АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/19036/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Ромазан В.В.

Провадження № 22-ц/789/38/17 Доповідач - Бершадська Г.В.

Категорія - 38

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Бершадської Г.В.

суддів - Гірський Б. О., Ткач О. І.,

з участю секретаря Бріль В.Л.,

ОСОБА_1, представників сторін ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_4, ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що вона із 9 березня 2013 року перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_1, за час якого та за спільні кошти подружжя ними придбано рухоме та нерухоме майно: житловий будинок, загальною площею 166,5 кв.м. за адресою, с. Гаї Гречинські вул. Джерельна, 23-А Тернопільського району Тернопільської області вартістю - 2 338 280,00 грн., світильники - 2 шт., вартістю 7000 грн. та 5000 грн., диван вартістю 18 000 грн., стіл та крісла, вартістю 16 000 грн.; два килими, вартістю 12 300 грн., жалюзі, вартістю 15 000 грн., посуд, вартістю 6000 грн., спальний гарнітур, вартістю 20 000 грн., стільниця на кухонні меблі вартістю 6 500 грн., комп'ютер, вартістю 4000 грн., скатертину вартістю 1 000 грн., ковдри, подушки, покривало, загальною вартістю 2000 грн., комп'ютерне крісло, вартістю 2000 грн., телевізор, вартістю 14 000 грн., домашній кінотеатр, вартістю 8000 грн., холодильник «Samsung», вартістю 7 500 грн., кухонний гарнітур, вартістю 30 000 гривень, автомобіль марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, вартістю 376 989 грн., автомобіль марки «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, номер кузова НОМЕР_4, вартістю 432 314 грн та просила стягнути з нього на її користь грошову компенсацію належної їй 1/2 частини у розмірі - 1 660 941, 50 грн вартості вищезазначеного майна.

Заперечуючи позов, ОСОБА_1 звернувся із зустрічним позовом про визнання двох автомобілів та будинку його особистою власністю. Свої вимоги обґрунтовував тим, що будинок збудований за кошти батька на належній батькові земельній ділянці, яка в подальшому була йому подарована. Автомобіль «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 придбаний ним за кошти, отримані від продажу його попереднього автомобіля, а інший автомобіль - «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, придбаний для батька на його ім’я за кошти батька, отримані ним від продажу іншого автомобіля, а зареєстрований на його ім’я, так як він їздив за ним у м.Київ.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково:

проведено поділ спільного майна подружжя - рухомого майна: дивана вартістю 1800 гривень, двох килимів вартістю 12 300 гривень, скатертини вартістю 1000 гривень, холодильника марки «Samsung» вартістю 7500 гривень;

визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1800 гривень, двох ковриків вартістю 12300 гривень, скатертини вартістю 1000 гривень, холодильника марки «Samsung» вартістю 7500 гривень;

визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку у рухомому майні, а саме: дивана вартістю 1800 гривень, двох ковриків вартістю 12300 гривень, скатертини вартістю 1000 гривень, холодильника марки «Samsung» вартістю 7500 гривень.

У решті позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання майна особистою власністю задоволено частково:

визнано право особистої приватної власності на автомобіль марки «Audi А6» кузов №WAUZZZ4FX8N093850 реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 вартістю 141 977 (сто сорок одна тисяча дев»ятсот сімдесят сім) гривень 33 коп.

У решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати в частині відмови в задоволенні її вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, посилаючись на те, що суд не звернув уваги на п. 7 договору дарування земельної ділянки від 6 травня 2013 року, в якому зазначено про відсутність будь-якого будівництва на земельній ділянці. Зазначив, що лише після укладення договору дарування земельної ділянки сторони спільною працею та за рахунок спільних коштів та коштів своїх батьків, здійснювали будівництво житлового бідинку. Автомобілі також були придбані за їх спільні кошти та використовувались в інтересах сім’ї. На його думку, ОСОБА_1 у листі-пропозиції від 12 січня 2016 року визнав факт придбання ними у шлюбі предметів домашньої обстановки, тому безпідставним є висновок суду про недоведеність позовних вимог щодо поділу зазначеного майна.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду в частині відмови йому у задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення, яким визнати житловий будинок та автомобіль «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 його особистою приватною власністю, посилаючись на те, що суд вірно встановив обставини справи, зокрема що спірне майно не є спільною сумісною власністю подружжя, однак невірно застосував норми матеріального права та помилково відмовив у задоволенні його зустрічного позову.

