КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 07.09.2009                                                                                           № 7/220

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача - Полоз І.В. – дов. № Д07/2009/07/10-18 від 10.07.2009р.

Радзівіло Т.О. – дов. Д07/2009/07/10-3 від 10.07.2009р.

 від відповідача -Верниба В.А. – дов. № 504 від 10.07.2009р.

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 22.06.2009

 у справі № 7/220 (суддя  

 за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

 до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

              

             

 про                                                   стягнення 16976232,61 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” про стягнення стягнення 16976232,61 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 22.06.2009р.у справі № 7/220 позовні вимоги задоволені повністю.

Стягнуто з Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 15 753 219 грн. 11 коп. –основного боргу, 388 630 грн. –індексу інфляції, 46 722 грн. 55 коп. –3 % річних,  787 660 грн. 96 коп. –штрафу, 25500  грн. 00 коп. –державного мита, 118 грн. 00 коп. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував.

          Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав та проси її задовольнити.

Розглянувши доводи скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

10.01.1991р. між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” та Бортницькою станцією аерації, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”  укладено договір № 678 на користування електричною енергією.

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО “Київенерго” зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1 договору). Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору). Положеннями договору визначено валюту платежу-рубль. Крім цього, п. 5.5. цього договору встановлено, що абонент за несвоєчасну оплату спожитої електроенергії та потужності (безпідставну повну чи часткову відмову, ухилення від сплати, тощо)  сплачує  енергопостачальній організації штраф в розмірі п’яти відсотків суми, оплату якої затримано. Штраф стягується в односторонньому порядку платіжною вимогою енергопостачальної організації.

Вказаний Договір вступив в силу з дня його підписання, його укладено строком до 31.12.1991 р., а п. 17 договору встановлено, що договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду. Сторони зобов’язались (п. 18 договору) письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

 Таким чином, договір не припинив своєї дії на час розгляду справи й до нього на підставі п. 4, 9 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України застосовуються його правила щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів, незалежно від дати їх укладення.

Відповідно до  умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується сплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

Згідно частини 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

В позовній заяві позивач зазначає, що за період з 01.12.2008 р. по 01.03.2009 р. у ВАТ “Київводоканал” виникла заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 15 753 219,11 грн.

У пункті 7 Договору зазначено, що розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 статті 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Статтею 26 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” передбачено, що  ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Таким чином, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

Судом встановлено, що Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР втратили чинність, в свою чергу постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року N 28  затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно п. 1.1 Правил ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Відповідно до 6.11, 6. 13 Правил остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Судом встановлено, що у відповідності до вищевказаних Правил, споживач надав відповідачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначала фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

Відповідно до пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про електроенергетику” принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці, зокрема є:  забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики;  забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Згідно з частиною сьомою статті 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Пунктом 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

У відповідності до п. 7в договору сторони встановили, що вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що у відповідача згідно виставлених рахунків, актів приймання-передачі товарної продукції, які були виставлені позивачем, а також у відповідності до норм чинного законодавства, зокрема статті 275 господарського кодексу України, ЗУ “Про електроенергетику”, Правил користування електричною енергією та Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами та  договору № 678 виник обов’язок сплати вартість спожитої активної електричної енергії, а також плата за перетікання реактивної енергії, проте відповідач неналежним чином виконав свої зобов’язання, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість.

Жодних доказів того, що звіти про використану електричну енергію підписано неуповноваженою особою з боку відповідача не надано.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача, а відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 15 753 219 грн. підлягає задоволенню.

Крім того позивач, посилаючись на статтю 625 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути на свою користь  інфляційні витрати в розмірі 388 630 грн. - інфляційної складової боргу та 46 722,55 грн.  –3 % річних.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Оскільки, матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання, з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу  України, підлягають стягненню 388630,00 грн. індексу інфляції та 46 722,55 грн.  –3 % річних за весь час прострочення платежу,  розмір яких визначений за обґрунтованим розрахунком позивача.

Крім того, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 787 660,96 грн.

Відповідно до п. 5.5  договору абонент (відповідач) за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії, повну або часткову відмову від оплату сплачує енергопостачальній організації (позивачу) 5% суми, оплату якої затримано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, а згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач прострочив виконання грошового зобов’язання щодо оплати вартості електричної енергії, а тому на думку колегії суддів позивачем правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства нарахований відповідачу штраф за порушення зобов’язань. Зокрема, відповідно до розрахунку позивача розмір штрафу становить 787 660,96 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів судам першої та апеляційної інстанцій в обґрунтування своєї позиції а саме будь-якого контррозрахунку суми позову, підтвердження оплати за отриману електроенергію за період з 01.12.2008р. по 01.03.2009р., доказів що звіти про використану електроенергію підписані не уповноваженою особою, тощо.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що місцевий суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 22.06.2009р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105  ГПК України, колегія, -

ПОСТАНОВИВ:

 Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва у справі  № 7/220 від 22.06.2009р. залишити без змін.

Матеріали справи № 7/220 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді