Справа № 237/5354/16-а

Провадження № 2-а/237/18/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07.02.17 м. Курахове

Мар'їнський районний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Ліпчанського С. М.

при секретарі Бахтіяровій Н. В.

за участю представника відповідача

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Курахове адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2016 року позивач ОСОБА_1 звернулась з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить визнати неправомірною відмову відповідача про перерахунок призначеного їй грошового утримання судді у відставці; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, відповідні періоди згідно її трудової книжки; зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 28.09.2016 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

В судове засіданні позивач не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись правові норми, чинні на момент виникнення таких правовідносин, при обчисленні щомісячного грошового утримання судді у відставці Управлінням ніяких порушень на законодавчому рівні не здійснено, Управління діє в рамках діючого законодавства та додаткових складових до стажу роботи не вправі враховувати.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали адміністративної справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 в період з 26.02.1993 року до 27.09.2016 року працював суддею Селидівського міського суду Донецької області, головою Селидівського міського суду Донецької області.

На підставі Постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року наказом голови Селидівського міського суду Донецької області від 27.09.2016 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади у зв'язку з виходом у відставку згідно пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України.

Позивач звернувся до відповідача Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно розпорядження відповідача вбачається, що щомісячне грошове утримання судді у відставці позивачу призначено в розмірі 86% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді.

Встановивши обставини справи, суд вважає за необхідне перейти до визначення правового регулювання спірних правовідносин та оцінки доказів.

Право на відставку судді визначено Законом України від 07.07.2010 року №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин, далі - Закон №2453-VI).

Відповідно до частини 1 статті 109 Закону №2453-VI, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Згідно з вимогами статті 131 Закону №2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражі України; члена ВРУ, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державного і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Водночас, відповідно до пункту 11 Перехідних положень Закону №2453-VI, судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом №2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України від 15.12.1992 року №2862-ХІІ «Про статус суддів».

Відповідно до частини 1 статті 43 Закону №2862-ХІІ, кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.

Абзацом 2 частини 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному

Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з пунктом 3.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 року №865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів», до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016 були визнані неконституційними, зокрема, положення частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, які передбачали зменшення розміру щомісячного грошового утримання судді.

При цьому Конституційний Суд України визначив порядок виконання рішення, відповідно до якого частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, яка суперечить Конституції України, не підлягає застосуванню як така, що втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Натомість застосуванню підлягає частина 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, тобто у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року №192-VIII, а саме, «щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання».

Статтею 8 Конституції України встановлено, що в Україні визнається і діє верховенство права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Принцип верховенства права як першочерговий закріплений у статтях 7, 8 КАС України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Незалежність суддів закріплена в Конституції України, отже, статус судді, який зберігається і за суддею у відставці, є конституційним.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Отже, враховуючи вищезазначені рішення Конституційного Суду, не можуть бути застосовані у спірних правовідносинах положення Закону, які призводять до звуження прав судді, а саме, до зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, оскільки такі положення, як і положення Закону, поставлені на розгляд Конституційним Судом, визнані неконституційними та такими, що звужують права судді, шляхом зменшення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вищенаведене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Наведені положення підтверджуються й міжнародними стандартами у сфері судочинства.

Так, згідно пункту 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17.11.2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Виходячи з наведеного, щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою (пенсією), але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних законних очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при звільненні його з посади (відставки), яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Пунктом 1.2 Порядку подання документів для призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року №3-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008 року за №200/14891, встановлено, що щомісячне довічне утримання призначається з дня, наступного після відрахування судді зі штату суду згідно з наказом, виданим на підставі акту Верховної Ради України або Президента України про звільнення у зв'язку з поданням заяви про відставку, у тому числі, у відставку за станом здоров'я, що перешкоджає продовженню виконання обов'язків, та припинення виплати щомісячного грошового утримання працюючому судді, якщо звернення за призначенням щомісячного довічного утримання відбулося не пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду. У разі звернення пізніше трьох місяців з дня відрахування судді зі штату суду щомісячне довічне утримання призначається з дня звернення.

Крім того, у постанові від 01.07.2014 року в справі №21-244а14 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсія призначається за спеціальними законами, виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.

З трудової книжки позивачки, диплому про вищу юридичну освіту вбачається, що:

- з 01.09.1985 року по 01.08.1990 року - навчання у Донецькому державному університеті,

- з 01.08.1990 року по 08.04.1991 року - стажер Селидівського міського народного суду та помічником голови Селидівського міського народного суду;

- з 26.02.1993 року по 27.09.2016 року - суддя Селидівського міського суду Донецької області, голова Селидівського міського суду Донецької області (стаж 23 роки 7 місяців 1 день).

Тобто, стаж роботи позивача на посаді судді, який дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, складає 30 років 3 місяці 7 днів.

У зв'язку з чим, відповідно до частини 3 статті 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), щомісячне довічне грошове утримання позивача повинно складати 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді.

Таким чином, відповідач, відмовивши позивачу в перерахунку щомісячного грошового утримання судді з 86% на 90% від заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді, не зарахувавши до стажу роботи позивача, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період строку навчання та роботу стажером і помічником голови, порушив Конституцію України, вимоги рішення Конституційного суду України від 08.06.2016 року №4-рп/2016, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин), діяв неправомірно, а відтак позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись ч. 2 ст. 11, ст.ст. 158-163, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного Фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного Фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про перерахунок призначеної ОСОБА_1 довічного грошового утримання судді у відставці.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Мар'їнському районі Донецької області зарахувати до стажу роботи, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, календарний період навчання у Донецькому державному університеті з 01.09.1985 року по 01.08.1990 року, стажера Селидівського міського народного суду та помічником голови Селидівського міського народного суду з 01.08.1990 року по 08.04.1991 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного Фонду України в Мар'їнському районі Донецької області здійснити ОСОБА_1 перерахунок і виплату щомісячного утримання судді у відставці в розмірі 90% від заробітку працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, з 28.09.2016 року з урахуванням раніше здійснених виплат.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.М. Ліпчанський

Дата документу 07.02.2017