Справа № 685/1287/15-ц

Провадження № 2/685/4/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2017 року Теофіпольський районний суд Хмельницької області в складі

головуючого судді Самойловича А.П.,

за участі секретаря Стецюк Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2 та

її представника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Теофіполь цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Теофіпольської селищної ради Теофіпольського району Хмельницької області про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення та виселення без надання іншого жилого приміщення,

В С Т А Н О В И В :

06 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому зазначила, що у 1988 році її чоловіку ОСОБА_5, як працівнику Теофіпольського цукрового заводу, було виділено житлову площу у гуртожитку, який перебував на балансі заводу, де їх сім'я і фактично проживала до 2007 року в кімнатах НОМЕР_1 та НОМЕР_2.

У 2007 році, через хворобу баби та матері, змушена була тимчасово виїхати на проживання в АДРЕСА_1, але періодично з'являлася в кімнатах. На прохання ОСОБА_2 дозволила їй тимчасово поселитися в цих кімнатах за умови їх звільнення за першої ж вимоги позивача, де ОСОБА_2 проживає з 01 березня 2007 року.

Починаючи з 2013 року неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з вимогою звільнення її кімнат, однак отримує відмови.

Позивачем заявлено вимоги усунути перешкоди у користуванні жилим приміщенням шляхом вселення її у кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_2, а також виселити відповідача ОСОБА_2 із даних кімнат без надання іншого жилого приміщення.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач є тимчасовим жильцем і в силу ст.ст. 98 та 99 ЖК УРСР самостійного права на займане жиле приміщення не набуває незалежно від тривалості проживання, на вимогу наймача зобов'язана негайно звільнити приміщення, в разі відмови - виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.

В ході судового розгляду позивач свої позовні вимоги підтримала та пояснила, що в 1988 році її чоловіку, який працював і в даний час працює на цукровому заводі, було надано для проживання кімнату № НОМЕР_1 в гуртожитку, через кілька років була надана сусідня, менша за площею, кімната № НОМЕР_2, де проживали вони з чоловіком та двоє їх дітей, в даний час повнолітні.

В 2007 році чоловік з дітьми виселилися з кімнат зі зняттям з реєстрації, а вона змушена була тимчасово переселитися в село Святець, з метою догляду за своєю бабою та матір'ю, які потребують стороннього догляду. В 2013 році баба померла, але необхідно було здійснювати догляд за матір'ю, яка пересувається на милицях, тому звернулася до ОСОБА_2 з вимогою звільнення житла для поселення в них матері, що дасть можливість не їздити з с. Святець в смт Теофіполь на роботу, однак ОСОБА_2 відмовилася виселятися.

Представник позивача ОСОБА_6, в ході розгляду в судовому засіданні, яке відбулося 06 лютого 2017 року, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та зазначила, що ОСОБА_2 була тимчасово підселена за згодою керівництва цукрового заводу та самого наймача ОСОБА_1, ОСОБА_2 при вселенні написала розписку про звільнення займаних кімнат за першої ж вимоги ОСОБА_1

Відповідач ОСОБА_2 позовних вимог не визнала, у своєму письмовому запереченні зазначила, що позивач, заявляючи вимогу вселити її в кімнату № НОМЕР_1 площею 17,9 кв.м та в кімнату № НОМЕР_2 площею 11,5 кв.м., не вказує, чи має вона право на додаткову площу і чому вимагає надання їй одній для проживання дві кімнати.

Відповідач вказує, що в 1998 році позивачкою було збудовано житловий будинок площею понад 150 кв.м. по АДРЕСА_2, тому звернулася до неї з проханням надати одну з кімнат у користування, які рахувалися за ОСОБА_5, але пустували, однак ОСОБА_1 наполягала на наданні лише обох кімнат за умови сплати комунальних платежів.

В кімнатах ніяких речей ОСОБА_1 не було, лише дві шафи та металеве ліжко, належні гуртожитку і які були здані коменданту, в кімнатах були замінені двері, так як старі були непридатними для використання через свій тривалий термін експлуатації, та був зроблений ремонт.

Відповідач зазначає, що не відповідає дійсності твердження позивачки у позовній заяві про періодичне з'явлення в гуртожитку, так як ніякого інтересу до кімнат ОСОБА_1 не проявляла до 2014 року, тобто до тих пір, поки гуртожиток не було передано від цукрового заводу до селищної ради та розпочато процес приватизації кімнат гуртожитку, після чого ОСОБА_1 стала вимагати усунення перешкод у користуванні гуртожитком.

ОСОБА_2 також вказує, що відповідно до ст. 107 ЖК УРСР наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це, тому належним позивачем за вимогою про виселення може бути лише Теофіпольська селищна рада, як власник гуртожитку.

Крім того, відповідач, сплачуючи впродовж усього часу свого проживання комунальні платежі за користування жилим приміщенням, не може вважатися тимчасовим жильцем в силу ст. 98 ЖК УРСР, яка передбачає можливість проживання тимчасових жильців без стягнення плати за користування приміщенням.

В ході судового засідання відповідач також заперечила проти задоволення позову та додатково пояснила, що позивачем ОСОБА_1 та її чоловіком неподалік цукрового заводу по АДРЕСА_2 в 2007 році було побудовано житловий будинок, куди переселилися родина ОСОБА_1 і де вони проживають до даного часу, в тому числі і сама позивач. Так як кімнати пустували, тому попросила позивача надати одну з кімнат для проживання, так як недавно вийшла заміж і її сім'ї не було можливості проживати ні у квартирі її матері, ні в квартирі свекрухи. ОСОБА_1 надала дозвіл на проживання, але в обох кімнатах, а також отримавши дозвіл адміністрації цукрового заводу, переселилася в гуртожиток в кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2, де проживає до даного часу. Впродовж усього часу проживання сплачувала комунальні платежі, а ОСОБА_1 цими кімнатами стала цікавитися лише в 2014 році, коли з'явилася можливість їх приватизації, для подальшого продажу. Сама ОСОБА_1 їй пропонувала дати можливість побути в кімнатах на час перевірки комісією селищної ради факту проживання, після чого проживала б там і далі, а після приватизації могла їх і придбати.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовних вимог не визнав та пояснив, що позивач є сезонним працівником цукрового заводу, тому не має підстав на проживання в гуртожитку, вона забезпечена власним житлом, оскільки є співвласником житлового будинку, побудованого в шлюбі. Крім того, позивач не має права на вселення у спірні кімнати своєї матері, на що посилається позивач, оскільки матері жила площа в гуртожитку не надавалася.

Від відповідача Теофіпольської селищної ради Теофіпольського району Хмельницької області надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх представника.

Заслухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд дійшов переконання про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 127 ЖК УРСР визначено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватися гуртожитки.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і комітету комсомолу.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК УРСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Підстави для виселення з гуртожитків передбачені статтею 132 ЖК УРСР, зокрема, сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчилися у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з роботою чи навчанням. Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв'язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину, а осіб, які припинили роботу з інших підстав, може бути виселено лише з наданням їм іншого жилого приміщення.

20 січня 1988 року профспілковим комітетом Теофіпольського цукрового заводу було виділено кімнату в гуртожитку слюсарю вапняного відділу Теофіпольського цукрового заводу ОСОБА_5 на підставі його заяви, а 11 серпня 1992 року йому було виділено другу кімнату що вбачається з витягу з протоколів засідання профкому Теофіпольського цукрозаводу від 20 січня 1988 року № 32 та від 11 серпня 1992 року № 57, ордерів на вселення не видавалося.

В 2007 році чоловік позивачки та її двоє дітей переселилися в житловий будинок по АДРЕСА_2, який був побудований у період перебування позивача в шлюбі ОСОБА_5, де вони проживають до даного часу, дані обставини визнаються усіма сторонами, тому, в силу ч. 1 ст. 61 ЦПК України, доказуванню не підлягають.

Відповідно до заяви позивача на ім'я голови правління ВАТ «Теофіпольський цукровий завод», вона надала свою згоду на проживання ОСОБА_2 з сім'єю в кімнатах НОМЕР_1-НОМЕР_2 гуртожитку, які рахуються за нею, згода надана на проживання тимчасово з 01 березня 2007 року з умовою, що ОСОБА_2 зобов'язується звільнити ці кімнати за першою вимогою ОСОБА_1

Своєю розпискою від 20 лютого 2007 року ОСОБА_2 зобов'язалася звільнити кімнати НОМЕР_1-НОМЕР_2 за першою вимогою ОСОБА_1

20 листопада 2012 року Теофіпольська селищна рада своїм рішенням № 14-17/2012 надала згоду на прийняття гуртожитку по АДРЕСА_2 у комунальну власність територіальної громади смт Теофіполь.

