Справа № 367/3487/15-ц Головуючий у І інстанції Мікулін А. В.

Провадження № 22-ц/780/527/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1

Категорія 46 23.02.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

23 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Іванової І.В.,

за участю секретаря - Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Гостомельської селищної ради Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 року у справі за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_2, треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_3, про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по вул. Київській, 77 у селищі Гостомель Київської області. На підставі вказаного рішення ОСОБА_3 видано державний акт на право власності вказану на земельну ділянку. Згідно з договором купівлі-продажу від 15 червня 2010 року ОСОБА_3 відчужив зазначену земельну ділянку на користь ОСОБА_2

Прокурор вказував, що рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року є незаконним, оскільки цим рішенням у приватну власність передано земельну ділянку за межами населеного пункту селища Гостомель, яка є землями лісогосподарського призначення.

Відповідно до проекту землеустрою, який затверджено оспорюваним рішенням, відведення земельної ділянки передбачене за рахунок земель запасу, однак у період з 1 січня 2009 року по 1 січня 2011 року на території Гостомельської селищної ради згідно з державною статистичною звітністю за формою 6-зем площа земель запасу не змінювалась.

За інформацією комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» (далі – КП «Святошинське ЛПГ») та виробничого об’єднання «Укрдержліспроект» на момент відведення спірна земельна ділянка перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 18 Київського лісництва.

Погодження на вилучення з постійного користування вказаної спірної ділянки КП «Святошинське ЛПГ» не надавало, уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Отже, Гостомельською селищною радою Київської області прийнято рішення про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_3 всупереч вимог закону, без дотримання процедури вилучення та зміни її цільового призначення.

З урахуванням зазначеного прокурор просив:

визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», яким передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_3 на вказану земельну ділянку з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2;

витребувати із володіння ОСОБА_2 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з зазначену земельну ділянку вартістю 36 671 грн 20 коп. та стягнути з відповідачів судові витрати.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 9 лютого 2016 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено (а.с. 172-176, т.1).

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2016 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 9 лютого 2016 року залишено без змін (а.с.239-245, т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 листопада 2016 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 07 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з тих підстав, що апеляційний суд у порушення ст.ст. 212-214, 315 ЦПК України не з’ясував з якого часу стало відомо про порушення оскаржуваним розпорядженням земельного законодавства саме державі в особі Кабінету Міністрів України, а не прокурору, та у випадку пропущення початку перебігу позовної давності – поважність причин такого пропуску. Також апеляційний суд не визначився з характером спірних правовідносин, не застосував норми матеріального права, які підлягали застосуванню, та дійшов до передчасного висновку про те, що до спірних правовідносин позовна давність не застосовується. Крім того, касаційний суд зазначив, що апеляційний суд не перевірив, чи знаходиться спірна земельна ділянка в межах населеного пункту селище Гостомель, у чиєму розпорядженні перебуває ця земельна ділянка, чи має право Кабінет Міністрів України розпоряджатися нею, а відтак фактично апеляційний суд не з’ясував, чи порушені права держави в особі саме Кабінету Міністрів України оспореним рішенням органу місцевого самоврядування та видачею на його підставі державного акту на право власності на цю земельну ділянку, а також її подальшим відчуженням (а.с.68-72, т.2).

В апеляційній скарзі Гостомельська селищна рада просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с.180-186, т.1).

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення учасників процесу, які з’явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, враховуючи висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасована ухвала апеляційного суду та, які відповідно до вимог ч.4 ст.338 ЦПК України є обов'язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Гостомельської селищної ради Київської області підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду не в повному обсязі відповідає зазначеним вимогам закону.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції виходив із того, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень передано ОСОБА_3 у власність спірну земельну ділянку державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту селища Гостомель, без вилучення у постійного землекористувача та з незаконною зміною цільового призначення. Оскільки спірна земельна ділянка незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування, вона підлягає витребуванню з приватної власності ОСОБА_2 та поверненню у власність держави.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними й такими, що ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року №1298-50-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки», було передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в селищі Гостомель, вул. Київська, 77 (а.с.10).

На підставі зазначеного рішення ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217585 (а.с.8, т.1).

Встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 червня 2010 року відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_2 за ціною 40 000 грн. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_4 (а.с.11-14, т.1).

Також судом встановлено, що передана у власність відповідача ОСОБА_3 земельна ділянка відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, що стверджується  планово-картографічними матеріали лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1 та 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства,  викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради і знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» - квартал № 18 Київського лісництва (а.с.25-27, т.1).

При цьому, будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки КП «Святошинське лісопаркове господарство» не надавало та уповноважений орган державної влади відповідного рішення не приймав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 ЗК України, в редакції яка діяла на час прийняття оскаржуваного рішення, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до приписів ч.5 ст. 116 ЗК України, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, проводиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Стаття 19 ЗК України визначає категорії земель України за їх цільовим призначенням, серед яких встановлена категорія землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст.55 ЗК України та ст.5 ЛК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані для потреб лісового господарства.

Відповідно до ст.56 ЗК України та ст.7 ЛК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно ст.8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ч.4 ст.17 ЛК України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Згідно п.5 Прикінцевих положень ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 та 4 ст.20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель  є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади і місцевого самоврядування про надання  земельних ділянок ; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Відповідно до п.5 ст.27 ЛК України Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки площею більш як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

Відповідно до ч.9 ст.149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Згідно з п.г) ч. 3 ст. 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Як зазначалося вище, передана у власність відповідача ОСОБА_3 земельна ділянка відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, що стверджується  планово-картографічними матеріали лісовпорядкування, якими є планшети №№ 1 та 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства,  викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради і знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування КП «Святошинське лісопаркове господарство» - квартал № 18 Київського лісництва (а.с., 25-27, т.1).

Спірна земельна ділянка у встановленому законом порядку не вилучалася у КП «Святошинське лісопаркове господарство», не змінювалося її цільове призначення, а відтак рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року про передачу ділянки у власність ОСОБА_3 та видачу йому державного акту на право власності на земельну ділянку суперечить вимогам закону та порушує права держави, які підлягають до захисту.

Крім того, судом встановлено, що оспорюване прокурором рішення прийняте Гостомельською селишною радою із перевищенням повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у  власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст.173 ЗК України межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до ч.2 ст.174 ЗК України рішення про встановлення, зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Згідно ст.176 ЗК України межі адміністративно-територіальних одиниць посвідчуються державним актом України.

Відповідно до ч.12 розділу X «Перехідні положення» ЗК України до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Судом встановлено, що на час передачі Гостомельською селищною радою у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки межі селища Гостомель Київської області у встановленому законом порядку не установлювалися, проект встановлення меж не розроблявся і не затверджувався, державний акт, який би визначав межі селища, та генеральний план населеного пункту відсутні.

Наведене у свою чергу свідчить про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту, та порушення прав держави, які підлягають до захисту.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25 червня 2014 року у справі № 6-67цс14 (а також ряді аналогічних справ за позовами прокурора м.Ірпінь до Коцюбинської селищної ради про визнання недійсним рішення), згідно якої, встановивши факт відсутності на час прийняття селищною радою рішення про надання громадянину земельної ділянки затвердженої у встановленому законом порядку документації, яка б встановлювала межі селища, суд на підставі ст.ст.116, 122, ч. 1 ст. 155, п. 12 Перехідних положень ЗК України, дійшов обґрунтованого висновку про перевищення селищною радою повноважень щодо розпорядження землями, які знаходяться за межами населеного пункту та недійсності такого рішення селищної ради.

Згідно з ч.ч.1 і 3 ст.152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані із позбавленням права володіння земельною ділянко. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З огляду на встановлені обставини справи та приписи закону, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним і скасування оспорюваного рішення Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, виданий на ім’я ОСОБА_3 серії ЯЛ № 217585 кадастровий номер 3210945900:01:101:0044.

Відповідно до вимог ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2 незаконно володіє спірною земельною ділянкою площею 0,1000 га, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до приписів ст.387 ЦК України вказану земельну ділянку необхідно витребувати із незаконного володіння останнього на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора про визнання недійсними рішення селищної ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Доводи апеляційної скарги про те, що Гостомельська селищна рада правомірно розпорядилась спірною земельної ділянкою, оскільки вона розташована в межах селища Гостомель, що, на думку Гостомельської селищної ради, підтверджується перспективним планом формування територій громад Київської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1206-р від 18 листопада 2015 року, не заслуговують на увагу з таких підстав.

З перспективного плану формування територій громад Київської області, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України №1206-р від 18 листопада 2015 року не можливо встановити належність спірної земельної ділянки загальною площею 0,1000 га до територіальних меж селища Гостомель і доказів цього представник Гостомельської селищної ради апеляційному суду не надав, хоча йому були роз’ясненні його права передбачені ст.ст.10,27 ЦПК України.

Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що доказом перебування спірної земельної ділянки в територіальних межах селища Гостомель є рішення Гостомельської селищної ради від 21 вересня 2006 року № 159-08-V, яким було затверджено проект генерального плану селища Гостомель, що розроблявся в складі Генерального плану Ірпінського регіону, оскільки представник Гостомельської селищної ради під час розгляду справи в апеляційному суді пояснив, що затвердженого у встановленому законом порядку генерального плану селища Гостомель, не має і доказів того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах генерального плану, надати не може.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не пропущений строк позовної давності з тих підстав, що прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року,виходячи з такого.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність – це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та ч. 2 ст. 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до ст. 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Зазначену правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 1 липня 2015 року № 6-178цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Судом установлено, що прокуратурою пред'явлено позов в інтересах Кабінету Міністрів України, який є позивачем у даній справі.

Позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Незважаючи на викладене, суд першої фактично наділив прокурора статусом самостійного позивача та дійшов помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокуратурою під час проведення перевірки факту порушення відповідачами земельного законодавства.

Колегія суддів вважає, що відсутні підстави для застосування строку позовної давності, про що заявлено Гостомельською селищною радою, оскільки як вказувалося вище, у разі пред’явлення позову прокурором в інтересах певної особи, відлік позовної давності обчислюється з моменту коли особа, в інтересах якої подано позов довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Однак, Гостомельська селищна рада не надала доказів, що Кабінет Міністрів України, в інтересах якого пред’явлено прокурором позов і який згідно ст.149 ЗК України наділений правом розпорядження землями лісогосподарського призначення, у 2010 чи 2011 роках довідався про порушення свого права на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Зокрема, відсутні докази, що Кабінет Міністрів України повідомлявся про виділення відповідачу спірної ділянки, що запитувалася його згода на це та чи направлялися копії рішень тощо.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні на підставі ст.309 ЦПК України, виключивши з його мотивувальної частини посилання суду першої інстанції на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності з тих підстав, що прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Гостомельської селищної ради Київської області задовольнити частково.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2016 рокузмінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що позивачем не пропущений строк позовної давності з тих підстав, що прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при винесенні оскаржуваного рішення від 11 березня 2010 року №1298-50-V тільки після проведення перевірки додержання вимог земельного законодавства, проведеної на підставі постанови про проведення перевірки в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів від 16 травня 2014 року.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді