АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Поливач Л.Д.,

суддів: Вербової І.М., Шахової О.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб :

представника позивача ОСОБА_1

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» про стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та моральної шкоди,-

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року

в с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (далі - ПАТ «СК «Універсальна») про стягнення пені, 3 % річних , інфляційних втрат та моральної шкоди.

Позивач зазначав, що 05 серпня 2013 року між ним та ПАТ «СК «Універсальна», вигодонабувачем ПАТ «Креді Агріколь Банк» було укладено договір № 3111/230/103220 добровільного страхування наземного транспорту ( далі - Договір страхування), предметом якого був автомобіль марки «Toyota Avensis», 2011 року випуску, держномер НОМЕР_2.

Справа № 761/15015/16-ц

№ апеляційного провадження № 22-ц/796/2368/2017

Головуючий у суді першої інстанції: А.А. Осаулова

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Л.Д. Поливач

02 вересня 2013 року на вул. Леніна у м. Сміла Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження.

07 жовтня 2013 року він звернувся до відповідача із заявою ( вимогою) про сплату страхового відшкодування у розмірі 110 414, 39 грн., яка була отримана страховою компанією 26 жовтня 2013 року. Проте страхова компанія сплатила страхове відшкодування позивачу тільки 15 січня 2014 року і лише у розмірі 33 745, 48 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2015 року, стягнуто з ПАТ «СК «Універсальна» на користь позивача страхове відшкодування за договором добровільного страхування наземного транспорту від 05 серпня 2013 року в сумі 77 427,00 грн.

Посилаючись на те, що відповідач порушив свої зобов'язання, добровільно не виплатив страхове відшкодування у повному обсязі і несвоєчасна виплата страхового відшкодування спричинила йому душевні страждання, у зв'язку з неможливістю використання автомобіля за призначенням, просив стягнути з відповідача на підставі ст.ст. 23, 611, 979 988, 992, 625 ЦК України грошові кошти у розмірі 204 027,00 грн., в тому числі: пеню у розмірі 60 475 грн., інфляційні втрати - 61 483 грн. , 3% річних від простроченої суми - 5 069 грн. і моральну шкоду - 77 000 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, представник позивач подав до суду уточнений розрахунок, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача 3 % річних у сумі 5 047,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 61 897, 52 грн. та пеню у розмірі 60 209,34 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 за період з 17.09.2015 по 13.11.2015 пеню у розмірі 5 528 грн., 3 % річних в розмірі 365, 45 грн., та інфляційні втрати у розмірі 689, 96 грн., а всього стягнуто 6583, 41 грн..

Решту позовних вимог залишено без задоволення.

Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1378,00 грн.

У апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, просить вирішити питання судових витрат на правову допомогу, оскільки судом неповно з'ясовані обставини справи та порушені норми матеріального і процесуального права.

Представник позивача ОСОБА_1 підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених в ній доводів.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» належним чином повідомлялась про час та місце судового розгляду, але судове повідомлення повернулось на адресу апеляційного суду з відміткою про те, що страхова компанія вибула з зазначеної адреси. Враховуючи, що страхова компанія не виконала вимоги ст.77 ЦПК України, а саме не повідомила суд про зміну свого місця знаходження, колегія суддів розцінила причини неявки представника страхової компанії як неповажні та у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України вважала за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Так, стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

За частиною другою цієї статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно зі статтею 16 цього Закону договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За пунктом 3 частини першої статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

За статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У частині третій статті 510 ЦК України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Отже, грошовим слід вважати зобов'язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачається передача грошей як предмета договору або сплата їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Отже, можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору добровільного страхування наземних транспортних засобів є грошовими зобов'язаннями і на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ПАТ «СК «Універсальна» укладено договір №3111/230/103220 добровільного страхування наземного транспорту, за умовами якого застраховано автомобіль марки «Toyota Avensis», 2011 року випуску, держномер НОМЕР_2( а.с. 4-8).

02 вересня 2013 року на вул. Леніна у м. Сміла Черкаської області сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок чого вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження.

07 жовтня 2013 року позивач звернувся до ПАТ «СК «Універсальна» з заявою про виплату страхового відшкодування.

Пунктом 6.1.3. Договору страхування встановлено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування у строк передбачений п. 9.5. цього Договору. За несвоєчасну сплату страхового відшкодування страховик сплачує пеню за кожен день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від належної до виплати суми за кожен день прострочення.

Згідно п. 9.4 Договору страхування страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування протягом семи робочих днів з дня отримання останнього документа, що підтверджує настання страхового випадку та розмір збитків та складає страховий акт.

Страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування протягом 7 робочих днів з дня прийняття рішення про виплату страхового відшкодування( п.9.5 Договору страхування).

Днем виплати страхового відшкодування вважається дата списання коштів з поточного рахунку Страховика або дати видачі готівкою через касу Страховика( п. 9.7 Договору страхування).

Отже, умовами договору страхування передбачено, що відповідач зобов'язаний протягом 7 робочих днів з дня прийняття рішення про виплату страхового відшкодування здійснити його виплату.

11 січня 2014 року ПАТ «СК «Універсальна» перерахувала на рахунок вигодо набувача ПАТ «Креді Агріколь Банк» страхове відшкодування у сумі 33 745,48 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 вересня 2015 року позов ОСОБА_2 до ПАТ «СК «Універсальна» про стягнення страхового відшкодування задоволено в повному обсязі.

Стягнуто із ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 77 427, 84 грн.( а.с. 9-17).

Отже, суд підтвердив правомірність вимог позивача і стягнув з ПАТ «СК «Універсальна» страхове відшкодування у сумі 76 661,14 грн.

На виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 20 січня 2015 року відповідач платіжним дорученням № 93853 від 13 листопада 2015 року перерахував ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 76 661,14 грн.( а.с. 80).

Задовольняючи позов частково, суд виходив з того, що обов'язок відповідача щодо сплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 76 661,14 грн. виник у відповідача з часу набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.

Проте такий висновок суду не ґрунтується на вимогах закону, які регулюють спірні правовідносини, оскільки обов'язок по виплаті страхового відшкодування виник у відповідача на підставі договору добровільного страхування, який укладений між сторонами, а не рішення суду, яке лише підтвердило право позивача на отримання страхового відшкодування.

За таких обставин, рішення суду в частині стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_2 3 % річних та інфляційних втрат підлягає скасування з ухваленням нового рішення.

Позивач у позовній заяві ставить питання про стягнення з відповідача на його користь інфляційні втрати за період з 23 грудня 2013 року по 03 березня 2016 року .

Однак , страхове відшкодування відповідачем виплачено 13 листопада 2015 року, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути інфляційні втрати з 23 грудня 2013 року по 13 листопада 2015 року в сумі 56 902, 37 грн. ( індекс інфляції 1,742) та 3 % річних від простроченої суми, яка встановлена рішенням суду за вказаний період - 4 353,93 грн. Зазначений розрахунок здійснено за допомогою системи «ЛІГА ЗАКОН».

Як визначено у ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Як визначено у ч. 1 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У позовній заяві позивач просить стягнути неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ з 23 грудня 2013 року по 03 березня 2016 року .

З позовом до суду позивач звернувся 11 квітня 2016 року.

Відповідач у письмових запереченнях просив застосувати позовну давність до вимог про стягнення пені ( а.с. 76-78).

За таких обставин, відсутні підстави до стягнення з відповідача пені з 23 грудня 2013 року, оскільки за наявності до цього підстав стягнення неустойки (штрафу та пені) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням позивача до суду. Рішення суду першої інстанції, в цій частині є обґрунтованим та підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п. 3.5. Договору добровільного страхування страховик в будь-якому випадку не відшкодовує непрямі та інші витрати, які можуть бути викликані страховим випадком ( неустойка, штраф, пеня, упущена вигода, простій, банківське обслуговування, моральна шкода, витрати по кредитам, лізинговим платежам, витрати страхувальника у зв'язку змінами курсу гривні по відношенню до інших валют).

За таких обставин, суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, оскільки ні договором страхування, ні законом таке відшкодування не передбачено.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У п. п. 47, 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Встановлено, що укладений між адвокатом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги не містить дати його укладення, у квитанції до прибуткового касового ордеру відсутні номер касового ордеру та дата, номер договору на підставі якого сплачено 10 470, 40 грн. та дата його укладення ( а.с. 92). Таким чином, в матеріалах справи відсутні допустимі докази щодо понесених позивачем витрат на правову допомогу, пов'язаних саме з підготовкою та розглядом даної справи.

А тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність передбачених законом підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 569, 02 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 315, 316, 317,319 ЦПК України , колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» на користь ОСОБА_2 3% річних та інфляційних втрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Страхова компанія «Універсальна» (код ЄДРПОУ - 20113829) на користь ОСОБА_2 ( і.п.н. НОМЕР_1) за період з 23 грудня 2013 року по 13 листопада 2015 року 3 % річних в розмірі 4 353,93 грн., інфляційні втрати за вказаний період у сумі 56 902 грн. 37 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 569, 02 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий

Судді: