2-2030/09/14
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 вересня 2009 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Чередник В.Є.,
при секретарі Поповій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Харківської міської ради, виконкому Харківської міської Ради, виконкому Київської районної ради про поновлення порушеного права, надання у користування житла та стягнення моральної шкоди, -
Встановив:
У лютому 2009 року позивачі звернулись до суду із зазначеним позовом.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 позовні вимоги підтримала, пояснила, що 18 серпня 1969 року на підставі рішення виконкому Київської районної ради депутатів трудящих від 14 серпня 1969 року №26 ОСОБА_5 було видано ордер №1661, на підставі якого до квартири АДРЕСА_1 вселився він з родиною у складі чотирьох осіб. У квартирі позивачі мешкають з 1969 року безперервно, відповідно до ордеру квартира має 66 кв.метрів житлової площі. Зараз склад сім'ї налічує 3 особи - усі позивачі за цим позовом. Родина, мешкаючи у квартирі несла необхідні витрати з її утримання, сплачувала квартирну плату, неодноразово робили ремонті роботи, у 1990-91 роках з дозволу виконкому Київської районної ради разом з родиною ОСОБА_6 за свій рахунок та своїми силами зробили переобладнання квартири з однієї комунальної у дві ізольовані, встановили газове опалення.
У 1996 році мешканки того ж будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали позов до Київського районного суду про визнання за ними права власності на будинок.
Ухвалами суду про забезпечення позову було заборонено вселення, реєстрацію інших осіб, обмін та приватизацію квартири позивачів.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12.11.2002 року було визнано право власності на ? ідеальну частку будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_8 та ОСОБА_7, рішення виконкому Київської районної ради №31-6 від 05 лютого 1991 року "Про видачу реєстраційних посвідчень на житлові будинки, що знаходяться на балансі ЖЄО" в частині будинку АДРЕСА_1 визнано недійсним.
Після набрання чинності рішенням Київського районного суду від 12.11.2002 року більше немає документа, який би свідчив про належність будинку державі. Протягом 13 років позивачі вимушені відстоювати у суді свої житлові права, незважаючи на те, що їм на їх житло було видано ордер у встановленому законом порядку.
На цей час, зазначила представник позивача ОСОБА_4, - позивачі позбавлені прав, які законом надано наймачам жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду.
Позивачка ОСОБА_2 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, пояснила суду, що квартира була надана у 1969 році її батькові - ОСОБА_5, який на той час працював дільничним інспектором Київського районного відділу міліції м.Харкова. Усі роки до подання позову ОСОБА_7 у 1996 році в них не було сумнівів відносно того, що вони мешкають у державному житлі. На цей час в провадженні Київського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_7 про визнання права власності на другу ідеальну частку будинку за ОСОБА_9, яка з 1942 року постійно мешкала у Германії, де і померла у ІНФОРМАЦІЯ_1 році, та надання ОСОБА_7 додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. Позивачка пояснила, що представник Харківської міської ради у справі за позовом ОСОБА_7 повністю визнає позов, незважаючи на численні звернення та скарги Харківська міська рада інтересів жильців будинку не захищає. Ситуація, що склалася з моменту подання родиною ОСОБА_7 позову до суду і триває досі, спричиняє позивачам моральні страждання - вони не можуть розміняти квартиру, або приватизувати та продати, хоча на цей час у квартирі мешкають вже три родини; у 2000 році захворіла на психічну хворобу мати позивачів - ОСОБА_10, яка була основним квартиронаймачем після смерті ОСОБА_5 Позивачі пояснили, що вона дуже страждала через ситуацію, що склалася з її житлом і це, на думку позивачів, викликало психічний розлад.
Позивачка ОСОБА_3 позовні вимоги підтримала у повному обсязі і була повністю згодна з поясненнями ОСОБА_4 та ОСОБА_3
Відповідачі в судові засідання не з'являлись, про день та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомляли, заяв про розгляд справи у їх відсутності до суду не надходило.
Суд вважає можливим провести заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, враховуючи, що позивачі не заперечують проти такого вирішення справи, що відповідає положенням ст.. 224 ЦПК України.
Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
Матеріалами справи встановлено, що родина ОСОБА_5 у складі ОСОБА_5, ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_1, ОСОБА_12 вселилася у квартиру АДРЕСА_1 на підставі ордеру №1661, виданого виконкомом Київської районної ради м.Харкова 18 серпня 1969 року на підставі рішення виконкому Київської районної ради депутатів трудящих від 14 серпня 1969 року №26.
Відповідно до ордеру житлова площа квартири - 66 квадратних метри, складається з 2-х житлових кімнат. Родина мешкає у квартирі з 1969 року безперервно по цей час. На цей час з осіб, перелічених у ордері, у квартирі залишилися мешкати лише позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Інші особи померли у різний час. У 1988 році народилася та була зареєстрована у цій же квартирі донька ОСОБА_2 - ОСОБА_3 Таким чином, зараз склад сім`ї налічує три особи.
