Справа №2-217/10 25.08.2010 25.08.2010 25.08.2010

Справа N 22ц – 6010 - 2010 року. Головуючий у 1 інстанції Серебрякова Т.В.

Категорія 37. Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України.

25 серпня 2010 року. м. Миколаїв.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Шолох З.Л. та Мурлигіної О.Я.,

із секретарем судового засідання Красилюком В.А.,

з участю:

позивача ОСОБА_2,

представника Вознесенської міської ради Миколаївської області ОСОБА_3, у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_4 переглянула рішення місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 березня 2010 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області про визнання права на земельну ділянку в порядку спадкування за законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з’явилися у судове засідання, перевіривши в межах оскарження обставини та докази, якими сторони їх стверджували, -

у с т а н о в и л а:

13 листопада 2009 року рідні брати ОСОБА_4 та ОСОБА_2 пред’явили зазначений позов, який обгрунтовували наступним.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 1 квітня 1993 року та Державного акту на право приватної власності на землю від 30 липня 1993 року їх батько - ОСОБА_5 був власником житлового будинку № 47 по вул. Ватутіна у м. Вознесенську Миколаївської області та земельної ділянки загальною площею 0,1248 гектари, наданої для обслуговування указаного будинку та ведення підсобного господарства.

3 вересня 2008 року батько помер, у зв’язку з чим відкрилася спадщина.

Єдиними спадкоємцями належного йому майна є тільки вони.

У встановлений законом строк вони прийняли спадщину, подавши до державної нотаріальної контори заяви.

Проте у повній мірі реалізувати своє право на спадщину не змогли, оскільки Державний нотаріус видав їм свідоцтва про право на спадщину за законом тільки на будинок, що ж до земельної ділянки, то пославшись на неналежне оформлення Державного акту на право на земельну ділянку, а саме, включення до нього земельних ділянок з двома різними призначеннями, в видачі правоустановчого документу на неї відмовив.

Пославшись на виписані обставини та на відсутність іншого, крім судового, способу захистити своє право на успадковану землю, просили позов задовольнити.

Рішенням місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 березня 2010 року у позові відмовлено за його недоведеністю.

ОСОБА_4 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить назване рішення суду 1 інстанції скасувати й ухвалити нове - про задоволення позову.

Скаргу обгрунтовував невідповідністю висновків суду обставинам справи та положенням чинного спадкового права.

Апеляційну скаргу слід задовольнити повністю, оскаржене рішення суду 1 інстанції скасувати, і не направляючи справи на новий розгляд, постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

Відмовляючи братам у позові, місцевий суд виходив з того, що законних правових підстав для його задоволення немає.

Проте із таким у повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до ст. 15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист, в тому числі і судовий, свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів такого захисту є визнання права.

Як вбачається з матеріалів, що є у справі і були предметом дослідження та оцінки суду 1 інстанції, батькові позивачів на праві приватної власності належить земельна ділянка, надана для обслуговування будинку та підсобного особистого господарства (а.с. – 15). 3 вересня 2008 року той помер, у зв’язку з чим відкрилася спадщина на належне йому майно, в тому числі, і на названий об’єкт.

Позивачі, відповідно до глави 86 ЦК України подали до державної нотаріальної контори заяви, у такий спосіб прийнявши спадщину, проте через відмову державного нотаріуса, оформитися в правах спадкоємців земельної ділянки не можуть.

У зв’язку з надмірною заформалізованістю нотаріальних дій та неможливістю, через відсутність правових підстав, виготовлення Державних актів на земельні ділянки різного цільового призначення - брати не можуть у повній мірі реалізувати своє право на успадковану земельну ділянку, а тому суд міг і повинен був захистити їх право, задовольнивши позовні вимоги.

Оскільки місцевий суд помилково виходив з іншого і такого захисту не здійснив, відмовивши у задоволенні позову, то порушене право слід захистити рішенням суду апеляційної інстанції, задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення місцевого Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 31 березня 2010 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_4 та ОСОБА_2 до Вознесенської міської ради Миколаївської області задовольнити.

Визнати за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину земельної ділянки площею 0,1248 гектари, розташованої на території Вознесенської міської ради по вул. Ватутіна 47 м. Вознесенська Миколаївської області, яка належала померлому 3 вересня 2008 року ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 30 липня 1993 року, зареєстрованому в книзі записів державних актів за № 1694.

Визнати за ОСОБА_2 право власності в порядку спадкування за законом на ? частину земельної ділянки площею 0,1248 гектари, розташованої на території Вознесенської міської ради по вул. Ватутіна 47 м. Вознесенська Миколаївської області, яка належала померлому 3 вересня 2008 року ОСОБА_5 на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 30 липня 1993 року, зареєстрованому в книзі записів державних актів за № 1694.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Судді: