УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2017 р. Справа № 876/1131/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Попка Я.С, Кухтея Р.В.

за участю секретаря судового засідання Джули В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової допомоги учаснику бойових дій,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області з позовом до управління соціального захисту населення Калуської міської ради Івано-Франківської області (далі - УСЗН Калуської міської ради Івано-Франківської області) про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щорічної разової грошової допомоги до 05 травня учаснику бойових дій.

Постановою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27.12.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач ОСОБА_2оскаржив постанову суду першої інстанції. Вважає, що оскаржувана постанова винесена без належного з'ясування обставин справи і з порушенням норм матеріального права. Просить її скасувати і прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі зазначає, що як учасник бойових дій має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5 мінімальних заробітних плат, як передбачено Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Крім того, зазначає, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу уже існуючих прав і свобод.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про дату, місце та час розгляду справи, а тому суд ухвалив розглянути справу відповідно до ст.ст. 41, 196 КАС України за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного пристрою.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що УСЗН Калуської міської ради Івано-Франківської області, здійснюючи позивачеві нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня, діяло відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», чинного з 1 січня 2015 року, та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», тобто діяло на підставі Закону.

З такими висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни і учасників бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.09.2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Таким чином, розмір щорічної разової грошової допомоги інвалідам війни до 5 травня визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно п. 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VІІІ) встановлено, що норми і положення, серед іншого, ст.ст.12, 13, 14, 15, 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

В рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 зазначено, що одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч. 3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 зазначено, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.

Крім того, право встановлювати законодавчі обмеження щодо виплати соціальної виплати узгоджуються з правовою позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», де зазначено, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Крім того, Європейський суд стверджує, що перша і найважливіша вимога ст.1 Протоколу №1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. Європейський Суд також зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Пунктом 1 частини 1 постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснює Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховують їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання), у таких розмірах, зокрема, учасникам бойових дій у розмірі 920 грн.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що здійснюючи нарахування та виплату одноразової допомоги до 5 травня у розмірі 920 грн. УСЗН Калуської міської ради Івано-Франківської області діяло правомірно та відповідно до Закону України від 28 грудня 2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», чинного з 01.01.2015 року, та відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань".

Посилання апелянта на звуження змісту та обсягу уже існуючих прав і свобод не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, відповідно до приписів частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Суду як джерело права.

Відповідно до позиції, викладеної у рішенні Європейського Суду з прав людини, зокрема, у справі Кечко проти України, Європейський суд зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство (пункт 23).

Відтак, апеляційний суд наголошує, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195,196,198,200,205, 212, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 27 грудня 2016 року у справі № 345/3726/16-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.П. Іщук

Судді Я.С. Попко

Р.В. Кухтей

Ухвала складена в повному обсязі 27.02.2017 року.