КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 12.10.2009                                                                                           № 37/319

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Григоровича О.М.

 суддів:             

 за участю секретаря

судового засідання

           

 за участю представників сторін:

 від позивача:      Лисюк О.Г., представник, довіреність № 05/01/09 від 05.01.2009;

 від відповідача: Неня І.М., представник, довіреність № 1 від 20.06.2009;

 розглянувши  апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна”

 на рішення Господарського суду м.Києва від 03.08.2009

 у справі № 37/319 (суддя  

 за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НІКО”

 до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна”

              

             

 про                                                   стягнення 202021,52 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

           Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 у справі № 37/319 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НІКО” до Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна” про стягнення 202 021,52 грн. задоволено частково. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 153 565,09 грн. основного боргу, 17 668,22 пені, 14 935,62 грн. 3% річних, 11 850,45 грн. інфляційних нарахувань.

          Не погодившись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 Товариство з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна” (далі – ТОВ „АРМ Груп-Україна”) подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

          Зокрема, скаржник посилався, що судом не в повній мірі досліджено правову природу спірного договору; позивачем не надано доказів вручення відповідачу рахунків на сплату, а тому строк виконання боржником обов’язку не настав.

          Представник Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „НІКО” (далі – ТОВ „ТД „НІКО”) у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „АРМ Груп-Україна” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „АРМ Груп-Україна” – без задоволення.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між ТОВ „ТД „НІКО” (Продавець) та ТОВ „АРМ Груп-Україна” (Покупець) 26.01.2007 укладений договір поставки № 07.01.26/1, за умовами якого, Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити продукцію–мастильні матеріали, автохімію та авто косметику на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, номенклатура (код, найменування), ціна товару, вказуються у рахунку, який виставляє Продавець на кожну партію товару, виходячи з замовлення Покупця.

Згідно з п. 2.1, п. 2.3 договору, Продавець поставляє товар на склад Покупця відповідно до письмових замовлень Покупця партіями, не меншими ніж 100,00 літрів. Відвантаження товару відбувається за накладною особі, яка має належним чином оформлене доручення.

          Продаж товару здійснюється на умовах відстрочки платежу на 21 день від дати відвантаження (п. 3.2 договору).

За погодженням сторін товар може реалізовуватись на умовах попередньої оплати (п. 3.4 договору).

          ТОВ „ТД „НІКО” поставило ТОВ „АРМ Груп-Україна” товар на загальну суму 205 565,09 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (а.с. 22-28), а ТОВ „АРМ Груп-Україна” прийняло зазначений товар через свого представника за генеральною довіреністю № 1 на отримання цінностей, виданою товариством строком дії з 01.10.2008 до 31.12.2008 (а.с. 29).

          Натомість, ТОВ „АРМ Груп-Україна” за поставлений ТОВ „ТД „НІКО” товар розрахувалось частково на суму 50 000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи рахунки-факти (а.с. 30-32) та банківська виписка з особового рахунку (а.с. 33-39), а також під час розгляду справи в суді, відповідачем додатково перераховано 2 000,00 грн. в рахунок отриманого товару за накладною від 23.10.2008 № 07351 і заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням часткової оплати відповідачем в сумі 52 000,00 грн. становить 153 565,09 грн.

          Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

          Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

Згідно ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

          Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

          Позивач 20.03.2009 звернувся до відповідача з претензією № 090320/1, в якій просив протягом семи днів від дня отримання вимоги погасити заборгованість за поставлений ТОВ „ТД „НІКО” товар.

          Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

          Матеріали справи не містять відомостей про погашення відповідачем перед позивачем заборгованості в сумі 153 565,09 грн. за поставлений позивачем товар.

          Між тим, в засіданні суду 12.10.2009 представником відповідача зазначено, що ТОВ „АРМ Груп-Україна” отримало від ТОВ „ТД „НІКО” товар за договором №07.01.26/1 (протокол с/з від 12.10.2009).

          Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

          Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

          Оскільки матеріали справи свідчать про часткову оплату ТОВ „АРМ Груп-Україна” (на суму 52 000,00 грн.) за поставлений ТОВ „ТД „НІКО” товар (на загальну суму 205 565,09 грн.) і скаржник до матеріалів апеляційної скарги не надає документів, які б свідчили про відсутність його вини з невиконання своїх зобов’язань по оплаті в повному обсязі за поставлений позивачем товар, то колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд обґрунтовано визнав доведеним факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 153 565,09 грн.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги усні посилання відповідача, що спірний договір № 07.01.26/1 є неукладеним з підстав не визначеності в ньому ціни товару, оскільки п. 1.2 договору встановлено, що ціна товару вказується у рахунку, який виставляє Продавець на кожну партію товару, виходячи з замовлення Покупця.

          До того ж, з письмовим клопотанням про визнання спірного договору неукладеним, відповідач до суду першої інстанції не звертався (протокол с/з від 12.10.2009).

          Як вбачається з матеріалів справи, замовлення від ТОВ „АРМ Груп-Україна” були надіслані факсом на адресу ТОВ „ТД „НІКО” (а.с. 52-54).

          Таким чином, посилання відповідача на відсутність замовлень, колегією суддів не приймається до уваги.

          Також, позивачем заявлено про стягнення з відповідача окрім суми основного боргу, ще й про стягнення пені в сумі 17 668,22 грн., 3% річних в сумі 14 935,62 грн. та 13 952,59 грн. індекс інфляції.

          Пунктом 5.1 договору передбачено, що Покупець за порушення строку оплати товару сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожен день прострочення.

          Перевіряючи правильність нарахування пені, суд першої інстанції виходив із норм ст. 549 ЦК України, ст. 232 ГК України та ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та дійшов висновку, що розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за договором № 07.01.26/1 становить 17 668,22 грн. і колегія суддів з цим погоджується зважаючи на положення вказаного вище законодавства та умови п. 5.1 договору.

          Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Відповідно до п. 5.3 договору у разі, якщо прострочення платежу триватиме більше 30 календарних днів, Продавець має право, крім стягнення передбаченої п. 5.1 пені, додатково стягнути з Покупця 24% річних від простроченої суми за весь період прострочення.

          Що стосується суми 3% річних та індексу інфляції, то колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за перерахунком суду стягненню з відповідача підлягають інфляційні в сумі 11 850,45 грн. та річні в сумі 14 935,62 грн.

          Посилання скаржника, що судом не в повній мірі досліджено правову природу спірного договору, колегією суддів до уваги не приймається, оскільки місцевий господарський суд, приймаючи рішення, виходив із правовідносин сторін, що склались між ними.

          Стосовно того, що позивачем не надано доказів вручення відповідачу рахунків на сплату, а тому строк виконання боржником обов’язку не настав, судова колегія зазначає, що позивач звертався до відповідача з претензією, в якій встановив 7-денний строк з дати отримання цього листа відповідачем для добровільного виконання зобов’язань в повній мірі. Крім того, п. 3.2 договору передбачено умови розрахунків між сторонами.

          За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 у справі №37/319.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

 1. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 у справі № 37/319 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „АРМ Груп-Україна” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 37/319 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 14.10.09 (відправлено)