ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 вересня 2009 р. | № 36/109-11/241 |
Вищий господарський суд України у складі колегії:
головуючого - судді Малетича М.М.,
суддів: Остапенка М.І.,
Могил С.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Українського консорціуму “Екосорб” на рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009р. у справі № 36/109-11/241 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто” до Українського консорціуму “Екосорб” про визнання недійсним договору, повернення майна та стягнення заборгованості,
за участю представників:
Позивача: Скуба І.В., довіреність № 22-09/09 від 05.09.2009р.,
Відповідача: Зінченко І.М., довіреність № 13/05-19 від 13.05.2009р.,
Омельчук С.В., довіреність № 12/06-26 від 12.06.2009р.
В с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвестиційно-будівна корпорація “Місто”(далі –ТОВ “ІБК “Місто”, Позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Українського консорціуму “Екосорб” (далі –УК “Екосорб”, Відповідач), з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, про визнання недійсним договору відповідального збергання від 14.04.2005р. та додатку № 1 до договору “Специфікація елементів опалубки”, зобов’язання повернути комплект опалубки, передбаченого договором оперативної оренди від 16.01.2004р., у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу та стягнення 6 450 904,23 грн., з яких: 2 538 000,00 грн. –заборгованість по орендній платі, 260 880,04 грн. – пеня за прострочення перерахування суми щомісячної орендної плати, 846 586,80 грн. –інфляційні втрати за весь час прострочення, 147 243,82 грн. – три проценти річних від простроченої суми і 2 658 193,5 грн. – неустойка за невиконання обов’язку щодо повернення опалубки, поклавши на Відповідача судові витрати по справі.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Справа розглядалася судами неодноразово і після скасування ухвалених по ній судових рішень, постановою Верховного Суду України від 25.11.2008р., була передана на новий розгляд до господарського суду м.Києва.
Рішенням останнього від 06.04.2009р. позов ТОВ “ІБК “Місто” було задоволено: визнано недійсним договір відповідального зберігання від 14.04.2005р. та додаток № 1 до договору від 14.05.2005р. “Специфікація елементів опалубки”, зобов’язано Відповідача повернути Позивачу комплект опалубки, передбачений договором оперативної оренди від 16.01.2004р., у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу, а також, стягнуто з Відповідача на користь Позивача 2 538 000,00 грн. основної заборгованості, 260 880,04 грн. пені, 846 586,80 грн. інфляційних втрат, 3% річних в розмірі 147 243,82 грн., 2 658 193,55 грн. неустойки, 25 585 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009р., з урахуванням додаткової постанови від 18.06.2009р., рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2009р. було змінено в частині стягнення пені, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а саме: стягнуто з Відповідача на користь Позивача пеню в розмірі 122 365,49 грн., державне мито в розмірі 24 952,46 грн. та витрати на інформаціно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 115,47 грн. В іншій частині, рішення суду першої інстанції було залишено без змін.
У поданій касаційній скарзі та доповненнях до неї, Відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати прийняті у справі судові рішення повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в частині визнання договору відповідального зберігання від 14.05.2005р. недійсним, стягненні суми основної заборгованості, пені, інфляційних втрат та неустойки за невиконання обов’язку щодо повернення майна.
У своєму відзиві на касаційну скаргу, Позивач, посилаючись на безпідставність доводів Відповідача, викладених ним в касаційній скарзі, просить залишити таку без задоволення, а прийняту у справі постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009р. –без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 16.01.2004р. між ТОВ “ІБК “Місто” (Орендодавець) та УК “Екосорб” (Орендар) було укладено договір оперативної оренди № 0-4-1 (далі –Договір-1), відповідно до умов якого (п. 1.1.) Орендодавець приймає на себе зобов’язання надати Орендарю в оперативну оренду за плату опалубку (майно), згідно Додатку 1 (Специфікація елементів опалубки), який є невід’ємною частиною цього договору, а Орендар зобов’язується прийняти майно за актом прийому-передачі в оперативну оренду та своєчасно, з встановленими цими договором строки, здійснювати сплату орендних платежів.
Пунктами 2.1., 2.2. Договору-1 встановлювалось, що строк його дії починається з моменту фактичної передачі майна Орендарю в оперативну оренду і діє до 16.03.2005р. Фактична передача майна в оперативну оренду здійснюється за Актом прийому-передачі.
Також, згідно п. 5.1. Договору-1, після закінчення терміну його дії Орендар протягом п’яти календарних днів зобов’язаний повернути Орендодавцю прийняте у тимчасове користування майно очищеним від сторонніх забруднень. Майно вважається поверненим Орендодавцю з оперативної оренди з часу підписання сторонами акту прийому-передачі майна з оперативної оренди.