Апелянт зазначив, що будівництво житлового будинку було розпочато його батьком ОСОБА_5 у березні 2013 року, на власній земельній ділянці і на час укладення договору дарування цієї земельної ділянки на його користь існував повноцінний житловий будинок, який 9 вересня 2014 року зареєстрував на себе.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав, апеляційної скарги ОСОБА_1 не визнав та додатково пояснив, що будівництво будинку велось самовільно з травня 2013 року по травень 2014 року спільними зусиллями двох родин — батьків сторін. Батько ОСОБА_4, будучи адвокатом, отримував значні доходи. Про існування у нього кредитних зобов’язань йому не відомо. На його думку, лист-пропозиція ОСОБА_1 від 12 січня 2016 року доводить наявність спірного рухомого майна у подружжя і підлягає поділу. Погоджується, що у сторін не було власних коштів на придбання спірного майна, однак з врахуванням того, що таке майно придбане за участі батьків сторін, воно є спільною сумісною власністю сторін і підлягає поділу.

ОСОБА_1 підтримав свою апеляційну скаргу, не визнав апеляційної скарги ОСОБА_4 та пояснив, що будинок будував батько на власній земельній ділянці і щоб зменшити витрати при укладенні 6 травня 2014 року договору дарування оформив лише договір дарування земельної ділянки, в якому зазначив про відсутність будь-якого будівництва на ній, а по спливу 4 місяців — 9 вересня 2014 року він зареєстрував за собою право власності на завершений будівництвом житловий будинок загальною площею 166,5 кв.м. Батьки позивачки не допомагали у будівництві будинку, оскільки батько позивачки отримав два кредити в ОТР банку на будівництво будинку і придбання автомобіля та повертав їх, а тому декларації про отримані ним, як адвокатом, доходи, не свідчать про їх участь у будівництві будинку та придбанні автомобілів і іншого майна. Цих його заперечень сторона в суді першої інстанції не спростовувала. Вказані автомобілі були придбані за кошти від реалізації ним та його батьком попередніх своїх автомобілів і реєстрація автомобіля «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 на його ім’я зумовлена тим, що він їздив в Київ за цим автомобілем, тому довідка-рахунок була оформлена на нього. В батька немає у власності іншого автомобіля і ним користується лише його батько. Лист-пропозицію він написав при поданні позивачкою у грудні 2015 року трьох позовів (про розірвання шлюбу, поділ майна подружжя та стягнення аліментів на утримання дитини) з метою мирного врегулювання спору та утримання малолітнього сина. Заперечує факт придбання спірного рухомого майна за спільні кошти подружжя і їх вартість, оскільки він та дружина мали незначні доходи, яких недостатньо було для придбання вищеперерахованого майна зазначеної вартості.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка просила провести поділ рухомого і нерухомого майна, посилаючись на те, що за час перебування в шлюбі з відповідачем з 9 березня 2013 року, вони за спільні кошти збудували будинок загальною площею 166,5 кв.м. с. Гаї Гречинські вул. Джерельна, 23-А Тернопільського району Тернопільської області, вартість якого становить 2 338 280,00 грн, придбали два автомобілі AUDI А6 вартістю 376 989 грн та 432 314 грн та рухоме майно на суму 156 300 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про поділ майна подружжя шляхом компенсації половини його вартості, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів того, що вказане майно, а саме: житловий будинок, автомобілі, - придбані за час подружнього життя та за спільні кошти сторін і є спільним майном подружжя.

Колегія суддів погоджується з такими висновками.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: 1) час набуття майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

У зв’язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але не за спільні кошти подружжя, це майно не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об’єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони з 9 березня 2013 року по 1 березня 2016 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

06 травня 2014 року, ОСОБА_5, батько ОСОБА_1 подарував ОСОБА_1 належну йому земельну ділянку, що розташована за адресою: Тернопільська область, Тернопільський район, с.Гаї-Гречинські, вул.Джерельна,23, площею 0,0626 га, цільове призначення якої для будівництва і обслуговування житлового будинку.

