АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

провадження №22-ц/796/2616/2017 Головуючий у 1-й інстанції: Фаркош Ю.А.

справа №757/30780/16-ц Доповідач: Поліщук Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м.Києва в складі:

Головуючого - судді Поліщук Н.В.

суддів Білич І.М., Болотова Є.В.

за участю секретаря Горбачової І.В.

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 22 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації,-

УСТАНОВИЛА:

В червні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України 5 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті протиправних дій МВС України при розгляді звернення від 25 лютого 2016 року та скарги від 22 березня 2016 року, що спричинило приниження честі, гідності та ділової репутації.

Вимоги обґрунтовує тим, що у період з 26 липня 1994 року по 25 грудня 2006 року проходив службу в Сокальському РВ УМВС України у Львівській області.

25 лютого 2016 року звернувся до директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України із зверненням, у якому просив повідомити точну назву та кількість предметів речового майна, які він повинен був отримати в ГУ УМВС України у Львівській області за період несення служби в Сокальському РВ УМВС України у Львівській області.

Листом директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України ОСОБА_3. №25/4/1-774 від 03 березня 2016 року відповідь сформовано шляхом прикріплення витягів з наказу МВС України №586 від 03 вересня 1997 року «Забезпечення речовим майном старшого та середнього начальницького складу міліції» та наказу МВС України №148 від 15 лютого 2002 року «Забезпечення форменим одягом старшого, середнього начальницького складу міліції, офіцерів та прапорщиків СМЧМ внутрішніх військ».

Оскільки вказаний лист не містив чітких відповідей на звернення та порушені в ньому питання, ОСОБА_2 звернувся до Міністра внутрішніх справ України із скаргою, у якій просив вирішити питання про притягнення до відповідальності директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України ОСОБА_3. та питання про надання обґрунтованої відповіді на його звернення.

Листом Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України №25/4/1-1521 від 18 квітня 2016 року повідомлено, що раніше надана відповідь містила вичерпну інформацію стосовного порушених питань.

В подальшому, після звернення до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини, звернення від 25 лютого 2006 року було розглянуто повторно.

Обґрунтовуючи спричинення моральної шкоди та її розмір, ОСОБА_2 зазначає, що при розгляді його звернення від 25 лютого 2006 року відбулось порушення ст.40 Конституції України, Законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», оскільки державний орган допустив бездіяльність, неповно розглянув його звернення, чим змусив вживати додаткових заходів для захисту своїх прав та витрачати додатковий час.

Вказує, що все це призвело до приниження його честі, гідності та ділової репутації, моральних переживань, порушення сталих життєвих зв»язків через неможливість продовження активного громадського життя, погіршено стосунки з оточуючими, зокрема з рідними людьми, які глузують з нього з приводу недоведеності його правоти при зверненні до державних органів.

Окрім того, зазначає, що його скарга до Міністра внутрішніх справ України розглянута тими ж особами, чи дії/бездіяльність він безпосередньо оскаржував.

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 22 листопада 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подано апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування обставин справи та невідповідність їм висновків суду. Вказує, що відповідачами доводи позовних вимог не спростовувались, проте суд відмовив у позові з власних міркувань. Зазначає, що суд не вжив належних заходів для захисту його прав та не навів обґрунтованих висновків, що його права не порушені.

В судовому засіданні представник відповідача МВС України проти доводів апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Інші учасники цивільного процесу в судове засідання не з»явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ст.305 ЦПК України колегія суддів ухвалила розглянути справу за відсутності осіб, що не з»явились.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як установлено судом першої інстанції та убачається з матеріалів справи, 25 лютого 2006 року ОСОБА_2 звернувся до директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України із зверненням, у якому просив повідомити точну назву та кількість предметів речового майна, які він повинен був отримати в ГУ УМВС України у Львівській області за період несення служби в Сокальському РВ УМВС України у Львівській області.

Листом директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України ОСОБА_3. №25/4/1-774 від 03 березня 2016 року відповідь сформовано шляхом прикріплення витягів з наказу МВС України №586 від 03 вересня 1997 року «Забезпечення речовим майном старшого та середнього начальницького складу міліції» та наказу МВС України №148 від 15 лютого 2002 року «Забезпечення форменим одягом старшого, середнього начальницького складу міліції, офіцерів та прапорщиків СМЧМ внутрішніх військ».

Оскільки вказаний лист не містив чітких відповідей на звернення та порушені в ньому питання, ОСОБА_2 звернувся до Міністра внутрішніх справ України із скаргою, у якій просив вирішити питання про притягнення до відповідальності директора Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України ОСОБА_3. та питання про надання обгрунтованої відповіді на його звернення.

Листом Департаменту забезпечення та зв»язку МВС України №25/4/1-1521 від 18 квітня 2016 року повідомлено, що раніше надана відповідь містила вичерпну інформацію стосовного порушених питань.

В подальшому, після звернення до Уповноваженого Верховною Радою України з прав людини, звернення від 25 лютого 2006 року було розглянуто повторно.

Відповідно до ст.40 Конституції України, ст.ст. 1, 15, 19 Закону України «Про звернення громадян», ст.5 Закону України «Про інформацію» кожному гарантується право на звернення та отримання вичерпної та обґрунтованої відповіді стосовно порушених питань, крім випадків, що встановлені законами.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 25 Закону України «Про звернення громадян» визначено питання відшкодування збитків, зокрема моральних, громадянину у зв'язку з порушенням вимог цього Закону при розгляді його скарги.

Відповідно до ст.27 та ч.1 ст.31 Закону України «Про інформацію» порушення законодавства України про інформацію тягне за собою дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України. У разі якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на її відшкодування за рішенням суду.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_2 обґрунтовує спричинення моральної шкоди не безпосередньо обставинами порушення законодавства про розгляд звернень громадян та права на отримання інформації, а зазначає, що такі дії призвели спричинення моральної шкоди унаслідок приниження його честі, гідності та ділової репутації, моральних переживань, порушення сталих життєвих зв»язків через неможливість продовження активного громадського життя, погіршення стосунків з оточуючими, зокрема з рідними людьми, які глузують з нього з приводу недоведеності його правоти при зверненні до державних органів.

Відтак, підставами позову є захист честі, гідності та ділової репутації.

За змістом ч.1 ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно із п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до абз.1 п.6 цієї Постанови позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред'явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім'ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

В пункті 27 цієї Постанови роз»яснено, що способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

З матеріалів справи та наданих позивачем доказів не убачається, що унаслідок листування МВС України допустило брутальні, принизливі чи непристойні висловлювання, чи висловлення, зокрема ті, які містять неправдивий зміст, які створили б негативну оцінку ОСОБА_2 в очах оточуючих та поставили під сумнів його ділові і професійні якості.

За змістом ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Законодавством встановлено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру, яких позивач зазнав внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії відповідача.

Оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди, а в діях відповідачів відсутня така неправомірна поведінка, яка мала б наслідком відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Посилання апеляційної скарги не неповне з»ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права відхиляються колегією суддів, оскільки не ґрунтуються на фактичних обставинах справи.

Доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом першої інстанції ст.1174 ЦК України відхиляються колегією суддів, оскільки є безпідставними.

Звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, позивач обгрунтовував такі вимоги як спосіб захисту гідності, честі чи ділової репутації. При цьому за змістом ст.1174 ЦК України ця правова норма застосується до правовідносин щодо відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, колегією суддів не установлено.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Печерського районного суду м.Києва від 22 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - суддя Н.В. Поліщук

Судді І.М. Білич

Є.В. Болотов