Надані позивачами докази свідчать про укладення договору найму жилого приміщення житловою площею 66 кв.метрів на підставі виданого виконкомом ордеру відповідно до ст.278 Цивільного кодексу УРСР 1963 року, чинної на момент вселення до квартири, та ст.61 Житлового кодексу України за правилами, встановленими для користування жилими приміщеннями в будинках державного житлового фонду. Будинок знаходився на балансі Київського районного ЖЄО. Протягом багатьох років у позивачів не було підстав сумніватися у своїх правах наймачів жилого приміщення в будинку державного житлового фонду - для вселення до будинку, який належить до приватного житлового фонду, чинним на той час законодавством, як і теперішнім, рішення про надання житлового приміщення та видача ордеру райвиконкомом не передбачена.
Так, у витягу з Протоколу №21 виконкому Київської районної ради м.Харкова від 01 вересня 1987 року, посилаючись на ст.ст.64 та 106 Житлового кодексу України, виконком визнав ОСОБА_10 наймачем двох кімнат площею 66,00 кв.метрів у квартирі АДРЕСА_1 із складом сім`ї три особи - вона сама, син ОСОБА_1 та донька ОСОБА_12 Начальнику ЖЄУ-5 цим рішенням надано розпорядження внести зміни у договір найму цього житлового приміщення (а.с.15).
05.02.1991 року виконкомом Київської районної ради м.Харкова було прийнято рішення №31-6, у якому зазначено, що на балансі ЖЄО Київського району знаходяться 457 жилих будинків, належних державі, на які не збереглися документи. У зв'язку із необхідністю оформлювати документи на приватизацію квартир у цих будинках їх мешканцями, - виконком цим рішенням ухвалив вважати ці 457 будинків, серед яких зазначений і будинок АДРЕСА_1, - прийнятими у експлуатацію, та зобов'язати Харківське міське бюро технічної інвентаризації видати на них реєстраційні посвідчення. (а.с.19)
У матеріали справи позивачами надано довідку КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" від 12.07.1995 року, відповідно до якої станом на 12.07.1995 року жилий будинок АДРЕСА_1 був зареєстрований за ЖЕО Київського району згідно реєстраційного посвідчення від 5 травня 1992 року, виданого на підставі рішення Київського райвиконкому №31-6 від 05.02.1991 року. Відповідно до цієї довідки відомостей про належність будинку у період з 1932 по 1990 роки у БТІ нема.
У 1996 році мешканці квартири №1 будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_7 та ОСОБА_8 подали позов до Київського районного суду про визнання за ними права власності на будинок, мотивуючи його тим, що вони є спадкоємцями ОСОБА_13, якому цей будинок належав на праві власності на підставі свідоцтва про денаціоналізацію №18628 від 13.01.1927 року, і який помер у 1932 році.
12 листопада 2002 року було ухвалено рішення Київського районного суду м. Харкова, яким було визнано право власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на 1\2 частину жилого будинку АДРЕСА_1 у м.Харкові.
Цим же рішенням суду було визнано недійсним рішення виконкому Київської районної ради №31-6 від 05.02.1991 року "Про видачу реєстраційних посвідчень на жилі будинки, які знаходяться на балансі ЖЕО" в частині будинку АДРЕСА_1. Рішенням Київського районного суду від 12.Х1.2002 року встановлено, що виконком Київської районної ради прийняв рішення №31-6 від 05.02.1991 року за відсутності документів про реєстрацію права власності за державою.
Позивачами надано до справи довідку КП "Харівське МіськБТІ" від 28.Х1.2006 року №1803409, у якій зазначається, що на підставі рішення Київського районного суду м.Харкова від 12.Х1.2002 року (справа №2-17/7), ухвали судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області від 12.01.2004 року, - реєстрація права власності на жилий будинок АДРЕСА_1 за ЖЄО Київського району м.Харкова анульована.
На цей час в провадженні Київського районного суду м. Харкова знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_7 про визнання права власності на другу ідеальну частину будинку АДРЕСА_1 за померлою у ІНФОРМАЦІЯ_1 році мешканкою ФРН ОСОБА_9 та надання ОСОБА_7 додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини.
У березні 2008 року позивачі звернулися письмово до Харківської міської ради та Київської районної ради м.Харкова з проханням захистити їх права наймачів державного житла, відстоювати у суді право комунальної власності на другу половину будинку, не визнавати позов ОСОБА_7 у суді.
На це позивачі отримали лист-відповідь від 31.03.2008 року №1883/9-08, у якому директор Юридичного департаменту Харківської міської ради, посилаючись на рішення Київського районного суду від 12.Х1.2002 року, зазначив, що будинок АДРЕСА_1 не знаходиться у комунальній власності, а тому відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження, а також роз'яснив позивачам, що права і свободи людини і громадянина відповідно до ст.55 Конституції захищаються судом.
Статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності.
Відповідно до ст.327 ч.2 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам належить право комунальної власності на нерухоме майно, житловий фонд, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне користування юридичним та фізичним особам.
Відповідно до ст.14 ЖК України виконкоми міських рад керують житловим господарством, здійснюють управління житловим фондом місцевих Рад.
Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права. Способами захисту цивільних прав може бути у тому числі відновлення становища, яке існувало до порушення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення цивільного права, має право на їх відшкодування. На вимогу особи, якій завдано шкоди, майнова шкода може бути відшкодована в натурі - передання речі того ж роду і якості.
Статтею 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на отримання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення у домах державного житлового фонду.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачі набули статусу наймачів жилого приміщення житловою площею 66 кв.метрів у будинку державного житлового фонду, хоча ордер був виданий Київським райвиконкомом за відсутності правовстановлюючих документів, підтверджуючих належність до державного житлового фонду, але будинок знаходився на балансі Київського ЖЕО, згодом у числі інших багатьох будинків, які також не мали необхідних документів, набув статусу державного житла і був таким з 1991 по 2002 роки.
Після анулювання реєстрації права власності на будинок за ЖЕО Київського району позивачі втратили статус наймачів державного житла без будь-якої їх вини.
Матеріалами справи підтверджуються доводи позивачів про те, що Харківська міська рада не заперечувала і не заперечує проти визнання права власності на весь будинок АДРЕСА_1 за родиною ОСОБА_7.
Згідно ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, які особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї.
Суд визнає, що позивачі зазнали моральних страждань, що підтверджують їх пояснення, у тому числі щодо опублікування у газеті "Время" статті "Не пора ли выселять коз?", письмові докази, численні протягом багатьох років звернення позивачів до Харківської міської ради, Київської районної ради з проханням захистити їх права, звернення до інших посадових осіб та організацій, зміст цих звернень, необхідність з 1996 року захищати свої житлові права при судовому розгляді справи за позовами ОСОБА_7, оскаржувати судові рішення, у тому числі до Верховного Суду України, неможливість протягом 13 років розміняти квартиру або приватизувати її, вимушене проживання у квартирі фактично трьох родин.
Суттєве обмеження протягом 13 років прав наймачів державного житла і згодом втрату статусу наймачів державного житла суд вважає суттєвою втратою немайнового характеру, яка знаходиться у причинному зв'язку із наданням Київським райвиконкомом квартири у будинку, який не мав на момент видачі ордеру правовстановлюючих документів, які б свідчили про належність до державного житлового фонду.
Згідно ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується ними незалежно від вини цих органів.
З урахуванням фактичних обставин справи, характеру і тривалості моральних страждань, суд визначає розмір відшкодування моральної шкоди кожному позивачу в сумі 10 000 грн., вважаючи вказану суму достатньою для компенсацією спричиненої моральної шкоди.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212, 215, 226 ЦП ст.ст. 16, 22, 23, 327, 1173 ЦК України, ст.9, 14 ЖК України, Законом "Про місцеве самоврядування в Україні", суд , -
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Харківської міської ради, виконкому Харківської міської Ради, виконкому Київської районної ради про поновлення порушеного права, надання у користування житла та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Відновити наше порушене право наймачів житла у державному житловому фонді -зобов'язати Харківську міську раду, виконком Харківської міської Ради, виконком Київської районної ради надати у користування: ОСОБА_1 - ізольовану квартиру, яка належить до державного чи громадського житлового фонду, житловою площею не менше 22 квадратних метрів у частині Київського району, яка належить до центральної частини міста Харкова або у Дзержинському районі Харкова; ОСОБА_2 - ізольовану квартиру, яка належить до державного чи громадського житлового фонду, житловою площею не менше 22 квадратних метрів у частині Київського району, яка належить до центральної частини міста Харкова або у Дзержинському районі Харкова; ОСОБА_3 - ізольовану квартиру, яка належить до державного чи громадського житлового фонду, житловою площею не менше 22 квадратних метрів у частині Київського району, яка належить до центральної частини міста або у Дзержинському районі м.Харкова.
Стягнути з Харківської міської ради, виконкому Харківської міської Ради, виконкому Київської районної ради солідарно: на користь ОСОБА_1 10 000 гривень компенсації завданої моральної шкоди; на користь ОСОБА_2 10 000 гривень компенсації завданої моральної шкоди; на користь ОСОБА_3 10 000 гривень компенсації завданої моральної шкоди.
У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
Відповідачі мають право подати до Київського районного суду м. Харкова письмову заяву про перегляд заочного рішення протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі протягом 10 днів з дня проголошення рішення до Київського районного суду м. Харкова заяви про апеляційне оскарження рішення суду та шляхом подачі протягом 20 днів після подання вказаної заяви апеляційної скарги до Київського районного суду м. Харкова, або в порядку ст.. 295 ч.4 ЦПК України.
Суддя