У Х В А Л А

22 лютого 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року та рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 квітня 2016 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним кредитного договору, додаткових угод та договору іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним договору поруки та додаткових угод,

в с т а н о в и л а :

Білозерський районний суд Херсонської області рішенням від 26 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року, позов ПАТ «Банк Форум» задовольнив частково, стягнув достроково солідарно з ОСОБА_4, ОСОБА_5 заборгованість за кредитним договором в сумі 11 тис. 400 доларів США 76 центів, яка складається з заборгованості по кредиту в розмірі 10 тис. 453 долари США 82 центи, заборгованості по відсотках у розмірі 946 доларів США 94 цента, а також пені в сумі 3 тис. 561 грн. 01 коп., штрафу в сумі 5 тис. грн. Відмовив у задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до ПАТ «Банк Форум» про визнання недійсними кредитного договору, додаткових угод до нього та договору іпотеки, вирішив питання про розподіл судових витрат.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 17 жовтня 2016 року відмовив ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 5 частини четвертої статі 328 ЦПК України.

У січні 2017 року до Верховного Суду України звернулась ОСОБА_4 із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року та рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 квітня 2016 року, з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 192, 229-230, 546, 553-559, 578 ЦК України, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладених у постановах Верховного Суду України висновків щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559 ЦК України та статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження своїх вимог заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року, 22 жовтня 2014 року, 12 серпня 2015 року, 25 травня 2016 року, 23 січня 2017 року, а також постанови Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року, 20 квітня, 14 вересня та 16 листопада 2016 року.

Перевіривши доводи заявника, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в допуску справи до провадження слід відмовити з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Відмовляючи у відкритті касаційного провадження, суд касаційної інстанції виходив з того, що рішення попередніх інстанцій є законними. При цьому, суд зазначив, що оскільки між сторонами існують договірні правовідносини, боржник ОСОБА_4 умови кредитного договору не виконує належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника і поручителя. Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовів, суд зазначив, що доводи боржника і поручителя про неотримання від банку інформації щодо умов кредитування є безпідставними.

Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 грудня 2010 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки постановою Верховного Суду України від 21 березня 2011 року (справа №6-7цс11) зазначену ухвалу скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, оскільки суд касаційної інстанції скасував ухвалені у справі рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині стягнення боргу, а справу в цій частині передав на новий розгляд з підстав, передбачених статтею 338 ЦПК України, у зв'язку з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В частині задоволення зустрічного позову про визнання недійсним договору поруки рішення не оскаржувалось та судом касаційної інстанції не переглядалось.

В ухвалі від 22 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зазначив, що суд апеляційної інстанції встановивши, що умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, дійшов висновку про визнання такого договору недійсним та, відповідно як наслідок, визнання недійсними договорів поруки та іпотеки, оскільки ці договори є похідними від головного.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 травня 2016 суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про визнання недійсним кредитного договору та додатків до нього. При цьому, суди попередніх інстанцій виходили з того, що під час укладання спірного договору позивач не мав реальної змоги надати дійсну оцінку його умовам та наслідкам його укладання. Крім того, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, суперечать принципу добросовісності, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року суд, погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, які встановивши, що під час укладання договору банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, визнав недійсним кредитний договір, укладений під впливом обману.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року, 25 травня 2016 року, 23 січня 2017 року та в судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, встановлено різні фактичні обставини, що не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У зв'язку з цим, підстава для перегляду судового рішення у зв'язку з неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, передбачена пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, відсутня.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від 10 вересня 2014 року (справа № 6-28цс14), 20 квітня 2016 року (справа №6-2662цс16), 14 вересня 2016 року (№ 6-223цс16) міститься висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним зобов'язання за договором поруки слід пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами), або з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту одноразовим платежем). Крім того, у постанові від 14 вересня 2016 року (№ 6-223цс16) Верховний Суд України зазначив, що визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року (справа № 6-1746цс16) зазначив, що дія пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_605174/ed_2012_12_02/pravo1/T102300.html?pravo=1> укладення, так і виконання такого договору. Суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Порівняння змісту зазначених постанов Верховного Суду України зі змістом ухвали суду касаційної інстанції, про перегляд якої подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що зазначена ухвала суду касаційної інстанції не відповідає викладеним у вказаних постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За таких обставин вважати заяву ОСОБА_4 обґрунтованою немає підстав.

Відповідно до статті 360 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в допуску справи до провадження, якщо подана заява є необґрунтованою.

Керуючись статтями 353, 355, 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом публічного акціонерного товариства «Банк Форум» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним кредитного договору, додаткових угод та договору іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_5 до публічного акціонерного товариства «Банк Форум» про визнання недійсним договору поруки та додаткових угод за заявою ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Херсонської області від 6 липня 2016 року та рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 26 квітня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

В.М. Сімоненко