справа № 2-208/09 року

                                                        РІШЕННЯ
                                                ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня  2009 року Білогірській районний суд Автономної Республіки Крим у

складі:

головуючого -                     судді  Куртлушаєва  М.І.

при секретарі                                    Клімовій  Ю.О.

з участю  представників

позивача -                                               ОСОБА_1, ОСОБА_5

представника відповідача

МПП «Фенікс»                                                    ОСОБА_2

       розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білогірську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до МПП «Фенікс», ТОВ сільськогосподарське

науково-виробниче підприємство «Ефірмасло» про стягнення  суми  орендної плати, вартості автомобіля та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

                     позивач  звернувся з позовом  до МПП «Фенікс», ТОВ сільськогосподарське

науково-виробниче  підприємство «Ефірмасло» про стягнення солідарно суми  орендної платні – 9000 грн., неустойки  у розмірі подвійної  плати  в сумі – 18 тис. грн.., вартості автомобіля в сумі – 17 351,94 грн., моральну шкоду у розмірі – 10 000 грн.,  судові витрати пов’язані з проведенням  автотоварознавчої експертизи  в сумі – 500 грн..

               Свої вимоги мотивував  тим, що він має на праві власності автомобіль УАЗ 3741-01, який знаходився у відповідача в оренді, що підтверджується договором оренди від 03.01.2000 року на оренду особистого автотранспорту, договором на оренду особистого автомобіля від 01.04.2002 року (далі - Договір). Згідно п.3.1 Договору   від 01.04.2002 року, відповідач був  зобов'язаний виплачувати за оренду транспортного засобу 250 грн. на  місяць, але свої зобов'язання не виконував. Заборгованість по орендній платні складає за період з грудня 2003 року по грудень 2006 року складає – 9000 грн., а неустойка відповідно до  ч. 2 ст. 785 ЦК України 2004 року  за 36 місяців - 18 000 грн. Він неодноразово звертався до відповідача у 2005 році про повернення майна, що належить йому, але в добровільному порядку відповідач майно не повернув. Він протягом довгого часу  позбавлений  права  використовувати свій автомобіль, вимушений  доказувати  в суді  про порушення його права  власності. Вважає, що   згідно ст. 260  ЦК  України 1963 року  договір оренди  транспортного засобу був  відновлений, тому що заперечень щодо його припинення  від  наймодавця та наймача не було. Оскільки в даний час   місце знаходження автомобіля    не встановлено просить стягнути  його вартість.

             У судовому засіданні  представники  позивача свої вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

            Представник відповідача -  МПП «Фенікс» - ОСОБА_2  позов не визнав, суду пояснив, що  підприємство  в зазначений період ніякого відношення до транспортного засобу не має, оскільки  договір  оренди  діяв до 03 січня 2002 року,  а з 01 квітня 2002 року  даний транспорт орендувала взагалі інша організація. Просить застосувати  позовну давність.

            Представник  відповідача -  ТОВ сільськогосподарське науково-виробниче  підприємство «Ефірмасло» - ОСОБА_3  на неодноразові виклики  у судове засідання  не з’являвся, але  на останнє судове засідання надав  заяву з проханням  розглянути справу за його відсутністю.  Доводи позивача вважає неспроможними, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи, просить відмовити у задоволені позову.  Згідно  наданих заперечень від  02 лютого 2007 року –  ОСОБА_4 стверджував, що  оскільки   автомобіль не використовувався і  ніхто  не заявив про  продовження терміну дії договору оренди від 01. квітня 2002 року, то строк  його дії припинився  - 01.04.2003 року.

Разом з  тим вважає, що   строк позовної давності сплинув, тому  вимоги, які  витікають  з цього  договору  не підлягають задоволенню. На попередніх  судових засіданнях  під  час розгляду даної  справи як в суді 1 інстанції так і в  суді апеляційної інстанції  він  не заперечував, що не повернув  автомобіль наймачу   після закінчення   терміну  дії  оренди, але до причини невиконання цього обов’язку  відніс – відсутність  самого позивача і цих вимог  з його боку.

            Суд, заслухавши доводи сторін їх представників, дослідивши матеріали справи,  дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Судом було встановлено що, автомобіль - УАЗ 3741-01  знаходився в експлуатації у відповідачів: за договором оренди від 03.01.2000 року в МПП «Фенікс»,  по закінченню терміну дії Договору – 03.01.2002 року (а.с.17) , а 01.04.2002 року був укладений Договір оренди  з ТОВ СНВП «Ефірмасло», строком  дії на 1 рік, тобто до -   01.04.2003 року, згідно  з яким   орендар  зобов’язаний  -  використовувати автомобіль за призначенням,  відшкодовувати  витрати за  придбання  палива,   своєчасно сплачувати орендну плату , в той ж час орендодавець  зобов’язаний  - виконувати всі розпорядження, які пов’язані  з використанням автомобіля, не пізніше  5-го числа  представляти  документи про  придбання палива.  

Об'єм    встановлених обов’язків   між сторонами, закріплених   у  зазначеному договорі  оренди, на думку суду свідчить про те, що   використання автомобіля   проводиться за безпосередньою  участю  в цьому процесі самого  наймодавця.

            Згідно  положення ст. 260 ЦК України в редакції 1963  року, яке діяло  під час існування договірних  відносин між сторонами -   у разі   продовження  користування  майном   після  терміну договору  при відсутності заперечень  з боку  наймодавця  договір  вважається поновленим  на невизначений строк  і кожна сторона  вправі  в будь-який час відмовитися від договору, попередив про це іншу сторону за  один місяць.

              Як убачається  з матеріалів справи  - автомобіль фактично використовувався  до грудня   2002 року, що підтверджується   відповідними  актами   за підписами  сторін /а.с. 39-46/ та сплатою за оренду  згідно  видаткових касових ордерів /37-38/ .

              Щодо можливості подальшого законного  використання  автомобіля  за призначенням як це передбачено договором,  позивач не надав суду жодного доказу (путівки, довіреність, проходження обов’язкового   технічного огляду  транспортного засобу, оплата за оренду в  цей період, тощо),  при цьому  звернувся  до відповідача з вимогою про повернення  автомобіля  лише  після  двох років – 14 листопада 2005 року /а.с. 21/.        

            Відповідно до ст. 60 ЦПК України – кожна сторона  зобов’язана довести  ті обставини, на які вона  посилається  як на підставу  своїх вимог и заперечень.

          При таких обставинах  суд приймаючі до уваги  умови та предмет договору оренди, а також те, що доводи представників позивача про продовження  користування відповідачем  автомобілем після закінчення строку дії договору не знайшли свого підтвердження, суд вважає, що договірні відносини у сторін припинилися – 01 квітня 2003 року.

Аналізуючи  дії відповідача  на думку суду необхідно також  зазначити, що   представник   ТОВ СНВП «Ефірмасло» у порушені  цивільного законодавства дійсно  не  виконав обов’язок наймача, передбачений ч. 5 ст. 265 ЦК України в редакції   1963 року, щодо своєчасного  повернення автомобіля після закінчення строку договору, оскільки не довів суду, що намагався це зробити  і  використав   всі можливі способи.

Разом з тим  позивач також  не був позбавлений права  звернутися  за захистом свого права  до суду щодо незаконного  утримання  транспортного засобу відповідачем після 01 квітня 2003 року або з іншими вимогами, які випливають  з договору оренди,   в межах 3-річного строку позовної давності, але звернувся  з таким  позовом  лише у грудні 2006 року.  Будь-яких доказів про наявність поважних   причин   його пропуску,  суду не представив.

Згідно  п. 6  Прикінцевих та  перехідних положень ЦК України  2004 року – правила  цивільного  кодексу  України про позовну давність  застосовуються  до позовів, строк звернення яких, встановлений законодавством, що діяв раніше, не сплинув до набрання чинності цього Кодексу.

 Стаття 257 ЦК України 2004 року передбачає  3-річний строк позовної давності.

      Відповідно до ч. 3, 4  ст. 267   ЦК України 2004 року – позовна давність застосовується  судом за заявою  сторони у спорі, яка була зроблена  до ухвалення  їм рішення. Сплив позовної давності  є  підставою  для відмови у позові.

Враховуючі вищевикладене  та встановлені обставини по справі, а також  те що відповідачі просили застосувати  до  даних правовідносин позовну давність, позов  ОСОБА_1.  слід  залишити  без задоволення, через сплив  встановленого  строку для звернення за захистом свого  цивільного права або інтересу.

                 Керуючись ст.ст. 260, 265 ЦК України у редакції 1963 року, ст.ст. 257, 267 ЦК України, ст.ст.10, 60, 212-215 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

                 позов  ОСОБА_1  до МПП «Фенікс», ТОВ сільськогосподарське науково-виробниче підприємство «Ефірмасло» про стягнення солідарно суми  орендної платні – 9000 грн., неустойки  у розмірі подвійної  плати  в сумі – 18 000  грн.., вартості автомобіля в сумі – 17 351,94 грн., моральну шкоду у розмірі – 10 000 грн.,  судові витрати пов’язані з проведенням  автотоварознавчої  експертизи  в сумі – 500 грн.,  залишити без задоволення.

          На рішення може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Білогірській районний суд АР Крим.

    Рішення суду набирає у законної  сили після закінчення десяти днів, якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано.

Головуючий: