Справа №489/3690/16-ц 01.03.2017 01.03.2017

Справа № 489/3690/16-ц

Провадження №22-ц/784/402/17

Категорія 48 

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1.

Доповідач апеляційного суду- Бондаренко Т.З.                                      

Р І Ш Е Н Н Я

                                     І м е н е м            У к р а ї н и

      1 березня 2017 року                        м. Миколаїв                    

       Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої : Бондаренко Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Темнікової В.І.,

із секретарем судового засідання  - Горенко Ю.В.,

за участю: представника позивача ОСОБА_2 та представника відповідачки – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за                   апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року   за позовом

ОСОБА_4 до ОСОБА_5

про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю,-

                                        В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

Позивач вказував, що в період шлюбу сторонами було придбано за власні кошти 2/3 частки житлового будинку по вул. Набережна 2, 33 в м. Миколаєві.

 Посилаючись на те, що вказана частка будинку є спільною частковою власністю, позивач просив здійснити поділ спільного майна подружжя: визнати за позивачем право власності на 1/3 частку спірного житлового будинку.

В вересні 2016 року ОСОБА_5 пред’явила зустрічний позов до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю.

ОСОБА_5 зазначала, що куплений спірний будинок не є спільним майном подружжя, оскільки вказана частка будинку придбана останньою за власні кошти.

В зустрічній позовній заяві ОСОБА_5 просила визнати її право особистої власності на 2/3 частки будинку по вул. Набережна 2, 33 в м. Миколаєві та 2/3 частки на земельну ділянку за цією ж адресою.

          Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено, а зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено. Визнано за нею право особистої приватної спільної часткової власності на 2/3 частки житлового будинку та 2/3 частки земельної ділянки, які розташовані за адресою: вул. Набережна 2, 33 в м. Миколаєві. Розподілено судові витрати.

         В апеляційній скарзі ОСОБА_4 вказує на порушення судом матеріального та процесуального права, тому просить рішення суду скасувати та постановити нове про задоволення його позовних вимог.

        Заслухавши доповідь судді, осіб, які зявились в судове засідання дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Вирішуючи даний спір, районний суд виходив з доведеності того, що спірна частина будинку придбана виключно за особисті кошти відповідачки ОСОБА_5

Проте, з вказаним висновком суду не можна погодитись, оскільки він не ґрунтується на повному та всебічному дослідженню обставин у справі.

Відповідно до положень ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Нормами ч. 3 ст. 368 СК України, також визначено, що майно набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що сторони у справі позивач ОСОБА_4 та відповідачка ОСОБА_5 14 листопада 2015 року зареєстрували шлюб (а.с. 5).

27 листопада 2015 року відповідачка ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу купила у ОСОБА_6 2/3 частини житлового будинку, а інша 1/3 частина цього будинку була придбана на ім’я її неповнолітнього сина ОСОБА_7 Також за цим договором в зазначених частках придбана земельна ділянка за адресою: вул. Набережна 2, 33 в м. Миколаєві (а.с. 76-77). Право власності зареєстровано в відповідному Державному реєстрі (а.с. 14-15).

Із змісту п. 10 вказаного договору купівлі - продажу вбачається, що даний договір укладено за згодою другого з подружжя покупця, ОСОБА_4, яка (згода) висловлена письмово у відповідній заяві. Справжність підпису на вказаній заяві засвідчено 27 листопада 2015 року приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу за реєстровим № 973 (а.с. 77).

Як слідує з пояснень сторін, до реєстрації шлюбу вони перебували в фактичних шлюбних відносинах та періодично проживали у житлових приміщеннях належних позивачу та відповідачці. Після придбання спірного будинку, з урахуванням частки, яка належить неповнолітньому сину відповідачки, проживали в ньому однією сім’єю.

З наведених обставин вбачається, що частка в спірному будинку придбана відповідачкою під час перебування в шлюбі; позивач, як один із подружжя надав свою письмову згоду на укладення іншим подружжям, тобто відповідачкою, вказаної угоди щодо придбання частини житлового будинку; після придбання частки у вказаному будинку сторони вселилися в будинок та проживали в ньому однією сім’єю, тобто користувалися вказаною власністю спільно і в інтересах сім’ї, без будь-яких обмежень чи визначення іншого порядку користування.

Кожна із сторін в своїх поясненнях наполягала на своїй участі власними коштами в придбанні частки спірного будинку.

Так, в зустрічній позовній заяві, на підтвердження придбання спірної квартири за власні кошти, відповідачка ОСОБА_5 вказувала, на те, що нею витрачені власні кошти на придбання спірного будинку, які нею зняті з депозитних рахунків в 2013 та 2014 роках (а.с. 83), кошти в іноземній валюті 14900 доларів США, отримані нею за грошовими переказами в 2014 році (а.с. 104-106, 84), а також кошти отримані від продажу належної їй квартири, яка відбулася пізніше придбання спірного будинку - 27 листопада 2015 року (а.с. 79-80).

Позивач, зазначав, що спірна нерухомість придбана за кошти кожного з подружжя, які сторони об’єднали з метою створення спільної власності, шляхом купівлі частини будинку для проживання їхньої сім’ї. На підтвердження наявності йому належніх коштів, які були передані для придбання спірної нерухомості, позивач надав розписку видану ним 10 листопада 2015 року ОСОБА_8, який є його братом, про отримання від останнього 15000 доларів США в борг для придбання нерухомості для проживання (а.с. 101). На підтвердження наявності вказаних коштів у наймодавця суду надано виписку руху коштів по його банківському особовому рахунку за 2011- 2012 роки (а.с. 98-100). ОСОБА_8 допитаний в судовому засіданні апеляційної інстанції в якості свідка підтвердив, що вказану розписку передав брату для передачі в суд, що гроші брат займав для придбання будинку для проживання з відповідачкою, оскільки вони зареєстрували шлюб і прийняли рішення поліпшити свої житлові умови.

Свідок ОСОБА_9, яка займалась підготовкою документів для укладення угоди, суду показала, що з приводу покупки будинку спілкувалася в основному з відповівдачкою, з ОСОБА_4 бачилась один раз, він був у нотаріуса та надав свою згоду на придбання частини будинку. Свідок також роз’яснювала ОСОБА_5, що після укладення шлюбу, чоловік має надавати згоду на придбання нерухомості. При передачі коштів свідок не була присутня, але їй відомо, що у відповідачки були певні кошти, і вона допускає (не стверджує), що ціну спірної частини будинку могло бути сплачено за її кошти.

Таким чином, з показів свідків вбачається, що у кожного із сторін були кошти, та те, що обидва з подружжя приймали участь у оформлені угоди, принаймні позивач надаючи письмово свою згоду у нотаріуса.

Враховуючи положення ст.ст. 58, 59 ЦПК України, щодо допустимості та належності доказів, колегія не вбачає підстав для надання переваги одним доказам над іншими. Районний суд, приймаючи докази надані відповідачкою, не навів мотивів відхилення доказів наданих позивачем.

За вказаних обставин, колегія дійшла до висновку, що 2/3 частки в спірному будинку була придбана за кошти належні сторонам та об’єднані для створення спільної власності, з метою спільного використання цієї власності для проживання сімї, а враховуючи придбання спірної власності під час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, в своїй сукупності таке дає підстави надати спірному майну ( 2/3 частки житлового будинку) статусу спільної власності подружжя.

Саме зазначені висновки відповідають правовим висновкам ВСУ викладеним у справах 1 липня 2015 року за № 6-612цс15, та від 25 листопада 2015 року за № 6-2333 цс 15, а не протилежний висновок районного суду, як зазначено в рішенні.

Колегія суддів не вважає достатніми та переконливими доказами, наданими відповідачкою, щодо сплати ціни придбаної частки спірного будинку виключно за рахунок власних коштів, враховуючи, як час зняття коштів з депозитного рахунку, отримання переводів заздалегідь до укладення договору, так і продаж належної їй квартири вже після укладення договору щодо купівлі спірного майна. Таким чином, вказані докази не можуть бути підставою, для визнання частки в спірному будинку влісністю лдише відповідачки. До того, ж у відповідачки був вибір, не укладати договір купівлі-продажу частки будинку за згодою позивача на таку угоду, як подружжя, а укласти з останнім шлюбний договір в якому врегулювати подружні майнові відносини.

Враховуючи наведені обставини та наявні докази, а також положення таких загальниніх засад цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність, встановлених п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, колегія дійшла висновку, що придбана частка в житловому будинку в розмірі 2/3 та відповідна земельна ділянка, є спільною власністю подружжя в рівниних частках.

За вказаних обставин позовна заява ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя підлягає задоволенню з визнанням права власності на 1/3 частку будинку та відповідно земельної ділянки, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, через недоведеність обставин, які мають значення для справи, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням зазначеного рішення.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

          Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

          Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/3 частину житлового будинку № 33 по вул. Набережна 2 в м. Миколаєві та на 1/3 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівль і споруд (присадибна ділянка), яка за експлікацією земельних угідь відноситься до забудованих земель, площею 0,091 га, кадастровий номер 4810136900:03:003:0011 на якій розташований вказаний житловий будинок.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою приватною власністю відмовити.

          Рішення  набирає законної сили з моменту  проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: Т.З. Бондаренко

ОСОБА_11

ОСОБА_12