Справа №489/1439/15-ц 02.03.2017 02.03.2017 02.03.2017

Провадження №22-ц/784/2/17

Провадження № 22ц/784/2/17

Справа № 489/1439/15-ц Суддя першої інстанції Кокорєв В.В.

Категорія 57 Суддя-доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

2 березня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М,

суддів: Козаченка В.І., Прокопчук Л.М.,

при секретарі Андрієнко Л.Д.,

за участю: представника позивачки – ОСОБА_2,

представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (надалі – ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) про захист прав споживача, стягнення надмірно сплачених коштів, трьох процентів річних та інфляційних збитків,

В С Т А Н О В И Л А:

4 березня 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який уточнила в подальшому, до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживача, стягнення надмірно сплачених коштів, трьох процентів річних та інфляційних збитків.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 28 березня 2005 року між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого, їй було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на придбання квартири в сумі 140 000 дол. США строком до 27 березня 2025 року.

24 січня 2014 року вона здійснила останній платіж за кредитним договором, і в той же день договір було розірвано, в зв’язку з його повним виконанням.

Після розірвання договору у неї виникли сумніви щодо правильності нарахування Банком процентів за користування кредитними коштами. Як на її думку, при розрахунку відсотків Банком помилково застосовано 360 днів у році замість 365 днів, сплачені кошти були спрямовані не на ті рахунки, що були відкриті нею, платежі зараховувалися несвоєчасно, а проценти нараховувалися на всю суму отриманого кредиту, внаслідок чого нею надмірно сплачено Банку 42 077.21 дол. США, що порушує її права як споживача банківських послуг.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_4 з урахуванням уточнень, просила суд стягнути з Банку на її користь вказану суму надмірно отриманих коштів за кредитним договором, а також на підставі ст. 625 ЦК України 1 627.70 дол. США - три проценти річних та 7 099 дол. США - індекс інфляції, а всього 50 803,91 дол. США.

Банк позовні вимоги не визнав в повному обсязі, пославшись на те, що діяв в межах умов кредитного договору, кожен розрахунок процентів за платежами позивачки відповідає розрахунку, встановленому кредитним договором. При цьому наданий самостійний розрахунок позивачки суперечить умовам кредитного договору.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі представник позивачки просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухваленого судом рішення.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що зроблені Банком зарахування сплачених позивачкою коштів на погашення кредитних зобов’язань відбувалися у відповідності до умов кредитного договору, з якими погодилися сторони.

Проте з такими висновками суду колегія суддів не погоджується.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 28 березня 2005 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № NKVPGK04040020, за умовами якого Банк зобов’язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк по 27 березня 2025 року включно, у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 167 497,51 дол. США зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1,00% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії в розмірі суми 0,22% від суми виданого кредиту, плюс комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності до п. 1.5 даного договору. Періодом сплати встановлено з 21 по 27 число кожного місяця.

Погашення заборгованості за даним кредитом (за виключенням комісії, яка виплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати позичальник зобов’язаний надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 1865,09 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, яка складається з заборгованості за кредитом, відсотків та комісії(а.с.3-5).

Для виконання даного договору Банк відкрив позичальнику: рахунок № 29093054264877 для зарахування коштів, які направлені на погашення кредитної заборгованості; кредитний рахунок № 22131054262501; рахунок для перерахування процентів № 22186054262501; рахунок для обліку комісії № 35780054263982.

1 червня 2005 року між Банком та ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, відповідно до якої п. 1.1 кредитного договору викладено в наступній редакції: Банк зобов’язаний надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк до 27 березня 2025 року включно, в вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 167 497,51 дол. США зі сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 1,00% в місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та щомісячної комісії в розмірі суми 0,14% від суми виданого кредиту, плюс комісії за дострокове погашення кредиту у відповідності до п. 1.5 даного договору (а.с. 6).

24 січня 2013 року між Банком та позивачем укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору № NKVPGKвід 28 березня 2005 року, за умовами якого сторони домовились розірвати кредитний договір в зв’язку з його повним виконанням згідно п. 5 кредитного договору (а.с.7).

Стаття 526 ЦК України зазначає, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Посилаючись на неправильність нарахування Банком процентів, їх зарахування позивачка як на доказ таких дій Банку послалася на особисті розрахунки, копії квитанцій щодо сплати заборгованості по кредитному договору.

Банк, заперечуючи такі розрахунки, зазначав, що вони протирічать розрахункам, визначеним умовами договору, викладених у п.п. 1.1, 3.3 зазначеного договору, наводячи приклади помилок в розрахунках позивачки та підтверджуючи свої доводи змістом бухгалтерських документів, зокрема виписками з особового рахунку позивачки, де зазначено рух платежів, сплачених останньою.

Суд першої інстанції усупереч вимогам ст. 10 ЦПК України не сприяв сторонам у здійсненні їхніх прав, зокрема: не роз’яснив їм право заявляти клопотання про проведення судово-економічної експертизи щодо правильності зарахування кредитних коштів та не попередив їх про наслідки вчинення або не вчинення цих процесуальних дій, чим не сприяв захисту прав та інтересів сторін.

За клопотання позивачки в суді апеляційної інстанції була призначена судово-економічна експертиза.

Висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи №1448 від 3 листопада 2015 року встановлено наступне.

