Справа № 755/19873/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2017 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н. О.

при секретарях Бондаревій Ю.Ю., Іова О.О., Івашко О. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним посилаючись на те, що він став жертвою шахрайства і вимагання групою квартирних аферистів під керівництвом ОСОБА_3, раніше його довіреного, який з травня 2014 року вчиняє проти нього злочинні дії з метою вимагання житлової площі. В 2009 році ОСОБА_4 підселився до квартири позивача. 20 листопада 2009 року позивач видав довіреність на ім'я ОСОБА_4 для приватизації спірної квартири, за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_4 шляхом обману змусив ОСОБА_1 укласти шлюб з його коханкою - ОСОБА_2, як наслідок 10 грудня 2012 року шлюб був зареєстрований. Стосунків як подружжя у сторін не було, оскільки жили окремо, господарства не вели, спільного бюджету не було. Під час фіктивного шлюбу, позивачем була приватизована квартира АДРЕСА_1, на половину якої, стала претендувати ОСОБА_2 18 грудня 2012 року між сторонами було розірвано шлюб в добровільному порядку, що співпадає з терміном закінчення довіреності на ОСОБА_4 - 19 листопада 2012 року. Враховуючи зазначене, позивач просить суд визнати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2, недійсним.

Позивач, представник позивача в судовому засіданні позов підтримали та просять його задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечує з підстав викладених у письмових запереченнях, що містяться на аркушах справи 53-56 (том 1).

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, думку представника відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, (том 1 а.с.57), копією заяви про одруження, (том 2 а.с.50) копією актового запису про реєстрацію шлюбу № 4 від 10 грудня 2009 року. (том 2 а.с.49)

Даний шлюб був розірваний 18 грудня 2012 року, що підтверджується копією актового запису про розірвання шлюбу № 361. Підставою державної реєстрації розірвання шлюбу була спільна заява подружжя (ОСОБА_1, ОСОБА_2) від 17 листопада 2012 року (том 2 зворот а.с.61).

Згідно ст.43 Сімейного Кодексу України розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред'явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1. У вказаній квартирі зареєстровано три особи: ОСОБА_1 (наймач), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_5 (дочка дружини). (а.с.58) ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстровані з 09 березня 2010 року.

Статтею 21 СК України визначено, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Згідно зі ст. 14 СК України сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності.

Згідно ст.42 Сімейного Кодексу України право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

Положеннями ч. 2 ст. 40 СК України та п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" визначено, що за рішенням суду шлюб обов'язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності.

Зі змісту шлюбно-сімейних правовідносин, поняття шлюбу, а також положень СК України та зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що при розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім'ю чи про його відсутність.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 пояснили, що часто бачились з ОСОБА_1, були в його квартирі та жодного разу не бачили там ОСОБА_2, жіночих речей у квартирі не було. Про те, що він перебував у шлюбі дізнались лише після того як позивач їм розказав, що його хочуть позбавити половини квартири, внаслідок того, що вона була приватизована в період, коли був шлюб зареєстрований.

В той же час, свідки зазначили, що позивач взагалі не мав стосунків з жінками у період з 2009 по 2012 року, в той час як ОСОБА_1 зазначив, що мав цивільний шлюб з громадянкою ОСОБА_10 Оцінюючи дану обставину, суд ставить під сумнів про існування цивільного шлюбу у ОСОБА_1 з гр. ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що знає ОСОБА_1 сімнадцять років. Про те, що позивач та відповідач були одружені він знав, зазначив, що вони проживали однією сім`єю близько трьох років. ОСОБА_1 він не примушував до шлюбу, ніхто взагалі його не примушував. Позивач познайомився з ОСОБА_2 у нього на дачі, влітку 2009 року. Причиною розлучення стало те, що в двох, з трьох кімнат квартири, проживали квартиранти, а вони жили в одній найменшій та це було тяжко для дружини. З 2014 року перестав спілкуватися з позивачем. З відповідачем бачиться раз на рік, оскільки вона працює бухгалтером та він має з нею справи.

Оцінюючи докази, надані сторонами, у їх сукупності, суд критично ставиться до тверджень представника відповідача, оскільки факт проживання ОСОБА_2 не може підтверджуватись лише її реєстрацією у квартирі позивача. Посилання на той факт, що дочка ОСОБА_2 проживала разом з нею та позивачем не знаходить підтвердження з огляду на те, що відповідно довідок Путивльської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 2 ім. Г.Я. Базимі Путивльської районної ради Сумської області та Служби у справах дітей Путивльської районної державної адміністрації Сумської області, ОСОБА_5 з 2009 року і по теперішній час навчається в 6-Б класі, до шкіл м. Києва не переводилась, проживає за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.17,18) Зокрема, відповідач сама зазначила, що дочка не знала про укладення шлюбу, оскільки їй було 6 років та вона спілкувалась зі своїм справжнім батьком. Дитина проживає з її матір`ю у м. Путивль. (а.с.53)

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Надані докази на підтвердження спільного господарства, а саме: поповнення мобільного та переказ коштів ОСОБА_2 позивачу, (а.с.106-121) копії квитанцій про сплату комунальних послуг ОСОБА_2 (а.с.122-137) не дають можливості встановити, що саме відповідач здійснював вказані операції, а тому не сприймаються судом як докази.

Копії табелів, похвальних листів дитини відповідача взагалі не підтверджують та не спростовують будь-яких доводів відповідача та не стосуються матеріалів справи. (а.с.138-145)

Постановою Пленуму Верховного Суду України № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норм, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя».

Обгрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильного витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів (закріплених законом матеріально-правових заходів примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника) визначений у статті 16 ЦК України, згідно з пунктом 2 частини другої якої одним із таких способів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до з вимог статті 212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З врахуванням викладеного, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. 3, 14, 21, 40, 42, 43 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ст.ст.1, 4, 10, 58,61, 88, 208, 209, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання шлюбу недійсним задовольнити.

Шлюб, зареєстрований 10.12.2009 року Романівською сільською радою Попільнянського району Житомирської області, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, про що зроблено відповідний актовий запис № 4 - визнати недійсним.

До суду може бути подана апеляційна скарга на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які не були присутні при його оголошенні протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Н.О. Яровенко