Справа № 761/36785/15-ц

Провадження № 2/761/2708/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Гуменюк А.І.

при секретарі Романчук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до ОСОБА_2 про повернення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Публічне акціонерне товариство «Банк національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича (далі - Позивач) звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_2 (далі - Відповідач) про зобов'язання повернути грошові кошти у розмірі 2140,08 доларів США, отриманих за договором про внесення змін від 04.06.2015 року до договору банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008 від 23.04.2015 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Позивачем та Відповідачем було укладено договір банківського вкладу Стандартний № 109492-ДР-008, за умовами якого банк прийняв від Відповідача грошові кошти у розмірі 242 700 доларів США зі сплатою 11% річних терміном до 23.07.2015 року. Вказує, що Договором передбачено, що у випадку розірвання договору з ініціативи вкладника, проценти нараховуються за ставкою у розмірі 1% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку. Зауважує, що Договором від 04.06.2015 року, укладеного між Позивачем та Відповідачем, внесено зміни, згідно яких банк прийняв на себе зобов'язання сплатити Відповідачу суму нарахованих процентів без застосування перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою. Позивач вважає, що у відповідності до п.1 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», договір від 04.06.2015 року є нікчемним, а тому Відповідач зобов'язаний повернути грошові кошти у розмірі 2 140,08 доларів США Позивачеві, у зв'язку з чим просив суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Відповідача на його користь 2 140,08 доларів США

У судовому засіданні представник Позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник Відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимоги, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, з підстав, викладених в письмових поясненнях.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.04.2015р. між Позивачем та Відповідачем був укладений договір банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008 строком на 3 місяці з 23.04.2015р. по 23.07.2015, включно.

У відповідності до умов укладеного договору, Позивач прийняв від Відповідача грошову суму в розмірі 242 700 доларів США та зобов'язався повернути Відповідачу депозит та проценти за користування депозитом на умовах та в порядку встановлених договором.

Внесення Відповідачем грошових коштів на вказаний рахунок підтверджується випискою по особовому рахунку.

Згідно із п. 2.3. договору, Позивач сплачує відповідачу процентну ставку за користування депозитом у розмірі 11% річних.

Згідно п. 3.7. у випадку розірвання договору з ініціативи Відповідача, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою у розмірі 1% річних за весь період знаходження коштів на депозитному рахунку.

Крім того, 04 червня 2015 року, між Позивачем та Відповідачем укладено договір про внесення змін до договору банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008, яким були внесені зміни до п. 3.7. договору про те, що у випадку дострокового розірвання договору з ініціативи Відповідача, проценти нараховуються та сплачуються за ставкою зазначеною в п. 2.3. цього договору.

Після укладення договору про внесення змін від 04.06.2015, Відповідач звернувся до Позивача із заявою від 04.06.2015, в якій просив достроково розірвати договір банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008, просив повернути суму банківського вкладу та сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Відповідно до умов договору банківського вкладу «Стандартний» №109492-ДР-008, Позивачем своєчасно та належним чином виконано вимогу Відповідача, а саме було повернуто останньому банківський вклад та нараховані проценти з урахуванням змін внесених додатковою угодою. Вказана обставина не заперечується сторонами.

Судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України № 358 від 05.06.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк національний кредит" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 114 від 05.06.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит", згідно з яким з 08.06.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк національний кредит".

Постановою Правління Національного Банку України від 28.08.2015 №563 розпочата процедура ліквідації ПАТ "Банк національний кредит".

Відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №159 від 28.08.2015 та на виконання Постанови Правління Національного Банку України від 28.08.2015 № 563, розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк національний кредит" та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчука Віталія Віталійовича.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Наказом № 39 від 11.06.2015 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Онищуком Д.В., призначено проведення перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «Банк національний кредит» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації в банку.

Під час перевірки договорів (інших правочинів) укладених ПАТ «Банк національний кредит» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, комісією було виявлено, що Договір про внесення змін від 04.06.2015 до договору банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008, укладеного між Відповідачем та Позивачем, є нікчемним з підстав, визначених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону, у зв'язку із незастосуванням Позивачем перерахунку нарахованих процентів за зниженою відсотковою ставкою під час розірвання договору вкладу за ініціативою вкладника, що на думку Позивача потягло за собою необґрунтовану виплату Відповідачу грошових коштів у розмірі 2 140,08 доларів США.

У зв'язку із викладеним, Відповідачу, на підставі ч. 4 ст. 38 Закону, було направлено повідомлення з пропозицією повернути Позивачеві грошові кошти, який стверджує, що Відповідач добровільно кошти не повернув та користується ними без достатніх правових підстав до цього часу, чим спричиняє збитки вкладникам та іншим кредиторам Позивача. Вважаючи зазначені вище дії (бездіяльність) Відповідача такими, що порушують законні права та інтереси Позивача, останній звернувся за їх захистом до суду.