Відповідно до п. 11.4. Договору-1 його дія припиняється внаслідок, зокрема, закінчення терміну його дії.
На виконання умов Договору-1, Позивач, відповідно до акту прийому-передачі № 0-4-1/1 від 07.03.2004р. передав, а Відповідач прийняв в оперативну оренду опалубку (майно), згідно специфікації елементів опалубки, на суму 394 749,95 грн.
Також, як видно з матеріалів справи, 14.04.2005р. між УК “Екосорб” та ТОВ “ІБК “Місто” було укладено договір відповідального зберігання (далі –Договір-2), згідно якого (п.п. 1., 2.) УК “Екосорб” (Зберігач) прийняв на відповідальне зберігання у ТОВ “ІБК “Місто” (Власник) опалубку (майно), згідно Додатку 1 (Специфікація елементів опалубки), який є невід’ємною частиною цього договору, а останній передав майно на відповідальне зберігання, з правом використання цього майна Зберігачем.
Предметом спору у даній справі, як зазначалось вище, є вимоги ТОВ “ІБК “Місто” про визнання недійсним договору відповідального збергання від 14.04.2005р. та Додатку № 1 до договору “Специфікація елементів опалубки”, зобов’язання повернути комплект опалубки, передбаченого договором оперативної оренди від 16.01.2004р., у стані, в якому він був одержаний, з урахуванням нормального зносу та стягнення 6 450 904,23 грн., за невиконання обов’язку щодо повернення майна (опалубки).
Суд першої інстанції встановивши, що Договір-2 було укладено від імені Позивача особою, яка не мала на це відповідних повноважень та без подальшого схвалення такого правочину Позивачем, на підставі ст.ст. 203, 207, 215 та 241 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), визнав договір відповідального зберігання від 14.04.2005р. та Додаток № 1 до договору “Специфікація елементів опалубки”, недійсними.
Крім того, місцевий господарський суд, дійшов висновку про те, що оскільки строк Договору-1 оперативної оренди майна від 16.01.2004р., встановлений в його пункті 11.4., неодноразово продовжувався, оскільки Позивачем до 12.03.2007р. не заявлялись вимоги про повернення майна з оперативної оренди, а після листа з такою вимогою, який було одержано Відповідачем ще 13.03.2007р., та претензією про сплату заборгованості за користування майном, до часу розгляду даної справи в суді, останнім було залишено без відповіді та задоволення –майно належним чином повернуто не було, а орендна плата за користування майном після 16.03.2005р., здійснена не була, вимоги Позивача про зобов’язання повернути майно –комплект опалубки, який був переданий за Договором-1 та стягнення основної заборгованості за користування майном за період з 17.03.2005р. по 03.03.2009р. в розмірі 2 538 000,00 грн., а також, 260 880,04 грн. пені за прострочення орендної плати, 846 586,80 грн. втрат від інфляції, 2 658 193,5 грн. неустойки і 3% річних в розмірі 147 243,82 грн., слід задовольнити.
В той же час, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції та, зменшивши при цьому суму нарахованої до стягнення пені і, відповідно, судових витрат, в іншій частині позовних вимог, залишив судове рішення без змін.
На думку касаційної інстанції, в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору відповідального зберігання від 14.04.2005р., попередні судові інстанції з достатньою повнотою встановили обставини справи, дійсні права та обов’язки сторін і, виходячи від встановленого та вимог закону, дійшли до правильного висновку про задоволення цієї частини позову.
Проте, в іншій частині, з висновками та рішеннями попередніх інстанцій про зобов’язання Відповідача повернути Позивачу комплект опалубки, передбачений договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004р., а також, про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат трьох процентів річних, неустойки та, відповідно, державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, погодитись не можна, оскільки такі, в порушення вимог ст. 43 Господарського процесуального Кодексу України (далі –ГПК України), були прийняті при неповному встановлені обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, з огляду на таке.
Відповідно до роз’яснень, викладених у п.п. 1, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29.12.1976р. “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Як вказувалось вище, задовольняючи позов про зобов’язання Відповідача повернути Позивачу комплект опалубки, передбачений договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004р., а також, про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат трьох процентів річних і неустойки, місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, виходив з того, що строк договору оперативної оренди майна від 16.01.2004р., встановлений в його пункті 11.4., сторонами неодноразово продовжувався, оскільки Позивачем до 12.03.2007р. не заявлялись вимоги про повернення майна з оперативної оренди, а після листа з такою вимогою, який було одержано Відповідачем ще 13.03.2007р., та претензією про сплату заборгованості за користування майном, до часу розгляду даної справи в суді, останнім було залишено без відповіді та задоволення.