Як вбачається з результатів проведеного дослідження, виходячи з наданих документів, встановлено, що розрахунок погашення заборгованості станом на 8 липня 2014 року за кредитним договором від 28 березня 2005 року №NKVPGK04040020, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк», умовам кредитного договору, розрахунковим документам щодо погашення кредиту за цим кредитним договором, не відповідає.

Загальна сума переплати (по тілу кредиту, процентам, комісії, пені), за кредитним договором від 28 березня 2005 року №NKVPGK04040020 в період з 27 липня 2013 року по 24 січня 2014 року значиться в розмірі 46 728,79 дол. США.

Представник відповідача, надавши додаткові матеріалами щодо здійснення розрахунків за кредитним договором, заявив клопотання про призначення повторної судово-економічної експертизи, яке з урахування вимог ст. 10 ЦПК України, апеляційним судом було задоволено.

У висновку експерта Дніпропетровського науково – дослідного інституту судових експертиз № 3234/3235-16 від 25 січня 2017 року зазначено, що розрахунок погашення заборгованості станом на 8 липня 2014 року за кредитним договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020, наданий ПАТ КБ «ПриватБанк», не відповідає умовам кредитного договору, розрахунковим документам щодо погашення кредиту за цим кредитним договором.

Згідно результатів здійсненого експертом дослідження даних наданих розрахункових та інших документів випливає, що при погашенні заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2005 року №NKVPGK04040020 позичальником сплачувались грошові кошти у розмірі, який перевищує фактичну заборгованість по вказаному договору (розмір та дати визначені у Таблиці № 1 додатку до висновку № 1 додатку до висновку №3234/3235-16).

Встановлена наявність переплати грошових коштів позичальником при погашенні заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020 станом на 8 липня 2014 року в сумі 39 106.78 дол. США (розмір та період формування переплати розраховані у Таблиці № 1 додатку до Висновку №№ 3234/3235-16).

Отже, доводи позивачки щодо наявності переплати за кредитним договором та надані останньою докази копії квитанцій щодо сплати заборгованості по кредитному договору у сукупності з висновками експертів підтверджують наявність переплати грошових коштів позичальником при погашенні заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2005 року.

З огляду на те, що районним судом під час розгляду справи неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, колегія вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При визначення розміру переплати грошових коштів ОСОБА_4 при погашенні заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020 станом на 8 липня 2014 року слід виходити з висновків повторної експертизи, оскільки саме при проведенні цієї експертизи були досліджені банківські документи, які відображають більш детальну та розгорнуту інформацію щодо зарахування сплачених відповідачкою грошових сум на погашення заборгованості за кредитним договором, тобто сума переплати складає 39 106.78 дол. США.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов’язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов’язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Такі висновки зазначені в постановах Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справах № 6-2134цс15 та № 6-1672цс16.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року у разі пред’явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Установивши, що умовами договору кредиту сторони визначили грошовий еквівалент зобов’язань ОСОБА_4 в доларах США, то з Банку на користь позичальника підлягає стягненню сума переплати, визначена за офіційним курсом цієї валюти на день ухвалення рішення.

Отже, враховуючи офіційний курс НБУ долара США станом на 2 березня 2017 року, який складає 1дол. США дорівнює 27.18 грн., сума переплати за кредитним договором складає 1 062 922 грн. 28 коп. (39 106.78 х 27.18 ).

Щодо позовних вимог про стягнення з Банку на користь трьох процентів річних у розмірі 1 627.70 дол. США та інфляційних витрат на суму 7 099 дол. США, то такі вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст. 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов’язання слід з’ясувати: чи існує зобов’язання між сторонами, чи це зобов’язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов’язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Судом встановлено, що спір між сторонами виник у зв’язку з надмірно сплаченими позичальником на користь кредитора коштів за кредитними зобов’язаннями. Отже, правовідносини виникли між сторонами у зв’язку з виконанням умов кредитного договору, якими не передбачена цивільно-правова відповідальність кредитора перед позичальником за переплату грошових коштів позичальником при погашенні заборгованості за кредитним договором.

За такого, оскільки спірні правовідносини, що виникли між сторонами виключають застосування до них положень ст. 625 ЦК України, то в задоволенні таких позовних вимог слід відмовити.

Також, безпідставним є посилання у позовній заяві як на правову підставу позову ст.ст. 1212-1214 ЦК України, оскільки як встановлено судом правовідносини сторін виникли з кредитного договору, тобто носять договірний характер, а тому виключають можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Зазначене узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-122цс14.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з Банку на користь ОСОБА_4 підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат за проведення судово-економічної експертизи у розмірі 8 300 грн. Оскільки позивачка на час звернення до суду була звільнена від сплати судового збору, як позивач у справі про захист прав споживачів, витрати по сплаті судового збору при зверненні до суду з позовом та за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 4 220.37 грн.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції на підставі п. 1,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 30 червня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 1 062 922 (один мільйон шістдесят дві тисячі дев’ятсот двадцять дві) грн. 28 коп. в рахунок переплати грошових коштів позичальником при погашенні заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2005 року № NKVPGK04040020 та 8 300 (вісім тисяч триста) грн. судових витрат, а в дохід держави 4 220 (чотири тисячі двісті двадцять) грн. 37 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 1 627.70 дол. США - трьох процентів річних та 7 099 дол. США інфляційних витрат за порушення грошового зобов’язання відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Л.М. Царюк

Судді: В.І. Козаченко

ОСОБА_5