ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16:59 м.Чернівці Cправа 2а-485/09/2470
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого -судді Ковалюка Я.Ю.,
при секретарі -,
за участю представника позивача - ОСОБА_1
представників відповідача - ОСОБА_2.,ОСОБА_3. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до Приватний підприємець ОСОБА_4про стягнення заборгованості по штрафних санкціях, -
ВСТАНОВИВ:
За результатами проведеної 14-17 березня 2003 року перевірки правильності нарахування, своєчасності і повноти сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та цільового використання коштів приватним підприємцем ОСОБА_4., у відповідності до ст.30 Закону України від 18.01.2001р. №2240-111 «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування у звязку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням», 24 березня 2003 року прийняте рішення №58 про застосування до відповідача штрафних (фінансових)санкцій на загальну суму 4 143 грн., в тому числі донараховано страхових внесків на суму 113.53 грн., нарахована пеня в сумі 15.47 грн. та накладено штраф за неповну сплату страхових внесків в розмірі 4 014 грн.
Не погоджучись з рішенням позивача,ОСОБА_4. оскаржив його в судовому порядку і його вимоги задоволені судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій, однак постановою Верховного Суду України від 25 березня 2008 року відмовлено в їх задоволенні.
У зв”язку з цим та несплатою ОСОБА_4. штрафних (фінансових) санкцій, виконавча дирекція 12 травня 2009 року звернулася до Чернівецького окружного адміністративного суду для їх примусового стягнення.
В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені до суду позовні вимоги й просив їх задовольнити.
Сторона відповідача не визнала позовних вимог за їх безпідставністю та пропуском строку позовної давності.
Суд, вислухавши доводи позивача, заперечення відповідача й зробивши аналіз доказів по справі, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
01.09.2005 р. вступив в силу Кодекс адміністративного судочинства України (надалі КАС України), який врегульовує розгляд спорів з участю суб'єктів владних повноважень.
За нормами КАС України позивачем також може виступати і сам суб'єкт владних повноважень, на якого, як на позивача, поширюються всі норми КАС України. Тобто, серед інших норм, поширюються також і норми щодо строку звернення до суду - ст. 99 КАС України на позивача (по даній справі виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності - надалі виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення ФСС з ТВП). Зазначена норма передбачає строк звернення до суду в один рік з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення її прав. Позивач,на думку суду,безпідставно пропустив строк звернення до суду, оскільки рішення №58 про застосування до відповідача фінансових санкцій було прийняте ще 24 березня 2003 р. Слід зазначити, що з 01.09.2005 р. спори з участю ФФС з ТВП почали розглядатись за правилам КАС України. Враховуючи положення ст. 99 КАС України, кінцевим строком звернення до суду для виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення ФСС з ТВП було 01 вересня 2006 року - тобто 1 рік після вступу в силу КАС України. Однак протягом цього строку Фонд до суду не звертався.
Позивач в своїх поясненнях суду вказує, що строк позовної давності ним не пропущено, обґрунтовуючи свою позицію нормою ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» (надалі Закон № 2240). Дослівно ч.2 ст. 30 вказаного Закону виглядає так:
- 2. «Не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в доход Фонду із страхувальника у безспірному порядку.
Строк давності в разі стягнення страхових внесків, пені та фінансових санкцій, передбачених цією статтею, не застосовується».
Позивач, на думку суду, помилково ототожнює такі правові поняття як «строк давності» (з Закону № 2240) та «строк позовної давності» (з КАС України). По-перше, ці поняття регулюються різними нормативно-правовими актами: Законом № 2240 та КАС України відповідно. Ці акти не просто різні, вони регулюють різні галузі права. По-друге, поняття «строк давності» сам Закон № 2240 не розкриває, таке визначення надається в Законі України №2181 «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (надалі Закон № 2181). Саме на цьому визначенні суд вважає необхідним зупинитись детальніше, оскільки Закон № 2181 поширюється на діяльність позивача, який визначений як контролюючий орган в сфері соціального страхування. Дослівно «строк давності» визначений в Законі № 2181 так :
Стаття 15. Строки давності
15.1. Строки давності та їх застосування
15.1.1. За винятком випадків, визначених підпунктом 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Окремо необхідно зауважити, що звіт, що подавався ОСОБА_4. до Фонду соціального страхування, за визначенням ст. 1 Закону № 2181 є податковою декларацією.
Таким чином, з вищенаведеного визначення видно, такий строк починається або з закінчення граничного строку подання податкової декларації, або з дня її фактичного строку подання такої декларації (звіту). А закінчується такий строк або закінченням 1095 дня, або визначенням податкового зобов'язання відповідним органом. Тобто, початок і закінчення «строку давності» по своїй суті не співпадають з початком та закінченням «строку позовної давності». По даній справі строк давності закінчився 24.03.2003р. ухваленням з боку позивача рішення про застосування фінансових санкцій.
Наведене підтверджує заперечення відповідача на позов в частині пропуску позивачем строку позовної давності, який останній безпідставно ототожнив з поняттям «строк давності» - ч.2 ст. 30 Закону № 2240.
Частина 1 ст. 100 КАС України передбачає - «Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін».
Таким чином, позивач пропустив строк звернення до суду без поважних причин, що на думку суду є підставою для відмови у задоволенні позову.
Що стосується нарахування позивачем ОСОБА_4 штрафу від прихованої або заниженої суми заробітної плати, то суд приходить до наступного переконання.
Закон № 2240 (в редакції станом на 17.03.2004 р.) передбачав наступну відповідальність (ст. 30 ч.1) :
- «За неповну сплату страхових внесків на страхувальника накладається штраф у розмірі прихованої (заниженої) суми заробітної плати, на яку відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, а в разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми».
Зміст цієї норми передбачає обов'язкове виявлення позивачем, як контролюючим органом, суми прихованої або заниженої зарплати, оскільки тільки на цю суму можна нарахувати штраф, саме ця сума є базою для визначення суми самого штрафу. Однак позивач в акті перевірки приватного підприємця ОСОБА_4 сум заниження або приховання зарплати - не виявив. Відповідно у позивача не було підстав нарахувати штраф за відсутності сум прихованої або заниженої зарплати.
Згідно п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України та ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Позивач, в свою чергу, не надав доказів наявності у відповідача суми прихованої (заниженої) суми заробітної плати.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а також доказів на підтвердження цих обставин.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 11, 69-71, 86, 99-100, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити у задоволенні позову виконавчої дирекції Чернівецької обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності до приватного підприємця ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по штрафних (фінансових) санкціях.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо заява про апеляційне оскарження була подана, але апеляційна скарга у строк, встановлений цим Кодексом, не була подана, постанова набирає сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Я.Ю. Ковалюк