Справа № 212/6456/15-ц

2/212/56/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2017 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Чайкіна І.Б.,

секретарі Гавеля Ю.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1; відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у залі суду міста Кривого Рогу, цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділення ? частки з спільного сумісного майна подружжя і визнання права власності на ? частку домоволодіння та автомобілю та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_4 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 просила виділити ? частки з спільного сумісного майна подружжя і визнати права власності на ? частку домоволодіння та автомобілю та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, пояснивши свою заяву тим, що з відповідачем перебуває у шлюбі , який зареєстрований відділом реєстрації актів громадянського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області 04 квітня 2003 року, актовий запис № 150. Від сумісного життя у них неповнолітній син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає з позивачкою. Перебуваючи у шлюбі за договором купівлі-продажу від 01 липня 2003 року вони купили домоволодіння, а саме глинобитний обкладений цеглою житловий будинок «А» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитною літнею кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» п/д, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водо колонкою 1 вартістю 150000 гривень, що розташовано на земельній ділянці загальною площею 0,0180 гектарів знаходиться в приватній власності , із яких 0,0100 га в приватній власності, а 0,080 га в користуванні , яке знаходиться за адресою : АДРЕСА_2. Договір купівлі-продажу був оформлений на ОСОБА_2 і зареєстрований в КП ДОР « КБТІ» на його ім'я. Крім того, у 2008 році вони придбали мікроавтобус марки «FORD» , реєстраційний номер НОМЕР_1, срібного кольору вартістю 120000 гривень, який був зареєстрований на ОСОБА_2 В червні 2015 році сімейно-шлюбні відносини між ними були припинені, 11.06.2015 року відповідач вигнав її з дитиною з дому. На даний час вони не проживають разом в домоволодінні.

02.12.2015 року до суду позивач подала уточнену позовну заяву в якій просила виділити їй з спільного сумісного майна подружжя 1\2 частку домоволодіння, яке складається з глинобитного обкладеного цеглою житлового будинку «А-1» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитою літнею кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» пд, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водоколонкою 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а 1\2 частку вищевказаного домоволодіння виділити відповідно відповідачу по справі ОСОБА_2; визнати за ОСОБА_4, право власності на 1\2 частку домоволодіння, яке складається з глинобитного обкладеного цеглою житлового будинку «А-1» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитою літнею кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» пд, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водоколонкою 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а також стягнути з відповідача по справі ОСОБА_2 вартість 1\2 частини мікроавтобусу марки «FORD», серія та державний номер НОМЕР_1 срібного кольору в розмірі 60000 гривень.

23.12.2015 року відповідач за первісною позовною заявою звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, пояснивши свою заяву тим, що 07.08.2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із первісним позовом в якому просила поділити спільне сумісне майно подружжя, домоволодіння по АДРЕСА_2 та автомобіля марки «FORD» д/н НОМЕР_1, але до переліку майна не включила квартиру яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Вказавши у своїй заяві, що вказану квартиру вони з ОСОБА_4 придбали у червні 2000 року, на той час вони проживали однією сім'єю, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. Тому просить суд поділити спільне майно подружжя, яке є об'єктом спільної сумісної власності , визнавши за ОСОБА_2 право власності на домоволодіння за адресою : АДРЕСА_2 та автомобіля «FORD» д/н НОМЕР_1, визнати за ОСОБА_4 право власності на квартиру розташовану за адресою : АДРЕСА_1.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 уточнену позовну заяву підтримала в повному обсязі, просила задовольнити, зустрічну позовну заяву не визнала, просила відмовити у її задоволенні в повному обсязі, посилаючись на заперечення які маються в матеріалах справи.

Відповідач за первісною позовною заявою ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні, зустрічну позовну заяву підтримав в повному обсязі.

Заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши письмові докази по справі суд дійшов висновку, що первісна позовна заява підлягає задоволенню частково, а в задоволенні зустрічної позовної заяви за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, слід відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні встановлено, що 04 квітня 2003 року було зареєстровано відділом реєстрації актів громадського стану Саксаганського районного управління юстиції м. Кривого Рогу шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актовий запис № 150. ( а.с.5)

Від вказаного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ( а.с.6)

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 01.07.2003 року посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Умріхіною К.А. , зареєстрованого в реєстрі за № 1992 , ОСОБА_2 купив глинобитний обкладений цеглою житловий будинок «А-1» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитою літньою кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» пд, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водоколонкою 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. ( а.с.38).

Згідно Договору купівлі - продажу квартири від 13.05.2000 року посвідченого нотаріусом Сьомої криворізької державної нотаріальної контори Лігутою Л.В. зареєстрованого в реєстрі за № 2-2218, ОСОБА_4 купила двокімнатну квартиру жилою площею 29,8 кв.м., загальною площею 53,1 кв.м, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1. (а.с.79)

Відповідно до Акту про фактичне проживання особи ( осіб) в житловому приміщенні ТОВ «ЖИТЛОСЕРВІС-КР», від 30.10.2015 року, ОСОБА_2 в житловому приміщенні за адресою : АДРЕСА_1 фактично проживав без реєстрації в період з червня 2000 року по 09 вересня 2003 року. ( а.с.56)

За рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 01 жовтня 2015 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 розірвано ( а.с.98).

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 квітня 2003 року по 01 жовтня 2015 року.

В період шлюбу сторони придбали автомобіль марки «FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1, сірого кольору, який був зареєстрований за ОСОБА_2

Відповідно до довідки УДАІ ГУМВС України в Дніпропетровській області центру надання послуг, станом на 16.10.2015 року автомобіль марки «FORD TRANSIT», 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1, сірого кольору, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5 від 25.09.2015 року зареєстрований за ОСОБА_8, батьком відповідача ( а.с.34).

Звітом про оцінку майна на 16.05.2016 року ринкова вартість домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 складає 300260 грн. без ПДВ, 1/2 складає відповідно 150 130 грн. без ПДВ (а.с. 126).

Звітом з незалежної оцінки автомобілю «FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1 вартість об'єкту оцінки складає 120080 грн., 1/2 складає відповідно 60040 грн.

Згідно висновків експерта з питань оціночно-будівельної експертизи № 36-16 складеного 18 жовтня 2016 року ринкова вартість квартири за адресою, АДРЕСА_1 на момент проведення експертизи (18 жовтня 2016 року) складає 232 281 грн.з ПДВ., ринкова вартість домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 складає 359 340 грн. з ПДВ (а.с. 170-198).

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст.66 СК України, подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності. Правовідносини щодо поділу спільного майна подружжя регулюються ст.69 СК України, відповідно до якої дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Судом встановлено, що майно, про поділ якого заявлено вимоги, а саме домоволодіння, розташоване за адресою : АДРЕСА_2 зареєстроване на відповідачеві за первісною позовною заявою ОСОБА_2, що підтверджується договором купівлі - продажу домоволодіння, та автомобіль марки «FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1, сірого кольору, який був зареєстрований за ОСОБА_2, однак даний факт не спростовує презумпції належності вказаного домоволодіння та автомобілю до спільної сумісної власності подружжя. Як вже було встановлено судом, шлюб між сторонами розірвано, однак в результаті розірвання шлюбу співвласники перестають бути подружжям, але правовий режим їхнього майна, набутого за час шлюбу, залишається попереднім - спільною сумісною власністю, але вже колишнього подружжя, тобто спірне домоволодіння та автомобіль належить ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно ч. 1 ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Як встановив суд об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме сторін у справі позивачки за первісним позовом ОСОБА_4 та відповідача ОСОБА_2 є домоволодіння яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2. та автомобіль марки ««FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1, сірого кольору.

Тобто сторони мають право на поділ цього майна. За взаємною згодою сторони вказане не розділили. При поділі домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 та автомобіля марки ««FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1, сірого кольору, частки сторін є рівними, оскільки іншого не визначено домовленістю між ними.

Оскільки, право власності на транспортний засіб перереєстровано на батька відповідача, суд вважає, що до стягнення підлягає вартість автомобілю відповідно до звіту з незалежної оцінки автомобілю «FORD» 2002 року випуску, кузов № НОМЕР_4, д/н НОМЕР_1 вартість об'єкту оцінки складає 120080 грн., 1/2 складає відповідно 60040 грн., який відповідачем не спростовано. Так, відповідач не заперечував, що автомобіль відчужено без згоди дружини.

Автомобіль 25.09.2015 року зареєстрований за ОСОБА_8, батьком відповідача, а вже 01 жовтня 2015 року шлюб було розірвано. Посилання відповідача, що автомобіль було придбано за рахунок коштів батька, та насправді належав останньому, суд вважає не доведеними. До того ж, сам відповідач у зустрічній позовній заяві просить визнати за собою(а не за батьком) право власності на вищевказаний автомобіль.

