Справа №1-152/2009р.
В И Р О К
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
24 вересня 2009 року Миронівський районний суд Киівської області в складі: головуючого – судді Семенцова Ю.В.,
при секретарі – Семерей Л.М.,
за участю: прокурора – Ящука Л.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миронівка кримінальну справу по обвинуваченню
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, працюючого фізичною особою-підприємцем, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,
у вчиненні злочинів, передбачених ст.172 ч.1, ст.172 ч.2 КК України, -
В С Т А Н О В И В:
Підсудний ОСОБА_1, являючись фізичною особою – підприємцем, що використовуючи найману працю здійснює підприємницьку діяльність з ремонту та обслуговування автомобілів, будучи відповідно до вимог ст.141 Кодексу Законів про працю України зобов’язаним неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці, грубо порушив вимоги законодавства про працю щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
Так, фізична особа – підприємець ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Конституції України, згідно з якими кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується, та в порушення вимог ч. 2 ст. 2, ст. 21 Кодексу законів про працю України, згідно з якими працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, що являє собою угоду між працівником і фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, упродовж травня - серпня 2009 року використовував найману працю ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 без укладення трудового договору.
Зокрема, ОСОБА_2 без оформлення офіційних трудових правовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 працював у нього з початку травня 2009 року (точна дата слідством не встановлена) по 26 серпня 2009 року, ОСОБА_3 - з початку червня 2009 року (точна дата слідством не встановлена) по 26 серпня 2009 року, ОСОБА_4 - з кінця червня 2009 року (точна дата слідством не встановлена) по 26 серпня 2009 року, ОСОБА_5 з початку червня 2009 року (точна дата слідством не встановлена) по 26 серпня 2009 року.
При цьому, в порушення вимог ст. 21 Закону України «Про оплату праці», згідно з якими працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства на підставі укладеного трудового договору, заробітна плата ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 виплачувалась без проведення її по бухгалтерському обліку, та з неї не відраховувалися визначені чинним законодавством загальнообов'язкові внески на соціальне страхування до відповідних державних цільових фондів та сплату податків до бюджету, тобто „в конверті”.
Також в порушення вимог ст. 253 Кодексу законів про працю України, згідно з якими особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, жодних, передбачених чинним законодавством внесків на соціальне страхування ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 не здійснював, чим порушив гарантоване ст. 46 Конституцією України право останніх на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Крім цього, ОСОБА_1, являючись фізичною особою – підприємцем, що, використовуючи найману працю, здійснює підприємницьку діяльність з ремонту та обслуговування автомобілів, будучи, відповідно до вимог ст. 141 Кодексу Законів про працю України зобов’язаним неухильно додержуватись законодавства про працю і правил охорони праці, грубо порушив вимоги законодавства про працю щодо неповнолітнього ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_5.
Так, фізична особа – підприємець ОСОБА_1 в порушення вимог ч. 1 ст. 43 Конституції України, згідно з якими кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає, або на яку вільно погоджується, та в порушення вимог ч. 2 ст. 2, ст. 21 Кодексу законів про працю України, згідно з якими працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, що являє собою угоду між працівником і фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін, в період з кінця липня – початку серпня 2009 року (точна дата слідством не встановлена) по 14 серпня 2009 року використовував найману працю неповнолітнього ОСОБА_6, без укладення трудового договору.
При цьому, в порушення вимог ст. 21 Закону України «Про оплату праці», згідно з якими працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства на підставі укладеного трудового договору, заробітна плата ОСОБА_6 виплачувалась без проведення її по бухгалтерському обліку, та з неї не відраховувалися визначені чинним законодавством загальнообов'язкові внески на соціальне страхування до відповідних державних цільових фондів та сплату податків до бюджету, тобто „в конверті” .
Також в порушення вимог ст. 253 Кодексу законів про працю України, згідно з якими особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 жодних, передбачених чинним законодавством внесків на соціальне страхування ОСОБА_6 не здійснював, чим порушив гарантоване ст. 46 Конституцією України право останнього на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від нього обставин, та в інших випадках, передбачених законодавством.
Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_1 свою вину в скоєнні інкримінованих йому злочинів визнав повністю та підтвердив суду обставини їх скоєння, зазначені в обвинувальному висновку, щиро кається, просить сурово не карати.
Визнаючи себе повністю винним у зазначених злочинах, підсудний ОСОБА_1 просить суд не досліджувати докази по справі, зібрані досудовим слідством на підставі ст.299 КПК України.
Відповідно до ч.3 ст.299 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються. Підсудний правильно розуміє зміст цих обставин, вони не викликають сумнівів у добровільності та істинності його позиції.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд кваліфікує дії підсудного ОСОБА_1 наступним чином:
• - за ст.172 ч.1 КК України як грубе порушення законодавства про працю вчинене щодо ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5;
• - за ст.172 ч.1 КК України як грубе порушення законодавства про працю вчинене щодо неповнолітнього ОСОБА_6
При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані
про особу підсудного, який за місцем проживання характеризується позитивно, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання, суд вважає його щире каяття, сприяння розкриттю злочину.
Обставин, що обтяжують покарання, суд не вбачає.
З урахуванням наведеного, покарання підсудному необхідно призначити у виді штрафу в межах статті обвинувачення.
Керуючись ст.ст.323, 324 КПК України, суд, -
З А С У Д И В:
Визнати винним ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, пердбачених ст.172 ч.1, ст.172 ч.2 КК України та призначити йому покарання:
• - за ст.172 ч.1 КК України у виді штрафу в розмірі 680 гривень;
• - за ст.172 ч.2 КК України у виді штрафу в розмірі 850 гривень.
На підставі ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань, остаточне покарання призначити у виді штрафу в розмірі 1000 гривень.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Київської області протягом п'ятнадцяти діб з моменту проголошення через Миронівський районний суд Київської області.
Суддя: Ю.В.Семенцов