ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
Іменем України
РІШЕННЯ
"27" квітня 2007 р. | справа № 20-4/148 |
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Коралл” (проспект Нахімова, 3, місто Севастополь, 99011)
до відповідача: Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011),
треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:
- Севастопольська міська Рада (вул. Леніна, 3, місто Севастополь, 99011),
- Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації (вул. Советська, 9, місто Севастополь, 99011)
про зобов’язання Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради провести приватизацію майна, яке розташовано у м. Севастополі, проспект Нахімова, 3, шляхом укладення договору купівлі-продажу,
суддя Остапова К.А.,
За участю представників:
Від позивача: Веремчук М.А., довіреність б/н від 26.02.2007;
Від відповідача: Михайлова О.Є., довіреність 953 від 10.04.2007;
Треті особи: Сирський С.В., довіреність № 0315 від 05.01.2007 (від СМР);
Скурідін О.О., довіреність б/н від 26.03.2007 (від Управління культури);
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Коралл” звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (треті особи, яки не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Севастопольська міська Рада, Управління культури і туризму Севастопольської міської державної адміністрації) про зобов’язання відповідача вчинити певні дії.
Позивач просить зобов’язати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради провести приватизацію майна, яке розташовано у м. Севастополі, пр. Нахімова, 3, шляхом укладення договору купівлі-продажу, з підстав, викладених у позовній заяві та письмових додаткових поясненнях.
Відповідач проти задоволення позову заперечує з посиланням на Закон України “Про тимчасову заборону приватизації пам’ток культурної спадщини”, мотивуючі свої заперечення тим, що житловий будинок № 3 по вул. Нахімова, в якому розташоване приміщення, що приватизується, є пам’яткою архітектури та зареєстрований у державному реєстрі.
Треті особи проти задоволення позовних вимог заперечують з тих же підстав.
За клопотанням представників сторін та третіх осіб пояснення та клопотання по справі надавались ними російською мовою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, суд -
В с т а н о в и в :
19.01.2000 між Управлінням майном міста Севастопольської міської державної адміністрації та Товариством з обмеженою відповідальністю “Коралл” (далі –ТОВ “Коралл”) укладений договір оренди № 29-00 нежитлового приміщення загальною площею 178,55 кв.м, розташованого за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова,3, для використання під магазин та підсобні приміщення.
Строк дії вказаного договору –до 31.10.2009.
Протоколом від 09.01.2003 сторони договору узгодили зміни до нього, у тому числі до пункту 1.1 стосовно площі орендуємого приміщення, та визначили, що в оренду передаються вбудовані нежитлові приміщення першого поверху, підвал та прибудова за адресою: пр. Нахімова,3, загальною площею 250,15 кв.м., що знаходяться на балансі РЕП-3, для використання під магазин та підсобні приміщення.
Рішенням VIII сесії Севастопольської міської Ради XXIV скликання від 04.03.2003 №637 “Про програму оптимізації структури комунального майна та підвищення ефективності його використання на 2003-2006 роки в місті Севастополі (пункт 4 Рішення) затверджений перелік об’єктів комунальної власності (у тому числі нежитлових будівель, приміщень та споруд, що знаходяться в оренді), які підлягають приватизації шляхом продажу за викупом, на аукціоні, за конкурсом відповідно до додатку № 4.
Згідно з цим Додатком до Переліку об’єктів комунальної власності (у тому числі нежитлових будівель, приміщень та споруд, що знаходяться в оренді), які підлягають приватизації шляхом продажу за викупом, на аукціоні, за конкурсом за порядковим номером 86 внесено нежитлове приміщення в будинку № 3 по пр. Нахімова м. Севастополя, що орендується позивачем. Спосіб приватизації –викуп.
Листом вих. № 356 від 24.03.2003 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради повідомив позивачеві про прийняте рішення про приватизацію приміщення, що орендується ТОВ “Коралл” та про обмеження, передбачені статтею 7 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, які набирають силу з моменту прийняття рішення про приватизацію стосовно об’єкта приватизації.
Згідно зі статтею 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” № 2163-ХІІ від 04.03.1992 (з подальшими змінами і доповненнями) приватизація державного майна –це відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до вказаного Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.
Згідно з частиною 4 статті 3 вказаного Закону, відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними та підконтрольними.
Згідно зі ст. 5 Державної програми приватизації на 2000 - 2002 роки, затвердженої Законом України від 18.05.2000 N 1723-III (в редакції від 27.11.2003, далі - Програма) зазначене майно віднесене до групи А об'єктів приватизації.
Відповідно до пункту 48 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, продаж об'єктів групи А здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (далі - Закон) та цієї Програми.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 7 Закону Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають, відповідно, у загальнодержавній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають продажу на аукціоні, за конкурсом, викупу.
Зі змісту цієї норми випливає, що саме Севастопольська міська Рада є органом, який здійснює функції щодо розпорядження комунальною власністю.
У силу ч. 3 цієї статті включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється відповідно до Державної та місцевих програм приватизації чи з ініціативи відповідних органів приватизації або покупців.
Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради виступає органом приватизації по об’єктам права комунальної власності від імені та за дорученням Севастопольської міської Ради відповідно до Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради №339 від 12.11.2002.
Як вбачається зі змісту ч. 5 ст. 7 Закону, орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації, включає підприємство до переліку об'єктів, які перебувають у комунальній власності і підлягають приватизації шляхом викупу. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.
Відповідно до статті 8 Закону з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації.
Підготовка об'єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які:
визначають ціну продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову вартість продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом;
готують та публікують інформацію про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації;
проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства;
замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту.
Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України.
Покупець, який у встановленому порядку подав заяву про приватизацію підприємства, може за власний рахунок замовити проведення аудиторської перевірки фінансового стану вказаного підприємства.
Строк підготовки об'єкта малої приватизації до продажу не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
Відповідно до статті 11 Закону викуп майна підприємств, зданих в оренду, проводиться з додержанням вимог, передбачених чинним законодавством України про приватизацію. Порядок викупу об'єкта приватизації визначається Фондом державного майна України.
Право власності на державне майно, відповідно до статті 23 Закону, підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.
У розділі 3 Положення про порядок визначення та застосування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 30.07.1998 N 1511, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.09.1998 за N 558/2998 (з подальшими змінами та доповненнями) (далі –Положення) встановлений порядок приватизації шляхом викупу.
Так, відповідно до пунктів 3.5 і 3.6 Положення якщо за рішенням державного органу приватизації проводиться інвентаризація майна, то у п'ятиденний строк з дня її закінчення орган приватизації здійснює оцінку вартості майна об'єкта, що приватизується. Якщо за рішенням державного органу приватизації використовуються результати інвентаризації майна за останній звітний період, то орган приватизації в п'ятнадцятиденний строк здійснює оцінку вартості майна та складає відповідний акт, який затверджується керівником органу приватизації.
В пункті 3.8 Положення зазначено, що орган приватизації на підставі акта оцінки вартості майна протягом чотирнадцяти календарних днів готує проекти договору купівлі-продажу та акта передачі об'єкта, що приватизується.
З викладеного вбачається обов’язок відповідача, який є органом приватизації, вчинити необхідні дії з підготовки об’єкту до приватизації та підготувати проект договору купівлі-продажу та акту передачі об’єкта, що приватизується.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об’єкта до звернення позивача в суд пройшло майже чотири роки, але відповідних дій, передбачених діючим законодавством, відповідачем не здійснено.
Доводи відповідача, викладені ним усно у судовому засіданні щодо необхідності повторного звернення позивачем до органу приватизації із заявою про приватизацію приміщення, не можуть бути визнані обґрунтованими, оскільки законодавством про приватизацію такої вимоги не передбачено.
Також суд не може погодитись із твердженням, що житловий будинок № 3 по пр.Нахімова міста Севастополя є нерухомою пам’яткою об’єкту культурної спадщини виходячи з наступного.
Статтею 1 Закону України „Про охорону і використання пам’яток історії та культури” № 3600-IX від 13 липня 1978 року (далі –Закон №3600) встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність.
Таким чином цей Закон не розрізняв понять “об’єкти культурної спадщини” та “пам’ятки”, а зводив їх в один термін “пам’ятки історії та культури”.
Згідно зі статтею 6 Закону № 3600 до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать: пам'ятки містобудування і архітектури - архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, вулиці, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів; споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, а також зв'язані з ними твори монументального, образотворчого, декоративно-прикладного, садово-паркового мистецтва, природні ландшафти.
Відповідно до статті 17 Закону №3600 віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.
Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Перелік пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР.
Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.
17 липня 1990 року виконавчий комітет Севастопольської міської Ради народних депутатів, розглянув перелік пам’ятників архітектури та градобудівництва місцевого значення міста Севастополя, складений Управлінням архітектури та градобудівництва станом на 01.06.1990 та керуючись положеннями Закону України „Про охорону і використання пам’яток історії та культури”, що діяв на той момент, прийняв рішення № 11/915 „Про внесення до Переліку пам’яток архітектури та містобудування місцевого значення містобудівного комплексу міського кільця міста Севастополя”.
Пунктом 1 рішення виконуючого комітету Севастопольської міської Ради народних депутатів № 11/915 від 17 липня 1990 року затверджений Перелік пам’ятників архітектури і градобудівництва місцевого значення, згідно з яким житловий будинок № 3 по пр.Нахімова віднесений до вищезазначеного переліку пам’ятників архітектури.
Пунктами 2.5, 3.3 „Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, змісту, використовування і реставрації нерухомих пам'ятників історії і культури”, що є додатком до наказу Міністерства культури СРС № 203 від 13.05.1986, зі змінами та доповненнями, внесеними наказом міністерства культури і мистецтва України, Державного комітету України по будівництву та архітектури від 13.05.2004 № 295/104 (далі –Інструкція) встановлено, що приналежність нерухомого пам'ятника історії і культури до відповідного виду і категорії визначається при складанні документів державного обліку пам'ятників і встановлюється при затвердженні відповідного державного списку нерухомих пам'ятників історії і культури.
Державний облік пам'ятників історії і культури здійснюють в межах встановленої компетенції державні органи охорони пам'ятників союзних республік, автономних республік, країв, областей, міст республіканського підкорення (пункт 9 Інструкції).
Розділ II Інструкції містить порядок державного обліку пам’ятників історії та культури, зокрема пунктом 9 встановлено, що державний облік пам’ятників історії і культури включає: виявлення, обстеження пам'ятників, визначення їх історичної, наукової, художньої або іншої культурної цінності, фіксацію і вивчення, складання облікових документів, ведення державних списків нерухомих пам'ятників.
На кожний нерухомий пам'ятник і знов виявлений об'єкт, що представляє історичну, наукову, художню або іншу культурну цінність, складається облікова картка, що містить відомості про місцезнаходження, датування, характер сучасного використовування, ступеня збереження пам'ятника або знов виявленого об'єкту, наявність наукової документації, місце її зберігання, короткий опис і ілюстративний матеріал (додаток N 3). На кожний нерухомий пам'ятник складається паспорт, який є обліковим документом, що містить суму наукових відомостей і фактичних даних, що характеризують історію пам'ятника і його сучасний стан, місцезнаходження в навколишньому середовищі, оцінку історичного, наукового, художнього або іншого культурного значення, відомості про його територію, пов'язаних з ним спорудах, садах, парках, що знаходяться в ньому витворах мистецтва, предметах, що представляють культурну цінність, про зони охорони, а також про основні історико-архітектурні і бібліографічні матеріали. В паспорті указується категорія охорони і вид пам'ятника з посиланням на затверджуючий документ (додаток N 4). Для ансамблю, комплексу нерухомих пам'ятників історії і культури, історичного центру міста, іншого населеного пункту, кварталу, площі, вулиці, історико-культурного заповідника складаються: облікова картка і паспорт на вказані об'єкти в цілому; облікові картки і паспорти для кожного окремого пам'ятника; історико-архітектурний опорний план (пункти 15, 16, 17 Інструкції).
