Справа № 713/09

РІШЕННЯ

іменем України

14 вересня 2009 року                     Франківський районний суд м. Львова

у складі: головуючого – судді       Ванівського Ю.М.

                при секретарі                   Сушковій В.М.

                з участю преставників

                позивача                           ОСОБА_1, ОСОБА_2

                представників відповідача

    Військової прокуратури Західного регіону України -  ОСОБА_3, ОСОБА_4

                представника відповідача Державного казначейства України – ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_6 до Військової прокуратури Західного регіону України, Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органу досудового слідства,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з державного бюджету України на його користь спричинені йому внаслідок незаконних дій прокуратури матеріальну шкоду у розмірі 17 000 грн. та  моральну шкоду розмірі 150 000 грн. В уточнених позовних вимогах він просить стягнути з державного бюджету України на його користь 18 651,74 грн. матеріальної шкоди та 150 000 грн. моральної шкоди, заподіяної незаконними діями військової прокуратури Західного регіону України, а саме незаконним перебуванням під слідством та притягненням до кримінальної відповідальності.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 25 квітня 2001 року спецпідрозділом по боротьбі  з організованою злочинністю та  корупцією УСБУ у Львівській області відносно нього було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених п.“б” ст.254 та ч.2 ст.172 КК України. Дана кримінальна справа була скерована за підслідністю у військову прокуратуру Західного регіону України, де 18 червня 2001 року йому було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених  п.“б” ст.254 та ч.2 ст.172 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 8 вересня 2005 року постановою військового апеляційного суду Західного регіону кримінальна справа відносно нього була закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України. Таким чином, на  протязі чотирьох років та майже шести місяців позивач вважає, що він незаконно перебував під слідством та судом. Внаслідок незаконного пред’явлення обвинувачення, йому було спричинено матеріальну шкоду. А саме, йому не виплачено в повному обсязі грошове забезпечення з вересня 2001 року по грудень 2002 року на протязі 14 місяців, коли в силу ст. 147 КПК України він був відсторонений від займаної посади, на іншу посаду не призначався та до виконання інших службових обов’язків не допускався. З лютого по грудень 2002 року  він не отримував грошового забезпечення взагалі, і лише  в січні 2003 року він отримав грошове забезпечення за новою посадою у повному обсязі в розмірі 1160 грн. Отже, за період з вересня 2001 року по лютий 2002 року йому не було виплачено 9200 грн. 21 коп. Таким чином, розмір не виплаченого йому грошового забезпечення (з врахуванням індексу  споживчих цін (інфляції)), виходячи з проведених ним розрахунків, становить  18 651 грн. 74 коп.

Крім того, позивач стверджує, що він зазнав моральних страждань, які полягали в тому, що протягом чотирьох років та п”яти місяців він перебував у стані безперервного нервового стресу, переживань, очікування можливого арешту чи інших шкідливих для  нього наслідків. Під час перебування під слідством та судом, йому шість разів пред’являлося обвинувачення у скоєнні тяжкого та особливо тяжкого злочину. За час перебування під слідством та судом, органом досудового слідства двічі проводився обшук його житла та службового кабінету та одного разу проводився обшук житла його батька. При цьому, в якості понятих запрошувалися його сусіди та сусіди батька, їм оголошувались статті, по яких позивач притягувався до кримінальної відповідальності. Кожному з цих людей він повинен був неодноразово пояснювати про свою непричетність до якихось злочинів, виправдовуватися будучи невинним. Коли взнав про обшук  будинку  батька, який  є людиною похилого віку, та  про допит  його  в якості свідка  по кримінальній справі відносно позивача. Під час досудового слідства, згідно постанови слідчого, він був направлений у Львівську обласну психіатричну лікарню для проведення амбулаторної судової психіатричної експертизи. При цьому, жодної необхідності у призначенні  такої експертизи  в органу  досудового слідства  не було, оскільки він не тільки не перебував на обліку у психоневрологічному диспансері, ніколи не хворів на психічні  захворювання, а й проходив щорічні диспансеризації, оскільки перебував на військовій  службі. При цьому, така процедура була для нього принизливою та завдала йому моральних страждань, зважаючи на те, що в даній психіатричній лікарні працювала його дружина, якій постійно доводилось пояснювати своїм співробітникам що відбувається. На думку позивача слідчим було внесено надумане подання про усунення  причин і умов, які  сприяли  нібито скоєнню ним  злочинів, яким інформацію про вказані порушення було розіслано по дев’яти обласних військових комісаріатах Західної України. Усвідомлення того, що згадування його імені  у контексті скоєння злочинів чули сотні людей, які його знали, спричиняло позивачу  непомірні моральні страждання. Для того, щоб вижити йому з дружиною доводилось звертатись за допомогою до своїх друзів, знайомих і сусідів, і, навіть батьків,  які позичали їм гроші та допомагали продуктами  харчування. При цьому, він вимушений  був кожного разу пояснювати їм стан своїх справ, переконувати у своїй невинуватості та гарантувати свою платоспроможність в майбутньому. Тому на його думку йому завдано моральну шкоду, яку в грошовому еквіваленті він оцінює в 150 000 грн.

Представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав та дав пояснення, згідно яких ОСОБА_6 не міг вважатись винним у скоєнні інкримінованого йому злочину в силу ст. 62 Конституції України, згідно якої особа вважається невинною у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Закриття кримінальної справи у зв’язку з декриміналізацією здійснюється на підставі п. 2 ст. 6 КПК України – за відсутністю в діях особи складу злочину. Ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачає, що право на відшкодування шкоди виникає, серед іншого, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину. Дана норма Закону встановлює загальну підставу виникнення права на відшкодування шкоди – відсутність в діях складу злочину. При цьому, відсутність складу злочину в цілому означає відсутність хоча б одного з його елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта або суб’єктивної сторони. Виходячи зі ст. 11 КК України, декриміналізація діяння означає, що воно виключається з числа кримінально-караних. Кримінальна караність є ознакою діяння, а отже – ознакою об’єктивної сторони складу злочину. Таким чином, кримінальна справа відносно ОСОБА_6 була закрита у зв’язку з відсутністю в його діях об’єктивної сторони складу злочину. Разом з тим, жодних винятків щодо права на відшкодування з приводу декриміналізації законодавцем не встановлено, а тому вона також являє собою підставу для відшкодування шкоди. Як вбачається з матеріалів справи, діяння, передбачене ст. 254-1 КК України (в редакції 1960 року) було декриміналізоване 1 вересня 2001 року. У зв’язку з цим, в силу ст. 6 КПК України, декриміналізація цього діяння була обставиною, яка виключала в подальшому провадження у кримінальній справі за ознаками скоєння цього злочину. При цьому, норма ст. 6 КПК України носить імперативний характер і передбачає для органу досудового слідства не рекомендацію, а заборону порушувати кримінальну справу; не право, а обов’язок негайно її закрити.  Всупереч цьому, 5 березня 2005 року, тобто вже через 4 роки після декриміналізації злочину, державним обвинувачем в суді ОСОБА_6 пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 254-1 КК України.

Представник відповідача – військової прокуратури Західного регіону України проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмовому запереченні, покликаючись на необґрунтованість позовних вимог і пояснив, що кримінальна справа відносно ОСОБА_6, за звинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого п. "б" ст. 254 -1 КК України (в редакції 1960 р.), у зв'язку із декриміналізацією цього злочину, підлягає закриттю на підставі п. 2 ст. 6 КПК України за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочину. Інкримінований ОСОБА_6 злочин, передбачений п. "б" ст. 254 -1 КК України (в редакції 1960 р.) у зв'язку з набранням чинності Кримінального кодексу України з 1 вересня 2001 року, виключено законом з кола кримінально караних. Тому, з моменту порушення кримінальної справи до винесення вищезазначеної постанови громадянин ОСОБА_6 вважається винним у скоєнні вказаного злочину та декриміналізація цього злочину дає підстави тільки для закриття судом кримінальної справи, а не доказ того, що в діях позивача відсутній склад злочину. У зв’язку з цим просить суд в задоволенні позову відмовити. В подальшому, в судовому засіданні 21 липня 2009 року представник військової прокуратури Західного регіону України пояснив, що у випадку, якщо суд вважатиме доводи позивача про неправомірність дій прокуратури обґрунтованими, то факт та розмір спричиненої ОСОБА_6 матеріальної шкоди не оспорюватиметься. Однак, вимогу про стягнення в користь позивача моральної шкоди представник прокуратури вважає такою, що задоволенню не підлягає, оскільки факт її заподіяння та розмір, на його думку, належним чином не обґрунтовані та не доведені.  

Представник відповідача – Державного казначейства України проти позову заперечив з мотивів, викладених у письмових запереченнях, покликаючись на те, що в даному випадку процесуальні дії військового прокурора Західного регіону України не виходили за рамки чинного законодавства України. Позивач не довів належним чином факту спричинення йому матеріальної та моральної шкоди. Просить в позові відмовити. 21 липня 2009 року представник Державного казначейства України в судовому засіданні пояснив, що у випадку доведеності неправомірних дій прокуратури, факт та розмір спричиненої ОСОБА_6 матеріальної шкоди оспорювались не буде. Проте, позовну вимогу з приводу моральної шкоди представник казначейства вважає такою, що задоволенню не підлягає, оскільки позивачем не надано обґрунтованого розрахунку розміру цієї шкоди.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У цих випадках завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства прокуратури і суду. Ст. 2 Закону передбачає, що право на відшкодування шкоди виникає, серед іншого, у випадках встановленні в рішенні суду факту незаконного притягнення як обвинуваченого,  незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян; закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину.

