Головуючий у 1 інстанції - Кудрявцев І.В.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2017 року справа №431/3/17-а

зал судового засідання № 1 у приміщенні суду за адресою: м. Краматорськ, вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Василенко Л.А.

Гайдара А.В.

розглянувши у порядку

письмового провадження

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старобільському

районі Луганської області

на постанову Старобільського районного суду Луганської області

від02 лютого 2017 року

по адміністративній справі № 431/3/17-а (суддя Кудрявцев І.В.)

за позовом ОСОБА_3

до управління Пенсійного фонду України в Старобільському

районі Луганської області

про визнання дій протиправними та дискримінаційними, зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_3 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області (далі - управління, відповідач у справі) про визнання протиправними та дискримінаційними дій щодо припинення виплати пенсії, зобов'язання поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість (а. с. 2).

Постановою суду першої інстанції від 02.02.2017 року позовні вимоги задоволенні, визнані протиправними та дискримінаційними дії відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов'язано поновити виплату пенсії позивачу та виплатити виниклу заборгованість (а.с.26-28).

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідачем подана апеляційна скарга, в якій він, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог (а.с.31-32).

Заявник апеляційної скарги зазначає, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Відповідач також наголошує на тому, що позивачем порушено строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 99 КАС України.

Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином відповідно до вимог статей 33-38 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами п.1 та п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні.

Колегія суддів, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, підтверджено під час апеляційного розгляду, позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції з м. Свердловськ Луганської області і з листопада 2014 року отримує пенсію за віком в УПФУ в Старобільському районі.

З березня 2016 року виплата пенсії позивачу була призупинена, зазначена обставина визнана сторонами.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з березня 2016 року на підставі не підтвердження його місця перебування.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014р. №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Відповідно до статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року не виносилось. Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058-VI) або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав призупинення виплати пенсій, є тільки підстави припинення виплати відповідно до статті 49 цього Закону, але жоден з таких випадків управлінням не за застосований та не доведений.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з березня 2016 року позивачу зупинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а наданий відповідачем протокол засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 27.01.2017 р. не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI.

Щодо доводів відповідача про порушення судом першої інстанції статей 99,100 КАС України.

Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивач не був повідомлений про припинення виплати пенсії, відповідного рішення про припинення пенсії відповідачем не приймалось, а тому позивач дізнався про порушення його прав і про підставу такого порушення після звернення до суду.

Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів звертається до положень Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, колегія суддів вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Враховуючи, що пенсія за віком - є виплатою довічною та постійною, а також встановлені судом протиправні дії щодо припинення виплати пенсії без прийняття відповідного рішення, неповідомлення позивача про факт призупинення його пенсії, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції постанова винесена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. 11, ст. 24, ст. 184, ст. 195, ст. 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ст. 211, ст. 212, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Старобільському районі Луганської області на постанову Старобільського районного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року по справі № 431/3/17-а - залишити без задоволення.

Постанову Старобільського районного суду Луганської області від 02 лютого 2017 року по справі № 431/3/17-а - залишити без змін.

Ухвала постановлена та підписана 17 березня 2017 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя : Р.Ф. Ханова

Судді: Л.А. Василенко

А.В. Гайдар