Зазначені умови дають підстави для висновку про обов’язковість отримання особою, котра є власником об’єкта культурної спадщини, який внесений до Державного реєстру, свідоцтва про реєстрацію пам’ятки. Окрім того, наявність такого свідоцтва в особи (власника) вказує на приналежність об’єкта культурної спадщини до пам’яток.
Свідоцтво про реєстрацію є документальним засвідченням факту включення об’єкта культурної спадщини до Державного реєстру.
Таких документів в підтвердження заперечень на позов, відповідачем та третіми особами, не надано.
Відповідно до пункту 21 Інструкції державні списки нерухомих пам'ятників історії і культури є основним документом державного обліку і охорони пам'ятників. Включені в них об'єкти признаються пам'ятниками історії і культури певного вигляду і категорії охорони.
Як встановлено в статті 13 Закону України „Про охорону культурної спадщини” №1805-III від 08 червня 2000 року, об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.
Крим того, пунктом 1 Прикінцевих положень Закону України „Про охорону культурної спадщини” встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня його опублікування, крім пунктів 2 - 4 частини четвертої розділу X, які набирають чинності з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України „Про охорону культурної спадщини” Закон Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури" визнаний таким, що втратив чинність.
Пунктом 3 Прикінцевих положень Закону України „Про охорону культурної спадщини”, зазначено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам'яток історії та культури", визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.
З цього можна дійти висновку, що об’єкти культурної спадщини визнані пам’ятками або віднесені до них за правилами Закону Української РСР, починаючі із 1 січня 2001 року (дата набрання чинності п. 3 Закону України “Про охорону культурної спадщини”), вважаються пам’ятками лише у випадку внесення їх до Державного реєстру та видачі свідоцтва про реєстрацію, тобто відповідно до порядку, встановленого законом України “Про охорону культурної спадщини”.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про тимчасову заборону приватизації пам’яток культурної спадщини” заборонено приватизацію пам’яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.
Як зазначено у статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини” пам'ятка –це об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.
В цій же статті зазначено, що до об'єктів культурної спадщини відносяться визначні місця, споруди (витворі), комплексі (ансамблі), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.
При цьому нерухомим об'єктом культурної спадщини є такий об'єкт культурної спадщини, який не може бути перенесений на інше місце без втрати його цінності з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду та збереження своєї автентичності.
Із пояснень відповідача та Управління культури та туризму суду стало відомо, що Державний Реєстр нерухомих пам’яток України на даний момент перебуває у стадії формування.
З вищевикладеного випливає, що об’єкти культурної спадщини, що не внесені до Державного реєстру за встановленою процедурою і власникам яких не видано свідоцтва про реєстрацію, не є пам’ятками і тому до них не може застосовуватися обмеження, встановлені вищевказаним Законом.
Таким чином, приватизація таких об’єктів, як спірний, не суперечить положенням діючого законодавства.
Враховуючі викладене, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 82–85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
в и р і ш и в :
1. Позов задовольнити повністю.
2. Зобов’язати Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради провести приватизацію майна - вбудованих нежитлових приміщень першого поверху, підвалу та прибудови, розташованих за адресою за адресою: м. Севастополь, пр. Нахімова,3, що орендуються Товариством з обмеженою відповідальністю “Коралл” шляхом укладення договору купівлі-продажу вказаних приміщень із Товариством з обмеженою відповідальністю “Коралл”.
Суддя К.А. Остапова
Рішення оформлено
згідно з вимогами
ст. 84 ГПК України
та підписано 03.05.2007
розсилка:
1. позивачу –ТОВ “Коралл” (99011, м. Севастополь, пр. Нахімова,3);
2. відповідачу - Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул.Леніна, 3);
3. третій особі –Севастопольська міська Рада (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 3);
4. третій особі –Управління культури та туризму Севастопольської міської державної адміністрації (99011, м. Севастополь, вул. Леніна, 2);
5. справа;
6. наряд.