Відповідно до ч. 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (надалі - Закон), правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 38 Закону, уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними.

Викладене означає, що уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних.

В той же час, як це випливає зі змісту наведених норм, таке право не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочину очевидно недостатньо для визнання його таким, оскільки воно, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням Відповідача про його дійсність.

Згідно положень ч. 3 ст. 38 Закону, порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення, визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Вказане повністю кореспондується з вимогами ст. 19 Конституції України та спрямоване на визначення способу, в який Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (його уповноважена особа) може діяти, виконуючи свої повноваження в частині вимог ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно п. 3 вказаного Наказу № 39 від 11.06.2015 року, комісії з перевірки договорів було наказано здійснити перевірку вказаних договорів до 10 липня 2015 року та надати звіт та відповідні пропозиції уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк національний кредит» Онищуку Д.В. у письмовій формі.

Проте, в ході розгляду справи Позивачем, не надано звіт комісії про перевірку вказаних договорів (інших правочинів), на підтвердження та розкриття аргументування висновків комісії щодо нікчемності правочину з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону.

Таким чином, Позивачем не надано доказів та обґрунтування підстав для визнання договору про внесення змін від 04.06.2015 року нікчемним, не надано жодних розрахунків, які б підтверджували причинний зв'язок між укладенням договору про внесення змін від 04.06.2015 року та підставами визнання Позивача неплатоспроможним, не наведено доказів, що договір про внесення змін від 04.06.2015 року укладено із порушенням законодавства України.

Також Позивачем не надано доказів того, що порядок виявлення нікчемних договорів, який був запроваджений уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Паламарчуком В.В., відповідав нормативно-правовим актам Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як того вимагає ч. 3 ст. 38 Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 228 ЦК України, питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.

Позивачем не надано, а судом не встановлено, будь-яких фактичних даних про визнання недійсним договору про внесення змін від 04.06.2015 року, оскільки про існування таких судових рішень ні суду, ні сторонам не відомо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено наявність правових підстав для встановлення факту нікчемності договору про внесення змін від 04.06.2015.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент укладення договору про внесення змін від 04.06.2015, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1061 ЦК України, банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 6 ст. 1061 ЦК України, у разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України, в редакції, яка діяла на момент укладення Договору про внесення змін № 1 від 05.02.2015, за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Отже, усі наведені положення ЦК України передбачають права вимоги вкладника щодо витребування внесеного вкладу, а також передбачають зобов'язання банку повернути вклад та нараховані проценти.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Правова природа договору банківського вкладу полягає в тому, що у даних правовідносинах кредитором визнається вкладник, який передає власні грошові кошти в тимчасове користування банку (фінансовій установі), яка бере на себе обов'язок сплачувати плату за користування коштами (проценти), а також зобов'язується повернути вклад своєчасно та в повному обсязі вкладнику, в зв'язку із чим банк (фінансова установа) визнається боржником по відношенню до вкладника.

Положення договору банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008 не містять жодних зобов'язань Відповідача, як вкладника за Договором вкладу, в тому числі, не містять зобов'язань Відповідача щодо вчинення на користь другої сторони (кредитора) певних дій (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або зобов'язань утриматися від певної дії.

Законодавством не передбачено, а Позивачем не доведено наявність у Позивача «власних майнових вимог» за договором банківського вкладу «Стандартний» № 109492-ДР-008., а також не доведено наявності законних підстав виникнення таких «власних майнових вимог» за договором банківського вкладу. Натомість, договір вкладу передбачає значний обсяг зобов'язань Позивача щодо нарахування та сплати процентів за користування вкладом (п. 4.2.2 договору), щодо своєчасного повернення банківського вкладу (п. 4.2.3., 4.2.4. договору).

Аналогічної позиції дотримується Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в Постановах від 22.01.2014 року та від 20.11.2013 року.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, які викладені в п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з приписами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відновлення становища, яке існувало до порушення.

У відповідності до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В зв'язку із тим, що Позивачем не доведено наявність «власних майнових вимог» за договором банківського вкладу «Стандартний» №109492-ДР-008, а також не доведено законних підстав виникнення «власних майнових вимог» за договором, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, на підставі статтей 202, 215, 228, 509, 1060, 1061 Цивільного Кодексу України, статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», керуючись ст.ст. 10, 11, 13, 57, 58, 59, 60, 88, 179, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк національний кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича до ОСОБА_2 про повернення коштів - в і д м о в и т и у повному обсязі.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків або після розгляду справи в апеляційному порядку Апеляційним судом м. Києва, якщо воно не буде скасоване.

СУДДЯ :