Справа № 24

Провадження № 11-кп/777/212/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

про залишення апеляційної скарги без руху

24.02.2017 м. Ужгород

Суддя Апеляційного суду Закарпатської області Стан І.В., перевіривши на відповідність вимогам ст. 396 КПК України апеляційну скаргу, яку подали обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В :

вироком Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та мешканець с. Колочава-Горб, 260, Міжгірського району Закарпатської області, громадянин України, українець, ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимий,

визнаний винним і йому призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк п’ять років із позбавленням права керування транспортними засобами на строк два роки.

На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_4 задоволено частково. Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь потерпілої ОСОБА_4 250000 грн. моральної шкоди.

Ухвалено стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати в сумі 368 грн. 94 коп. за проведення судових експертиз.

Речові докази: легковий автомобіль марки «ВАЗ 2105» червоного кольору, реєстраційний номер Е7314ІК, повернуто ОСОБА_1; диск CD-R для лазерних систем зчитування об’ємом 700 Мб марки «Verbatim» із відеозаписом, залишено в матеріалах кримінального провадження.

Згідно вироку, ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

24 липня 2014 року приблизно о 01-ї годині 30 хвилин ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем марки «ВАЗ – 2105», реєстраційний номер Е7314ІК, по автодорозі ОСОБА_5 – Колочава – Буштино, рухаючись головною дорогою в напрямку с. Буштино, біля будинку № 92 в с. Синевир Міжгірського району Закарпатської області, грубо порушуючи вимоги передбачені п. 1.2, п. 2.3 «б», 11.3, 12.1, 12.2, 12.3 та 12.4 Правил дорожнього руху України, рухаючись у межах населеного пункту зі швидкістю не менше 65-72 км/год, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним у темну пору доби, не обрав безпечну швидкість руху, щоб мати змогу зупинити транспортний засіб, не дотримався обов’язку бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, на правосторонньому заокругленні дороги допустив виїзд за межі дорожнього полотна проїжджої частини дороги, з’їхав у яр з лівої сторони по руху, внаслідок чого керований ним транспортний засіб зіткнувся із залізобетонною водостічної трубою. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля марки «ВАЗ – 2105» ОСОБА_6, який сидів на передньому пасажирському сидінні автомобіля, отримав згідно з висновками судово-медичних експертиз № 36 від 28.08.2014 та № 107 від 28.08.2014 тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент заподіяння у виді тупої травми голови, яка супроводжувалася забоєм головного мозку, субарахноїдальним крововиливом, субдуральною та внутрішньо шлунковою гематомами, переломами основи та склепіння черепа, що ускладнилася набряком та вклиненням речовини головного мозку, які виникли від виступаючих частин салону автомобіля і знаходяться в причинному зв’язку з настанням смерті потерпілого ОСОБА_6.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат ОСОБА_2 вказують на те, що вирок є незаконним. Посилається на те, що після повернення обвинувального акту на досудове розслідування обвинуваченому ОСОБА_1 було вручено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри, у якому розширено обсяг обвинувачення в частині переліку порушення пунктів Правил дорожнього руху України, які раніше ОСОБА_1 не висувались, що свою чергу свідчить про грубе порушення кримінального процесуального закону та права на захист особи в ході досудового слідства. Крім того, посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив покази свідка ОСОБА_7, який є єдиним свідком і безпосереднім учасником ДТП, оскільки перебував у автомобілі в якості пасажира, і при цьому надав перевагу показам ОСОБА_8 та ОСОБА_9, які не були очевидцями ДТП, і взагалі знаходилися від місця ДТП на відстані близько 3,5 км. Висновок суду при наданні переваг показанням указаних свідків вважає припущенням, на якому не може ґрунтуватись обвинувачення. Також, посилається на те, що, посилання суду на висновок експерта № 22/197 від 29.08.2014 та висновок додаткової автотехнічної експертизи № 10/11 від 10.02.2016 як на докази винуватості ОСОБА_1 є помилковими, оскільки вказані висновки жодним чином не доводять винуватість останнього у пред'явленому йому обвинуваченні, а в окремі дослідження зроблені з даних, що не відповідають фактичним обставинам справи. Крім того, вказує на те, що зі змісту вироку вбачається, що жодного зустрічного транспортного засобу, дії якого призвели до виникнення ДТП, не було, однак обвинуваченому у вину ставиться порушення Правил дорожнього руху саме в ситуації виникнення небезпеки для руху при наближенні зустрічного транспорту чи наявності перешкоди по смузі руху (п. 1.2, п. 2.3 «б», п. 11.3, п. 12.3). Викладене у вироку формулювання обвинувачення про порушення ОСОБА_1 вимог передбачених п. 2.3 »б», 12.3 Правил дорожнього руху України носить виключно загальний характер і є припущенням. Просять вирок скасувати, постановити виправдувальний вирок, за яким виправдати ОСОБА_1 за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Перевіривши апеляційну скаргу на відповідність її вимогам ст. 396 КПК України, вважаю, що апеляційна скарга не відповідає вимогам цієї норми права.

Так, зазначаючи в апеляційній скарзі про незаконність вироку, апелянти у порушення вимог п. 5 ч. 2 ст. 396 КПК України не подали клопотання (не зазначили в апеляційній скарзі) те, які саме докази, що підтверджують указані ним в апеляційній скарзі доводи, необхідно дослідити апеляційному суду, із зазначенням того, у чому саме полягає неповнота при дослідженні цих доказів місцевим судом, і які саме факти можуть бути підтверджені в апеляційному суді при дослідженні цих доказів.

Крім того, зазначивши в прохальній частині апеляційної скарги про постановлення щодо обвинуваченого за ч. 2 ст. 286 КК України ОСОБА_1 виправдувального вироку, апелянти не послались на норми кримінального процесуального закону, які б підтвердили наділення апеляційного суду повноваженнями ухвалювати виправдувальні вироки.

Відповідно до ч. 1 ст. 399 КПК України суддя-доповідач, установивши, що апеляційну скаргу на вирок чи ухвалу суду першої інстанції подано без додержання вимог, передбачених статтею 396 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, у якій зазначаються недоліки скарги, і встановлюється достатній строк для їх усунення, який не може перевищувати п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали особою, яка подала апеляційну скаргу.

У зв’язку з вищевикладеним, апеляційна скарга, яку подали обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат ОСОБА_2, підлягає залишенню без руху.

Керуючись ст. 399 КПК України, суддя

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу, яку подали обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник – адвокат ОСОБА_2, на вирок Воловецького районного суду Закарпатської області від 16 січня 2017 року, яким ОСОБА_3 визнано винним за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без руху.

Копію ухвали невідкладно надіслати апелянтам.

Встановити строк для усунення вказаних у мотивувальній частині ухвали недоліків апеляційної скарги – 10 (десять) днів із дня отримання копії ухвали.

Роз’яснити апелянтам, що в разі не усунення вищезазначених недоліків, апеляційну скаргу їм буде повернуто.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення й оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Стан