Упродовж з березня 2013 по травень 2014 року на зазначеній земельній ділянці в с.Гаї Гречинські, вул.Джерельна,23-А побудовано житловий будинок, загальною площею 166,5 кв.м., який в подальшому, 9 вересня 2014 року зареєстровано за ОСОБА_1, як власником земельної ділянки.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 пояснив та представник ОСОБА_4 визнав, що спірний будинок збудовано до травня 2014 року на земельній ділянці ОСОБА_5, тобто існував на час укладення договору дарування земельної ділянки. Відповідно доводи ОСОБА_4 про те, що він є спільним майном подружжя, оскільки в договорі дарування земельної ділянки від 6 травня 2014 року зазначено про відсутність на ній будь-якого будівництва, не дають підстави визнати вказаний житловий будинок спільною власністю подружжя.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтвердив та представник ОСОБА_4 не заперечив, що коштів у подружжя на придбання спірного майна не було, так як заробітна плата ОСОБА_1 (старшого юристконсульта АТ “Банк “Фінанси та кредит”) становила 5 000 грн, з якої він щомісячно 1 200 грн сплачував аліменти на утримання дитини від першого шлюбу, а заробітна плата ОСОБА_4 (секретаря судового засідання) — 1 500-2 000 грн, що узгоджується з долученими документами (а.с. 109-11, 5-8).

За вказаних обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що спірний будинок не є спільним майном подружжя, а отже, не підлягає поділу.

Місцевим судом також встановлено, що за ОСОБА_1 згідно свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів на праві власності зареєстровано два автомобілі: марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 та «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3.

Згідно довідки регіонального сервісного центру в Тернопільській області МВС України ОСОБА_1 був власником автомобіля Nissan Maxima (до 12 липня 2012 року), а потім KIA Cerato, який 4 грудня 2013 року знято з обліку для реалізації і цього ж числа зареєстровано за ним автомобіль марки «AUDI А6», 2008 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (а.с. 113).

Враховуючи наведене, суд обґрунтовано визнав спірний автомобіль особистою приватною власністю ОСОБА_1, оскільки позивач не довела своєї участі у його придбанні.

Фактично, суд першої інстанції, відмовив ОСОБА_4 у стягненні 1/2 частини вартості автомобіля марки «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3, оскільки встановлено, що вказаний автомобіль придбаний за кошти ОСОБА_5, які ним виручені від реалізації 22 травня 2015 року автомобіля «AUD1 А6».

Дана обставина обґрунтована судом першої інстанції посиланнями на пояснення свідків - ОСОБА_5, ОСОБА_7 та довідкою регіонального сервісного центру МВС в Тернопільській області (а.с. 113-114), які представником позивача не спростовано.

Суд першої інстанції вірно не взяв до уваги звітів та декларацій батька ОСОБА_4 - ОСОБА_8 про отримані ним доходи, оскільки вони не є належними та допустимими доказами участі ОСОБА_4 у набутті спірного майна.

За вказаних обставин, місцевий суд обґрунтовано прийшов до висновку про те, що спірні житловий будинок та автомобілі придбані не за спільні кошти подружжя та не є спільною сумісною власністю сторін, а тому не підлягають поділу.

Крім цього, суд першої інстанції вірно відмовив у позовних вимогах щодо поділу предметів домашньої обстановки, оскільки у справі відсутні будь-які докази про період їх придбання, а також і про їх наявність.

Лист-пропозиція ОСОБА_1 від 12 січня 2016 року містить перелік тих же предметів рухомого майна, які наведені позивачкою в позові. Враховуючи їх сумарну вартість та суму отриманих сторонами доходів за неповних три роки спільного проживання, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність спільних вкладень у їх придбання.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні вимог про визнання житлового будинку та автомобіля марки «AUD1 А6», 2006 року випуску, реєстраційний номерний знак НОМЕР_3 особистою приватною власністю, оскільки вказане майно зареєстровано за ним, тому такий позов є зайвим та не охоплюється способом захисту його прав.

Крім цього, вказаний позов є по суті запереченням позовних вимог ОСОБА_4 про визнання майна спільною власністю подружжя.

Таким чином, рішення суду є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 відхилити

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 11 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області ОСОБА_9