Справа № 408/496/17

№2-о/408/72/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року смт. Біловодськ

Біловодський районний суд Луганської області у складі:

головуючого-судді: Цимбал Ю.Ю.

при секретарі: Шуліка Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Біловодськ Луганської області цивільну справу за заявою ОСОБА_1, зацікавленана особа - Станично-Луганський районний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській областіпро встановлення факту смерті, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту смерті своєї матері - ОСОБА_2.

В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що із лікарськогосвідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 03 січня 2017 року, виданого Державною установою «Лутугінська центральна районна багатопрофільна лікарня ЛНР» вбачається, що причина смерті ОСОБА_2 стала хронічна серцево-судинна недостатність, дифузний кардіосклероз.

Зазначила, що 26 січня 2017 року Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області їй було відмовлено в видачі свідоцтва про смерть ОСОБА_2, що підтверджено листом №27/16.27-101 від 26 січня 2017 року.

У зв'язку з вищенаведеним, просила суд встановити факт смерті ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки селища Врубівський Лутугінського району Луганської області, громадянки України, в селищі Успенка Лутугінського району Луганської області ІНФОРМАЦІЯ_2 року, причина смерті - хронічна серцево-судинна недостатність, дифузний кардіосклероз.

У судове засіданні заявник не з'явилась, хоча була належним чином повідомлена про час і місце розгляду заяви. У заяві просила суд розглянути справу без її участі.

Зацікавлена особа - Відділ реєстрації актів цивільного стану Станично-Луганського районного управління юстиції Луганської області про час та день слухання справи був повідомлений належним чином, до суду не з'явився.

Дослідивши докази, у їх сукупності, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається із ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Згідно п. 5 ч. 2 ст. 234 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У відповідності до п. 8 ч. 1 ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Заява фізичної особи про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України в силу вимог ст. 257-1 ЦПК України.

Факт родинних відносин заявника із померлою підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданим 09 березня 1957 року.

Так, судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка була матір'ю заявника по справі, що підтверджується свідоцтвом про народження.

Із лікарського свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 03 січня 2017 року, виданого Державною установою «Лутугінська центральна районна багатопрофільна лікарня ЛНР» вбачається, що причиною смерті ОСОБА_2 є хронічна серцево-судинна недостатність, дифузний кардіосклероз.

Також факт смерті ОСОБА_2 підтверджується:

-квитанцією на придбання ритуальної атрибутики;

-Свідоцтвом про смерть ОСОБА_2, серії НОМЕР_3, виданим 06 січня 2017 року.

Станично-Луганським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області листом за №27/16.27-101 від 26 січня 2017 року відмовлено в проведенні державної реєстрації смерті ОСОБА_2 у зв'язку з тим, що для підтвердження факту смерті пред'явлено медичний документ, форма якого не відповідає формі, визначеній наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року №545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті», що зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» визначено, що рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Так, законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та інших актів законодавства.

Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2007 № 1064.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі:

1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою;

2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до п.1 Розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є:

- лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 р. за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть);

- фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 р. за №1150/13024 (далі -фельдшерська довідка про смерть);

- лікарське свідоцтво про перинатальну смерть;

- рішення суду про оголошення особи померлою;

- рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час та інші.

Згідно наказу Міністерства юстиції України № 1847/5 від 05 листопада 2014 року «Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції» було тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Луганської області (Антрацитівського, Краснодонського, Лутугинського, Перевальського, Слов'яносербського, Свердловського, Станично-Луганського районів, міст Алчевськ, Антрацит, Брянка, Кіровськ, Красний Луч, Краснодон, Луганськ, Первомайськ, Ровеньки, Свердловськ, Стаханов). Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.

Оцінивши докази, в їх сукупності, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. The Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Згідно зі ст. 14 ЦПК України, рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформлюють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.

За таких обставин, аналізуючи надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 60, 209, 212-215, 234, 256, 257, 257-1,259, 294 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Встановити факт смерті ОСОБА_2, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 року, уродженки селища Врубівський Лутугінського району Луганської області, громадянки України у селищі Успенка Лутугінського району Луганської області, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 року, причина смерті - хронічна серцево-судинна недостатність, дифузний кардіосклероз.

Копію рішення направити сторонам у справі для відома.

Рішення підлягає негайному виконанню.

Копію рішення негайно направити доБіловодського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області для державної реєстрації смерті ОСОБА_2.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Біловодський районний суд Луганської області протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а в разі, якщо особа, яка брала участь у справі, не була присутня під час проголошення рішення - з дня отримання копії рішення.

СУДДЯ Ю.Ю. ЦИМБАЛ