних заходів для своєчасного надання медичної допомоги останній, маючи для цього реальну можливість, та залишив її в безпорадному стані, закривши у квартирі та направився до помешкання своєї матері. І лише після повернення в квартиру разом з матір`ю, через значний проміжок часу, під її впливом викликав швидку допомогу та поліцію.

Саме ці дії вказують на наявність у ОСОБА_7 умислу саме на позбавлення життя потерпілої, а не лише на нанесення їй тілесних ушкоджень, як про це зазначає у касаційній скарзі захисник.

Що ж стосується мотиву вчинення кримінального правопорушення, то з посиланням на показання самого ОСОБА_7 апеляційним судом правильно було встановлено, що приводом для конфлікту стали особисті стосунки засудженого та потерпілої.

Отже, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, суд апеляційної інстанції надав їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку. При цьому дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_7 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 115 ККУкраїни.

Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПКУкраїни.

З висновками апеляційного суду погоджується і Верховний Суд.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять посилань на порушення судом апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які би ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого рішення.

З огляду на те, що кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Дніпровського апеляційного суду від 31 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_18