АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 553/1128/16-ц Номер провадження 22-ц/786/208/17Головуючий у 1-й інстанції Новак Ю. Д. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого - судді : Дряниці Ю.В.,

суддів: Кривчун Т.О., Чумак О.В.,

при секретарі: Ткаченко Т.І.,

з участю: позивача ОСОБА_2,

представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Лазарєва Ф.Е.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава», третя особа - Вільна профспілка машиністів Первинна Профспількова організація Локомотивного депо Полтава, про визнання незаконним звільнення та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а :

03 березня 2016 року позивач звернувся до місцевого суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» про визнання незаконним звільнення та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що відповідно до наказу Н № 139/ос від 03.09.2012 року Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» він був переведений на посаду машиніста тепловоза. 19.02.2016 року наказом № 28/ОС відповідач його звільнив з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довір'я. Таке звільнення вважає безпідставним та незаконним, оскільки підстави для його звільнення відсутні, так як він не являється відповідальною особою за збереження товарно-матеріальних цінностей та не вчиняв жодних дій, які б призвели до перевитрат паливно-мастильних матеріалів. Окрім того, відповідач від Вільної профспілки машиністів Первинної Профспількової організації Локомотивного депо Полтава 18 лютого 2016 року отримав обґрунтовану відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яка була безпідставно проігнорована відповідачем.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено в повному обсязі.

Визнано незаконним та скасовано наказ № 28/0с від 19.02.2016 року про звільнення ОСОБА_2 з займаної посади у зв'язку з втратою довір'я на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_2 на роботі у Публічному акціонерному товаристві «Українська залізниця» регіональній філії «Південна залізниця» виборчому підрозділі «Локомотивне депо Полтава» на посаді машиніста з дня незаконного звільнення - 19.02.2016 року.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 лютого 2016 року по 07 листопада 2016 року в розмірі 53 556,64 гривні з утриманням всіх належних платежів.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» на користь держави 551 грн. 20 коп. судового збору.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 19 січня 2017 року стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» на користь держави 1102 грн. 40 коп. судового збору.

В апеляційній скарзі ПАТ «Українська залізниця» просить просить рішення суду скасувати і закрити провадження у справі. Посилається на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оцінка доказів проведена невірно, судом порушено норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, з'ясувавши межі апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з підстав, визначених ст.308 ЦПК України.

У відповідності з ч.3 ст. 10, ч.1ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 статті 60 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції надавши оцінку встановленим у справі фактичним обставинам та наданим сторонами доказам, виходив з того, що позивач за своїми посадовими обов'язками не відносився до категорії працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності. Також, безпосереднє обслуговування грошових та матеріальних цінностей не становило основний зміст трудових обов'язків позивача. Окрім того, Вільною профспілкою машиністів України, Первинної профспілкової організації Локомотивного ДЕПО Полтава начальнику локомотивного депо Полтава 18.02.2016 року надана обґрунтована відповідь №00217/01 від 18.02.2016 року щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що у відповідача не було достатніх підстав для втрати довір'я до позивача, а його звільнення на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України відбулось з порушенням трудового законодавства.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з даними висновками місцевого суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Н № 139/ос від 03.09.2012 року Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» регіональної філії «Південна залізниця» виборчого підрозділу «Локомотивне депо Полтава» ОСОБА_2 був переведений на посаду машиніста тепловоза, що підтверджується відповідним записом в трудовій книжці позивача (а.с.17) .

Протягом 19-21.01.2016 року на товаристві було проведено перевірку стану нормування, зберігання, обліку та ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у виробничому підрозділі ВП «Основне локомотивне депо Полтава» ТЧ-5 регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця». За результатами даної перевірки виявлено факти невідповідності результатів швидкостемірної стрічки даним системи «БІС-Р», про що складено відповідний акт (а.с.85-88).

Рішенням оперативної наради від 25.01.2016 року серед іншого вирішено підготувати подання на профспілковий комітет ВПМУ щодо звільнення машиніста ОСОБА_2 за порушення вимог п.2.4.1., 3.16, 5 посадової Інструкції «Локомотивній бригаді», а саме «не заніс до журналу ТУ-152 інформацію про несправність системи БІС-Р, що могло стати передумовою необґрунтованого списання дизельного палива» (а.с.89-92).

