Справа № 344/7756/14-ц

Провадження № 22-ц/779/52/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого – Малєєва А.Ю.,

суддів: Девляшевського В.А., Проскурніцького П.І.,

секретаря Петріва Д.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 про стягнення коштів, –

в с т а н о в и л а :

В травні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 та, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 доларів США (що в грошовому еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на день здійснення розрахунку становить 1 240 625 грн), 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання в сумі 2 307 562,00 грн, а всього 3 548 187,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.05.2011 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір позики грошових коштів, за яким ОСОБА_4 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 50 000 доларів США з виплатою 3% місячних терміном на 1 рік (до 10 травня 2012 року). Виконання даного зобов’язання забезпечувалося порукою ОСОБА_5 та ОСОБА_2, які гарантували виконання ОСОБА_4 зобов’язання з повернення коштів ОСОБА_3. Оскільки ОСОБА_4 належним чином не виконав взятих на себе зобов’язань за договором позики, так як у встановлений договором позики строк не повернув суму позики, а також не сплачував проценти за користування позикою, тому Позивач просив суд стягнути з позичальника та поручителів в солідарному порядку на його користь грошові кошти.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено: стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 50 000 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24.10.2016 року становить 1 283 000 грн), та 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання в сумі 2 307 562,00 грн, а всього 3 590 562,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 654 грн.

ОСОБА_2 оскаржив указане рішення в апеляційному порядку, оскільки вважає, що суд в порушення вимог ст. 212-214 ЦПК України у достатньому обсязі не перевірив заперечень відповідача проти позову та не дослідив всі наявні докази. Апелянт з посиланням на ст. 553, ч. 1, 2 ст. 554 ЦК України вказав, що строк виконання основного зобов’язання згідно розписки настав ще 11.05.2012. Протягом шести місяців від дня настання даного строку ОСОБА_3 не звертався до поручителя ОСОБА_2 з вимогою виконати обов’язок щодо погашення заборгованості боржника. Таким чином, апелянт вважає, що відповідно до ст. 559 ЦК України порука припинилася, а тому підстави для стягнення коштів з поручителя відсутні. Крім того, позивачем не надано жодних належних доказів пред’явлення вимоги до поручителя ОСОБА_2 в межах строку поруки.

Просить скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 50 000 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24.10.2016 року становить 1 283 000 грн), та 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання в сумі 2 307 562,00 грн, а всього 3 590 562,00 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 3645 грн.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити з наведених у ній мотивів.

Представник позивача просила апеляційну скаргу відхилити з огляду на законність та обґрунтованість рішення суду.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проти позову заперечили.

Заслухавши сторони по справі, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Цим вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно матеріалів справи, 10.05.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, за яким ОСОБА_4 взяв у борг 50 000,00 доларів США в ОСОБА_3 під 3% місячних; зобов’язувався повернути 50 000,00 доларів США протягом 1 року (до 10 травня 2012 року); суми по процентах зобов’язувався виплачувати щомісячно (а.с. 157).

Як вбачається зі змісту Розписки 10.05.2011, в забезпечення виконання зобов’язання за даним договором позики ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виступили гарантами по виконанню даного зобов’язання, про що свідчать їх особисті підписи у відповідних частинах документу.

Відповідно до Розрахунку заборгованості за вказаним борговим зобов’язанням станом на 26.07.2016 вона складає 50 000 доларів США (що в грошовому еквіваленті до національної валюти України по курсу НБУ станом на день здійснення розрахунку становить 1 240 625 грн), 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання за період з 10.05.2011 по 10.07.2016 в сумі 2 307 562 грн, а всього 3 548 187 грн (а.с. 115).

На а.с. 203 міститься ксерокопія аркуша із зошита в клітинку із записами дат та сум коштів, а також зазначено прізвище «ОСОБА_2М.». У вказаному документів відсутні відомості та реквізити, які могли б свідчить про належність даного документу, як такого, що підтверджує факт виконання зобов’язань за розпискою, укладеною між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 10.05.2011, оскільки ані персональних даних осіб, яким передавалися відповідні кошти (зокрема, ОСОБА_3І.), ані підписів ОСОБА_3 про отримання відповідних коштів саме в рахунок погашення зобов’язання за розпискою від 10 травня 2011 року, даний документ не містить.

Задовольняючи позов та стягуючи з відповідачів в солідарному порядку суму боргу за договором позики та три проценти за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання, суд виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, так як між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір позики у формі розписки, якою підтверджується факт передачі коштів, та умови якого позичальником не виконані, а порука ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не припинилася.

Однак, з таким висновком повністю погодитись не можна.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом вірно встановлено, що 10.05.2011 між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір позики грошових коштів, за яким ОСОБА_4 взяв у борг 50 000,00 доларів США в ОСОБА_3 під 3% місячних; зобов’язувався повернути 50 000,00 доларів США протягом 1 року (до 10 травня 2012 року); суми по процентах зобов’язувався виплачувати щомісячно (а.с. 157).

Гарантами за даним зобов’язанням, як зазначено в Розписці, виступили ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Відповідач ОСОБА_4, згідно з матеріалами справи, у встановлений в розписці строк позики, тобто до 10.05.2012, кошти не повернув.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд вірно визначив правову природу взаємин сторін, констатувавши, що мала місце позика згідно з ст. 1046, 1047 ЦК України і порука як засіб забезпечення виконання зобов`язання, вірно кваліфікувавши підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_5 як письмову форму договору поруки відповідно до приписів ст. 553 ЦК України.

Разом з тим, ухвалюючи рішення про стягнення боргу в солідарному порядку з ОСОБА_2 як поручителя, суд недостатньо врахував приписи ст. 559 ЦК України та ч. 2 ст. 214 і ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Відповідно до ч.4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Згідно ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Верховний Суд у справі № 6-1451цс16 від 14.09.2016 сформулював такі правоположення, які належало врахувати у цій справі:

1) Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобов'язання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обов'язок поручителя по його закінченні припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

2) Непред’явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов’язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов’язанням.

3) Звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв’язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв’язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Відповідно до імперативних вимог ст. 214 та 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду, прийняте за наслідками розгляду заяви з мотивів неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов`язковим для судів.

У даній справі сторонами не встановлено строку дії поруки, і тому, відповідно до указаної позиції ВС, кредитор ОСОБА_3 мав можливість протягом шести місяців строку існування поруки - від дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто з 10.05.2012 до 10.11.2012, - пред'явити вимоги до поручителя, чого не зробив, унаслідок чого строк існування поруки закінчився, а сама порука припинилась.

Таку вимогу до поручителя позивач пред'явив тільки 24.05.2014 подавши позов до суду (а.с. 1-2).

Отже порука щодо ОСОБА_2 припинена, а висновок суду про те, що порука ОСОБА_2 не припинилась, а є дійсною не відповідає матеріалам справи і закону.

Враховуючи наведене суд вважає, що оскаржуване рішення слід скасувати та прийняти щодо поруки ОСОБА_2 нове, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 щодо стягнення солідарно з ОСОБА_2 50 000 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24.10.2016 року становить 1 283 000 грн), та 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання в сумі 2 307 562,00 грн, а всього 3 590 562,00 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, –

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 24 жовтня 2016 року – скасувати.

Постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення солідарно з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 заборгованості за договором позики в розмірі 50 000 доларів США (що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ станом на 24.10.2016 року становить 1 283 000 грн), та 3% за кожен місяць прострочення виконання зобов’язання в сумі 2 307 562,00 грн, а всього 3 590 562,00 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 3654 грн.

У решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.А. Девляшевський

ОСОБА_8