Разом з тим, як вказувалось вище, згідно п. 5.1. Договору-1, після закінчення терміну його дії Орендар протягом п’яти календарних днів зобов’язаний повернути Орендодавцю прийняте у тимчасове користування майно очищеним від сторонніх забруднень. Майно вважається поверненим Орендодавцю з оперативної оренди з часу підписання сторонами акту прийому-передачі майна з оперативної оренди.
Тобто, сторони за Договором-1 не визначили в повній мірі саме порядок повернення орендованого майна, проте, в будь-якому випадку, взяли на себе зобов’язання, по закінченні терміну дії цієї угоди, підписати двосторонній акт прийому-передачі майна.
В той же час, як видно з матеріалів справи, 28.03.2005р. Відповідач звертався до Позивача з листом за вих. № 01/01-47/1, в якому повідомив останнього про закінчення 17.03.2005р. строку дії Договору-1 та просив направити на його адресу представника Орендодавця для належного оформлення процедури повернення майна та підписання акту приймання-передачі (повернення) з оперативної оренди опалубки (майна), а у випадку відсутності потреби у використанні опалубки, пропонував укласти договір відповідального зберігання в УК “Екосорб”.
На останню обставину, яка залишилась поза увагою судових інстанцій під час попереднього розгляду даної справи та була однією з підстав для скасування ухвалених 12.03.2008р., 23.09.2008р. та 18.06.2008р. судових рішень, звертав увагу і Верховний Суд України у своїй постанові від 25.11.2008р.
Проте, під час нового розгляду даної справи, вказаній обставині, яка має значення для правильного вирішення даної справи, знову не було надано належної правової оцінки судами попередніх інстанцій. В той же час, і самим Позивачем не було спростовано належними доказами по справі факту повідомлення його Відповідачем про закінчення терміну дії Договору-1 та оформлення процедури повернення майна.
Вказане, свідчить про дотримання Відповідачем умов п. 5.1. договору оперативної оренди та припинення його дії і спростовує висновки судів про те, що такий термін сторонами неодноразово продовжувався.
Також, не було надано суду доказів і того, що за період після закінчення терміну дії Договору-1, Відповідач користувався орендованим майном, як і відсутні докази про те, що останнім вчинялись дії, які перешкоджали Позивачу, отримати здане ним в оренду майно.
Більш того, на пропозицію Відповідача направити на його адресу представника для належного оформлення процедури повернення майна та підписання відповідного акту, а у випадку відсутності потреби у використанні опалубки –укласти договір відповідального зберігання, Позивач, як це належить, відповіді не дав і дій, які б свідчили про намір отримати майно у Відповідача, не вчиняв.
Останнє, підтвердили в судовому засіданні і представники Відповідача.
В той же час, суд першої інстанції, вказавши на те, що Відповідач без достатніх правових підстав користувався орендованим майном, припустився і суперечливих висновків, оскільки при цьому встановив, що між сторонами укладався договір відповідального зберігання від 14.04.2005р., а термін дії договору оперативної оренди сторонами продовжувався.
Тому, задовольняючи позовні вимоги про стягнення основного боргу по орендній платі, пені, втрат від інфляції, трьох процентів річних та неустойки, а також, зобов’язуючи Відповідача повернути Позивачу майно, суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що Договір-1 оренди фактично припинив свою дію, по закінченню встановленого в цьому договорі терміну, а Відповідачем були вчинені достатні дії для повернення Позивачу майна, яке останнім, з невідомих причин, отримано не було та, задовольнив такні вимоги, безпідставно.
Суд апеляційної інстанції, на вказані порушення належної уваги не звернув та, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, обмежився тільки зменшенням суми пені, що заявлялась до стягнення.
З огляду на вказані порушення норм матеріального права судами попередніх інстанцій та обставини справи, на думку касаційної інстанції, підстави для направлення справи на новий судовий розгляд, в даному випадку, відсутні.
У зв’язку з цим, прийняті у справі судові рішення, в частині про зобов’язання Відповідача повернути Позивачу комплект опалубки, передбачений договором оперативної оренди № 0-4-1 від 16.01.2004р., а також, про стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат трьох процентів річних, неустойки та, відповідно, державного мита і витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому, рішення суду першої інстанції та постанова апеляційної інстанції, підлягають скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову в позові. В іншій частині, прийняті по справі судові рішення підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Українського консорціуму “Екосорб” задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 06.04.2009р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.05.2009р. у справі №36/109-11/241, в частині, зобов’язання повернення майна, стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат трьох процентів річних, неустойки, державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, скасувати, та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В решті, зазначені судові рішення залишити без змін.
Головуючий - суддя Малетич М.М.
Судді Остапенко М.І.
Могил С.К.