Суд вважає, що вказана перереєстрація транспортного засобу була здійснена відповідачем не в інтересах сім'ї та з метою уникнути поділу спільного майна.

Відповідно до п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», згідно з якими у випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Судом встановлено, що спірний автомобіль був спільним майном подружжя та відчужений ОСОБА_2 без згоди позивачки, кошти використані не в інтересах сім'ї, а відтак ОСОБА_4 має право на отримання 1/2 частини вартості майна, в межах заявлених позовних вимог в сумі 60 000 грн.

Отже згідно викладеного, враховуючи те, що домоволодіння, яке розташоване за адресою : АДРЕСА_2, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, суд вважає визнати ідеальні частки сторін у цьому майні без його реального поділу та залишити майно у їх спільній частковій власності.

Щодо зустрічних позовних вимог слід зазначити наступне не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У зв'язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на майно.

Критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є: час набуття такого майна, кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття), мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя. Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 Сімейного кодексу України вважається правильно застосованою.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2013 року № 6-66цс13, від 3 червня 2015 року № 6-38цс15 та від 1 липня 2015 року № 6-612цс15, який має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Так, згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток (аналогічне положення містить і частина перша статті 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону України «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Покази свідків допитаних в судовому засіданні ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12,ОСОБА_13, ОСОБА_14 з приводу часу спільного проживання сторін, та джерел придбання квартири є взаємовиключними і стосуються здебільшого фактів сумісного проживання, а не отримання спільних чи особистих доходів, а отже покластися на них, як на підставу задоволення зустрічних позовних вимог суд не може.

Факт спільного проживання, а не джерел придбання майна підтверджує і акт про фактичне проживання від 30.10.2015 року (а.с.56).

Таким чином, позивачем за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 не доведено, що квартира розташована за адресою: АДРЕСА_1 придбана внаслідок спільної праці ОСОБА_2 та ОСОБА_4, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. За таких обставин, суд не може врахувати вказану квартиру при поділі спільного майна подружжя.

Щодо визнання права власності на спірний автомобіль, то суд при задоволенні первісного позову обґрунтував підстави розподілу вказаного майна, що виключає задоволення первісного позову. До того ж, відповідач здійснив відчуження вказаного автомобілю, сторонами вказаний факт не заперечується, а отже підстав для визнання права власності на автомобіль за ОСОБА_2 не має.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем за первісним позовом за подання до суду позовної заяви про поділ спільного майна подружжя сплачено судовий збір в розмірі 1350 грн.. Після проведення оцінки спірного майна, ціна позову становить 210 130 грн. (150 130 грн.+60 000 грн.) тобто 1% від вартості спірного майна складає 2101, 30 грн. Таким чином, з позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 751,30 грн.

Відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Отже, з ОСОБА_2 слід стягнути на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1350 гривні 00 копійок.

Керуючись ст..ст. 5, 6, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 57, 58, 59, 60, 62, 64, 83, 88, 195, 196, 208, 209, 212, 213, 214, 215, 218, 293, 294 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділення ? частки з спільного сумісного майна подружжя і визнання права власності на ? частку домоволодіння та автомобілю - задовольнити частково.

Виділити, ОСОБА_4, з спільного сумісного майна подружжя 1\2 частку домоволодіння, яке складається з глинобитного обкладеного цеглою житлового будинку «А-1» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитою літнею кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» пд, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водоколонкою 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а 1\2 частку вищевказаного домоволодіння виділити відповідно відповідачу по справі ОСОБА_2.

Визнати за ОСОБА_4, право власності на 1\2 частку домоволодіння, яке складається з глинобитного обкладеного цеглою житлового будинку «А-1» загальною площею 70,5 кв. метрів, житловою площею 40,5 кв. метрів, з господарчими побудовами: шлаколитою літньою кухнею «Г» цегловим погребом «Ж» пд, цегловим гаражем «Е», дощаною вбиральнею «Д», парканом №1, водоколонкою 1, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з відповідача по справі ОСОБА_2 вартість 1\2 частини мікроавтобусу марки «FORD», серія та державний номер НОМЕР_1 срібного кольору в розмірі 60000 гривень.

В іншій частині позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про виділення ? частки з спільного сумісного майна подружжя і визнання права власності на ? частку домоволодіння та автомобілю - відмовити.

В задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 1350 гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 судовий збір за подання позовної заяви на користь держави в сумі 751 гривня 30 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а особи які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу.

Повний текст рішення суду складено та підписано 20.03.2017 року.

Суддя: І. Б. Чайкін