З матеріалів справи вбачається, що 25 квітня 2001 року спецпідрозділом по боротьбі  з організованою злочинністю та корупцією УСБУ у Львівській області відносно ОСОБА_6 було порушено кримінальну справу за п.“б” ст.254 та ч.2 ст.172 КК України. 18 червня 2001 року військовим прокурором Західного регіону України йому було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочинів, передбачених  п.“б” ст.254 та ч.2 ст.172 КК України та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 8 вересня 2005 року постановою військового апеляційного суду Західного регіону кримінальна справа відносно ОСОБА_6 була закрита на підставі п. 2 ст. 6 КПК України.

Аналізуючи доводи відповідачів з приводу того, що з моменту порушення кримінальної справи до винесення постанови військового апеляційного суду від 08.09.2005 року про закриття кримінальної справи, громадянин ОСОБА_6 вважався винним у скоєнні інкримінованого йому злочину, декриміналізація цього злочину дає підстави тільки для закриття кримінальної справи, а не є доказом відсутності в його діях складу злочину, суд вважає, що такі не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинною у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинність у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Як вбачається із матеріалів справи, закриття кримінальної справи у зв’язку з декриміналізацією діяння було здійснено на підставі п. 2 ст. 6 КПК України, тобто за відсутністю в діях особи складу злочину. Ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» передбачає, що право на відшкодування шкоди виникає, серед іншого, у випадку закриття кримінальної справи за відсутністю у діянні складу злочину. При цьому, Законом не встановлено винятків щодо виникнення у особи права на відшкодування заподіяної їй шкоди, у випадку закриття кримінальної справи у зв’язку з декриміналізацією діяння. Крім цього, інкримінований ОСОБА_6 злочин, передбачений ст. 254-1 КК України (в редакції 1960 року) був декриміналізований 1 вересня 2001 року. Декриміналізація діяння, яке це випливає із ст. 6 КПК України, є обставиною, яка виключає провадження у кримінальній справі. Між тим, судом встановлено, що 5 березня 2005 року, тобто після спливу чотирьох років після декриміналізації діяння, ОСОБА_6 було пред’явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ст. 254-1 КК України.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що доводи відповідачів спростовуються матеріалами справи, а обставини, на які вони посилаються не можуть бути перешкодою для реалізації позивачем свого права на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями прокуратури і підставою для відмови в задоволенні позову.

Суд приходить до висновку, що внаслідок незаконного пред’явлення ОСОБА_6 обвинувачення, йому було спричинено матеріальну шкоду. А саме, йому не виплачено в повному обсязі грошове забезпечення з вересня 2001 року по грудень 2002 року на протязі 14 місяців, коли, внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, в силу ст. 147 КПК України він був відсторонений від займаної посади, на іншу посаду не призначався та до виконання інших службовий обов’язків не допускався. Зокрема, як  вбачається  з  архівної довідки № 18\1\5\1902 від  3 вересня  2008 року, до відсторонення від посади у липні та серпні 2001 року позивач отримав грошове забезпечення у розмірі 692 грн. 71 коп. Від займаної посади позивач був відсторонений  3 серпня  2001 року, що вбачається із витягу з наказу № 127 від 6.07.2001 р. та архівної довідки № 18/1/5/1888 від 1.09.2008 р. Після цього,  ОСОБА_6 отримував  грошове  забезпечення  у розмірі: у вересні  2001 року – 502 грн 70 коп. – тобто на  190 грн. 01 коп.  менше; у жовтні  2001 року –  489 грн 60 коп. – тобто на 203 грн. 11 коп.  менше; у листопаді 2001 року –  489 грн 60 коп. – тобто на 203 грн. 11 коп.  менше; у грудні  2001 року –  182 грн 91 коп. – тобто на 509 грн. 08 коп.  менше. В січні  2002  року  у зв’язку з скеруванням  на лікування позивач отримав належне йому грошове забезпечення у повному обсязі (735 грн. 90 коп.). Згідно талонів на отримання грошового забезпечення за 2002 р., з лютого місяця 2002 року по грудень 2002 року ОСОБА_6 не отримував грошового забезпечення взагалі, і лише в січні 2003 року він отримав грошове забезпечення за новою посадою у повному  обсязі  в розмірі 1160 грн. Таким чином, за період з вересня  2001 року  по лютий  2002 року йому  не було виплачено  9200 грн. 21 коп.  

Ст.ст. 1-3 Закону України „Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.   Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, у тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Таким чином, розмір не виплаченого ОСОБА_6 грошового забезпечення з врахуванням індексу споживчих цін (інфляції), виходячи з проведених позивачем та перевірених судом розрахунків, становить 18 651 грн. 74 коп. Підстав для недовіри поданим позивачем розрахункам суд не знаходить, оскільки відповідачами такі не оспорювались, самостійно не проводились і суду не пред’являлись. Крім цього, в судовому засіданні відповідачі визнали факт спричинення ОСОБА_6 матеріальної шкоди.