28 серпня 2013 року селищна рада залишила цілісний майновий комплекс вищезазначеного гуртожитку у статусі «гуртожиток» та надала дозвіл на приватизацію його житлових і нежитлових приміщень згідно рішення № 6-22/2013.

Рішенням Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 23 лютого 2016 року, залишеним в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 жовтня 2016 року, Теофіпольській селищній раді було відмовлено в позові про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням - кімнатами НОМЕР_1 і НОМЕР_2 гуртожитку по АДРЕСА_2, тому вона має право на проживання в гуртожитку та, відповідно, на вселення.

Разом з тим, позивач з 2006 року перебуває в шлюбі з ОСОБА_7, які мають на утриманні малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується наданими позивачем свідоцтвами про шлюб та народження.

Чоловік позивачки з 2009 року працює на ПАТ «Теофіпольському цукровому заводі», спочатку сезонно, а починаючи з 2012 року - постійно, що вбачається з довідки ПАТ «Теофіпольський цукровий завод» від 27 лютого 2017 року № 434 та копією трудової книжки.

Сама позивач також працювала на заводі з 2009 року по 2011 рік сезонно, в сезон переробки цукрових буряків, з посади була звільнена за угодою сторін відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України, що вбачається з наданої нею копії трудової книжки.

Таким чином, в 2007 році відповідач ОСОБА_2 була поселена в гуртожиток з дозволу адміністрації цукрового заводу - власника гуртожитку та наймача кімнат ОСОБА_1, після початку роботи на заводі самої позивачки та її чоловіка, виселення її з гуртожитку стало можливим лише за наявності підстав, передбачених ст. 132 ЖК УРСР, незважаючи на те, що гуртожиток в подальшому був переданий у комунальну власність.

В ході судового розгляду стороною позивача не доведено підстав, передбачених ст. 132 ЖК УРСР, для виселення ОСОБА_2, тому позов в частині вимоги про її виселення з обох кімнат задоволенню не підлягає.

Оскільки, за наявності підстав для вселення позивача ОСОБА_1 та відсутності підстав для виселення ОСОБА_2, враховуючи, що ОСОБА_1 має право на проживання в гуртожитку одна, оскільки члени її сім'ї виселилися та втратили своє право на проживання, а ОСОБА_2 проживає з малолітньою дитиною, тому суд вважає за можливе, з урахуванням прав малолітньої дитини відповідача, виселити ОСОБА_2 лише з однієї з кімнат, а саме, з кімнати № НОМЕР_2, площа якої є меншою за площу кімнати № НОМЕР_1, та вселити позивача в кімнату № НОМЕР_2, що є справедливим та враховує право на проживання у гуртожитку позивача, відповідача, а також малолітньої дитини відповідача.

Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин положення ст.ст. 98, 99 ЖК УРСР щодо тимчасових жильців, так як однією з умов для визначення іншої особи тимчасовим жильцем є проживання таких осіб без стягнення плати за користування, при тому, що ОСОБА_8 впродовж усього часу проживання в спірних кімнатах сплачувала комунальні послуги - спочатку плата за послуги вираховувалася з заробітної плати її чоловіка, а пізніше сплачувала готівкою. Факт сплати послуг та обставини її оплати визнається обома сторонами.

Сторонами не було заявлено клопотань зобов'язати надати оригінали письмових доказів, які були надані у копіях.

Судовий збір підлягає стягненню порівну з обох відповідачів пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 9, 127, 128, 132 ЖК УРСР, ст.ст. 209, 213-215 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_3 без надання іншого жилого приміщення.

Вселити ОСОБА_1 в кімнату АДРЕСА_4

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні решти позовних вимог.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243,60 грн. (Двісті сорок три гривні 60 коп.) сплаченого при подачі позову судового збору.

Стягнути з Теофіпольської селищної ради Теофіпольського району Хмельницької області на користь ОСОБА_1 243,60 грн. (Двісті сорок три гривні 60 коп.) сплаченого при подачі позову судового збору.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Хмельницької області шляхом подання апеляційної скарги через Теофіпольський районний суд Хмельницької області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.П. Самойлович