ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
____________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 жовтня 2011 р. | Справа № 2-а-183/09/2170
|
Херсонський окружний адміністративний суд
у складі: головуючого судді: Кравченко К.В.,
розглянувши в письмовому проваджені адміністративну справу за позовом
Державної податкової інспекції у м.Нова Каховка
до закритого акціонерного товариства «Завод крупних електричних машин», приватного підприємства «Кофорт-Уют-БС»
про стягнення в дохід держави суми за нікчемним правочином,
встановив:
У грудні 2008 року Державна податкова інспекція у м.Нова Каховка (надалі - ДПІ) звернулась до Херсонського окружного адміністративного суду до закритого акціонерного товариства «Завод крупних електричних машин» (надалі-відповідач-1) та приватного підприємства «Кофорт-Уют-БС» (надалі-відповідач-2) про стягнення на підставі ч.1 ст. 208 ГК України з відповідача-2 на користь відповідача-1 вартість отриманого ним за договором №19 від 16.05.2007р. на суму 278021,70 грн., а з відповідача-1 на користь держави 278021,70 грн..
Ухвалою суду від 20.11.2009р. провадження у даній справі було зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі №2а-3258/09/2170 за позовом ЗАТ «Завод крупних електричних машин» до ДПІ у м. Нова Каховка про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.
Провадження у справі було поновлено ухвалою від 25.07.2011р.
Представник ДПІ подав заяву про розгляд справи буз участі представника ДПІ.
Відповідач-1 та відповідач-2 участі своїх представників в судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
На підставі ч.4 ст.122 та ч.6 ст. 128 КАС України Суд розглядає справу у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами..
Відповідно до позовної заяви позовні вимоги ґрунтуються на тому, що укладений відповідачем-1 з відповідачем-2 договір про надання посередницьких послуг від 16.05.2007р. №19 є нікчемним, суперечить інтересам держави та суспільства та направлений на приховування коштів від оподаткування, а тому ДПІ просить суд застосувати передбачені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України санкції за виконання такого нікчемного договору.
Відповідач-1 письмових заперечень по суті позову не надав, участь свого представника в судових засіданнях не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Письмових заперечень по суті позову від відповідачів не надходило.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що заявлені у даній справі позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч.1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Обґрунтовуючи необхідність застосування до відповідачів передбачених ч.1 ст. 208 ГК України санкцій, ДПІ посилається на те, що укладений відповідачами договір про надання посередницьких послуг №19 від 16.05.07р. укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому таку угоду згідно ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215 ЦК України слід вважати нікчемною, і визнання такої угоди недійсною не вимагається. Оскільки за таким договором відповідачем-1 були перераховані кошти відповідачу-2, то ДПІ вважає, що ці кошти повинні бути стягнуті з відповідача-2 на користь відповідача-1, а з останнього на користь держави.
З такими твердженнями ДПІ суд не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.11р. по справі №2-а-3258/09/2170 встановлено, що виконання договору №19 від 16.05.08р. є реальною господарською операцією, направленою на настання правових наслідків, а тому визнання її нікчемною є необґрунтованим.
Таким чином, судовим рішенням, що набрало законної сили, встановлений факт законності укладеного відповідачами договору №19 від 16.05.08р., і цей факт в силу ч.1 ст. 72 КАС України не потребує доведення в рамках даної адміністративної справи.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що стаття 215 ЦК України, на порушення якої вказує ДПІ, розрізняє нікчемні та оспорювані правочини.
Так, згідно цієї статті ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тобто, нікчемним визнається правочин, якщо його недійсність встановлена законом. Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, то вони вважаються недійсними з моменту їхнього укладання, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Тобто в цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Іншим видом недійсних правочинів є оспорювані правочини, відмінність яких від нікчемних полягає в тому, що оспорювані правочини припускаються дійсними, проте їх дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою особою.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.
З цією нормою ЦК України узгоджуються і положення ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України, за якою господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на його оспорюваність.
З наведеного слідує, що оскільки недійсність укладеного відповідачами договору №19 від 16.05.08р. законом прямо не встановлена, то такий правочин слід віднести до оспорюваних, а тому висновок ДПІ про нікчемність цього договору є безпідставним, оскільки відповідні судові рішення щодо цього договору відсутні.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування передбачених ч.1 ст.208 ГК України адміністративно-господарських санкцій.
Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд
постановив:
В задоволені позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення. В разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко К.В.
кат. 8.1.5