Колегія суддів звертає увагу на те, що в даному рішенні висловлені припущення - «..що могло стати ..», а не встановлені беззаперечні факти наявності дійсної вини ОСОБА_2, що в свою чергу не може бути взято до уваги, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно відповіді Вільної профспілки машиністів Первинної Профспількової організації Локомотивного депо Полтава від 18 лютого 2016 року за № 00217/01, наданої начальнику локомотивного депо Полтава на подання від 08.02.2016 року про надання згоди на звільнення із штату депо машиніста тепловоза ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП, вбачається, що профспілкова оргіназіція прийшла до висновку не давати згоду на звільнення машиніста ОСОБА_2. Вказане рішення обґрунтовано тим, що пункт 2 ст. 41 КЗпП України може бути підставою для розірвання трудового договору лише з тим працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, за умови вчинення ним винних дій, які дають підставу для втрати до нього довіри з боку власника або уповноваженого ним органу. В цій же відмові зазначено, що машиніст тепловозу ОСОБА_2 до переліку осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності не входить, договір про повну матеріальну відповідальність з ним не укладено, безпосереднє обслуговування грошових або матеріальних цінностей укладеним з ним трудовим договором чи його посадовою інструкцією не передбачено (а.с.20, 131).

Не зважаючи на отриману із профспілкової організації відмову в наданні згоди на звільнення позивача, відповідач 19.02.2016 року наказом № 28/ОС звільнив ОСОБА_2 з займаної посади на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП України, у зв'язку з втратою довір'я, про що зроблено відповідний запис в трудовій книжці (а.с.18).

Трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у разі винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу (пункт 2 частини першої статті 41 КЗпП України).

Для розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 КзпП України потрібна наявність таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл і т.ін.); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір'я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Як роз'яснено в абзаці другому пункту 28 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.ін.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, збереження, транспортування, розподіл тощо. Тобто, коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні або культурні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт. Коло цих працівників може бути розширене за рахунок основного кола матеріально відповідальних осіб, тобто осіб, з якими відповідно до законодавства можуть бути укладені договори про повну матеріальну відповідальність.

Виходячи з викладеного та розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей можна дійти висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які одержують їх під звіт.

Вирішуючи під час розгляду справи про поновлення на роботі працівника, звільненого за пунктом 2 частини першої статті 41 КЗпП України, питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суду в кожному конкретному випадку необхідно з'ясувати: чи становить виконання операцій, що пов'язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов'язків позивача; чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

До аналогічних висновків прийшов ВСУ, виклавши їх в постанові від 24 вересня 2014 року під час перегляду справи № 6-104цс14.

Відповідно до статті 130 КЗпП України, працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. За наявності зазначених підстав і умов матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Згідно статті 135-1 цього Кодексу підприємством може бути укладено письмові договори про повну матеріальну відповідальність з працівниками, які займають посади або виконують роботи, безпосередньо пов'язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджується в порядку, який визначений Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 135-2 КЗпП України при спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, зв'язаних із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника і укласти з ним договір про повну матеріальну відповідальність, може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність. Колективна (бригадна) матеріальна відповідальність установлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації. Письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність укладається між підприємством, установою, організацією і всіма членами колективу (бригади). Перелік робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна) матеріальна відповідальність, умови її застосування, а також типовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність розробляються за участю профспілкових об'єднань України та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Права та обов'язки машиніста при виконанні ними своїх трудових обов'язків визначаються Інструкцією «Локомотивній бригаді», яка розроблена на підприємстві (а.с.27-35), а також Правилами технічної експлуатації залізниць України, Інструкцією з технічного обслуговування електровозів і тепловозів в експлуатації № ЦТ-0056, Інструкцією з експлуатації локомотивних швидкостемірів 2СЛ2М, приладів до них і по розшифруванню швидкостемірних стрічок до них ЦТ -0033.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про укладення з ОСОБА_2 письмово договору про індивідуальну матеріальну відповідальність. Також, із наданих доказів не вбачається, що на підприємстві з усіма членами колективу (бригади) було укладено письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно «Переліку посад і робіт, які суміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть бути укладені письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереженості цінностей, переданих їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи застосування в процесі виробництва», затвердженому Комітетом Ради Міністрів СРСР від 28.12.1977 року, посада машиніста тепловоза до цього переліку не входить.

Провівши оцінку інструкціям, які визначають коло трудових (посадових) обов'язків машиніста тепловоза, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивач за своїми посадовими обов'язками не відносився до категорії працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та матеріальні цінності та безпосереднє обслуговування грошових та матеріальних цінностей не становить основного змісту трудових обов'язків позивача.

Ці ж обставини підтверджені відповіддю Вільної профспілки машиністів Первинної Профспількової організації Локомотивного депо Полтава від 18 лютого 2016 року за № 00217/01 (а.с.20,131).

Таким чином, колегія суддів не погоджується з твердженнями відповідача про те, що судом першої інстанції оцінка доказів, зокрема посадовим обов'язкам позивача, проведена невірно, оскільки такі доводи відповідача є безпідставними, не відповідають встановленим фактичним обставинам у справі та в повній мірі спростовуються наявними в справі доказами.

Окрім того, колегія суддів звертає увагу на те, що При припиненні трудових правовідносин існує спеціальний порядок, якого роботодавець зобов'язаний дотримуватись для того, щоб звільнення було законним. Дотримання цих умов, з одного боку, надають право роботодавцю звільнити працівника, з іншого - виступають гарантіями для працівника від порушень його прав.

При звільненні працівника необхідним є отримання роботодавцем попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника). Це правило встановлене статтею 43 КЗпП України і є необхідною гарантією для працівника.

Звільнення працівника на підставі пункту 2 статті 41 КЗпП власник або уповноважений ним орган має попередньо погодити з виборним органом первинної профспілкової організації (якщо його нема - з профспілковим представником; далі - профспілка). Задля цього готують і направляють профспілці відповідне подання за підписом посадової особи підприємства, установи, організації, яка відповідними внутрішніми нормативними актами (статутом, положенням, іншими документами) наділена правом приймати працівників на роботу .

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно містити лише правове обґрунтування такої відмови, власник або уповноважений орган не має права давати оцінку обґрунтованості самого рішення. І лише у разі відсутності в рішенні обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або повноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) і таке звільнення суд визнає законним у разі дотримання інших установлених законодавством вимог для звільнення.

В аспекті положень частини сьомої статті 43 і частини шостої статті 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" та з урахуванням вище зазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

Враховуючи, що у зазначених нормах зміст поняття обґрунтованості рішення профспілкового органу закон не розкриває, то така обґрунтованість повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України, статті 1, 213 ЦПК України) та лексичного значення (тлумачення) самого слова "обґрунтований", яке означає "бути достатньо, добре аргументованим, підтвердженим науково, переконливими доказами, доведеним фактами".

Отже рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути достатньо, добре аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей

Такі ж висновки, викладені в правових позиціях ВСУ у постановах від 24 вересня 2014 року у справі № 6-104 цс14 та від 01 липня 2015 року у справі № 6-703цс15.

Згідно відповіді Вільної профспілки машиністів Первинної Профспількової організації Локомотивного депо Полтава від 18 лютого 2016 року за № 00217/01, наданої начальнику локомотивного депо Полтава на подання від 08.02.2016 року про надання згоди на звільнення із штату депо машиніста тепловоза ОСОБА_2 на підставі п. 2 ст. 41 КЗпП, вбачається, що профспілкова оргіназіція прийшла до висновку не давати згоду на звільнення машиніста ОСОБА_2. Вказане рішення обґрунтовано тим, що пункт 2 ст. 41 КЗпП України може бути підставою для розірвання трудового договору лише з тим працівником, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності, за умови вчинення ним винних дій, які дають підставу для втрати до нього довіри з боку власника або уповноваженого ним органу. В цій же відмові зазначено, що машиніст тепловозу ОСОБА_2 до переліку осіб, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності не входить, договір про повну матеріальну відповідальність з ним не укладено, безпосереднє обслуговування грошових або матеріальних цінностей укладеним з ним трудовим договором чи його посадовою інструкцією не передбачено (а.с.20, 131).

Надавши оцінку відповіді профспілкового органу про відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 з посади машиніста тепловоза, колегія суддів вважає, що мотиви відмови профспілковим органом належним чином мотивовані та обґрунтовані у взаємозв'язку з нормами чинного трудового законодавства. Тому висновки суду першої інстанції в цій частині є вірними.

Також, колегія суддів повній мірі погоджується з оцінкою місцевого суду результатів проведеної перевірки стану нормування, зберігання, обліку та ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів у виробничому підрозділі ВП «Основне локомотивне депо Полтава» ТЧ-5 регіональної філії «Південна залізниця» ПАТ «Укрзалізниця», вважаючи висновки суду в цій частині вірними, оскільки акт перевірки не містить беззаперечних доказів наявності нестачі, необґрунтованого списання паливно-мастильних матеріалів на товаристві. Більше того, з матеріалів перевірки, які долучені до справи, не встановлено, що факти невідповідності результатів швидкостемірної стрічки даним системи «БІС-Р» взагалі утворились саме з вини позивача ОСОБА_2

Висновки місцевого суду зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного дослідження наданих сторонами доказів, доводів та заперечень сторін, яким судом дана відповідна правова оцінка. Розгляд справи проведений з дотриманням принципузмагальності та диспозитивності, а оцінка доказів проведена відповідно до норм ст. 212 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги не доведені належними і допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки суду першої інстанції в повній мірі ґрунтуються на законі з врахуванням встановлених у справі фактичних обставин та правових позицій ВСУ, а тому норми матеріального права застосовані вірно.

Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів приходить до висновку, що при вирішенні спору по суті місцевим судом були вірно враховані та застосовані норми матеріального права, а також правильно встановлені фактичні обставини по справі та їм дано належну правову оцінку.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 07 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: (підпис) Ю.В.Дряниця

Судді: (підпис) Т.О.Кривчун

(підпис) О.В.Чумак

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Ю.В.Дряниця