Суд приходить до висновку, що незаконними діями військової прокуратури Західного регіону України позивачу, крім матеріальних збитків, було заподіяно також моральну шкоду. Аналізуючи матеріали справи, а також посилання відповідачів на те, що розмір моральної шкоди, спричиненої позивачу є завищеним, а розрахунок її необґрунтованим, суд вважає, що ця позовна вимога ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу, під час його перебування під слідством на протязі чотирьох років та п”яти місяців, шість разів пред’являлося обвинувачення, в тому числі у скоєнні тяжкого та особливо тяжкого злочинів. Органом досудового слідства двічі проводився обшук його житла та службового кабінету, а також обшук житла його батька, при цьому, в якості  понятих запрошувалися знайомі позивачу люди. Під час досудового слідства позивача було направлено на амбулаторну судову психіатричну експертизу у лікарню, в якій працювала дружина позивача, у зв’язку з чим така процедура була для ОСОБА_6 принизливою та завдала йому моральних страждань. Органом досудового слідства, внаслідок внесення подання про усунення причин і умов, які сприяли скоєнню ОСОБА_6 на його (органу досудового слідства) думку злочинів, було проінформовано про вказані порушення дев’ять обласних військових комісаріатів Західної України. Згадування імені позивача у контексті скоєння злочинів серед великої кількості знайомих йому людей спричиняло ОСОБА_6 моральні страждання. Крім того, внаслідок позбавлення його грошового забезпечення, позивачу доводилось звертатись за фінансовою підтримкою до своїх друзів, знайомих та батьків.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 незаконними діями прокуратури було заподіяну моральну шкоду. Разом з тим, визначаючи її розмір, суд виходить із положень  ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», згідно якої відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Як випливає із п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року № 4, розмір моральної шкоди у випадках її спричинення незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, визначається з врахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.

Як встановлено в ході судових засідань, ОСОБА_6 незаконно перебував під слідством в період з 25.04.2001 року по 15.09.2005 року. В зазначений період розмір однієї мінімальної заробітної плати становив 118 грн. з 01.07.2000 по 31.12.2001 року, 140 грн. з 01.01.2002 по 30.06.2002 року, 165 грн. з 01.07.2002 по 31.12.2002 року, 185 грн. з 01.01.2003 по 30.11.2003 року, 205 грн. з 01.12.2003 по 31.08.2004 року, 237 грн. з 01.09.2004 по 31.12.2004 року, 262 грн. з 01.01.2005 по 31.03.2005 року, 290 грн. з 01.04.2005 по 30.06.2005 року, 310 грн. з 01.07.2005 по 31.08.2005 року, 332 грн. з 01.09.2005 по 31.12.2005 року.

Разом з тим, враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань позивача, факт негативного висвітлення його особи серед широкого кола знайомих йому людей, характер немайнових втрат, істотність та тяжкість вимушених змін у його житті, разом з тим – можливість відновлення немайнових втрат позивача, суд приходить до висновку, що розмір спричиненої ОСОБА_6 моральної шкоди складає 50 000 гривень.

Згідно ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», громадянинові відшкодовуються (повертаються) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином, суми, сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги, моральна шкода. Ст. 4 Закону передбачає, що відшкодування такої шкоди провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд враховує положення ст. ст. 84, 88 ЦПК України, Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590  та приходить висновку, що понесення позивачем витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги адвоката підтверджується наявними в матеріалах справи угодою № 145/2008 про надання юридичної допомоги та представництво інтересів у цивільній справі від 05.09.2008 року, квитанцією до прибуткового касового ордера № 145/2008, витягом із книги доходів і витрат суб’єкта підприємницької діяльності, а також актом виконаних робіт від 16.02.2009 року. Разом з тим, виходячи із характеру і обсягу наданих позивачу послуг адвоката, а також ціни позову, суд вважає, що ці витрати підлягають стягненню в дохід ОСОБА_6 частково, а саме у розмірі 3 000 гривень, що є співрозмірним із задоволеними позовними вимогами.

У зв’язку з наведеним, керуючись ст. ст. 10, 60, 212 – 215 ЦПК України, ст. 1176 ЦК України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України в користь ОСОБА_6 матеріальну шкоду в розмірі 18 651( вісімнадцять тисяч шістсот п’ятдесят одну) грн. 74(сімдесят чотири) коп., моральну шкоду в розмірі 50 000( п’ятдесять тисяч) грн., витрати на оплату правової допомоги адвоката в розмірі 3 000(три тисячі) грн.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий                                                       Ю.М.Ванівський