донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

15.02.2017           справа №913/1104/16

                     Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 – за довіреністю №14-88 від 18.04.2014р. не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ

на рішення господарського суду Луганської області

від05 грудня 2016 р. (повний текст складено та підписано 09.12.2016р.)

у справі№ 913/1104/16 (суддя Василенко Т.А.)

за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компаніїя "Нафтогаз України", м.Київ

доКомунального підприємства “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, м. Сєвєродонецьк Луганської області

простягнення 2 599 866 грн. 06 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 05.12.2016р. у справі №913/1104/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ до Комунального підприємства “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення заборгованості у розмірі 2 599 866 грн. 06 коп., з яких: 1 253 883 грн. 35 коп. – основний борг, 810 236 грн. 67 коп. – пеня, 79 923 грн. 91 коп. – 3% річних, 455 822 грн. 13 коп. – інфляційні втрати – задоволені частково: з відповідача на користь позивача стягнуто 1 148 880 грн. 93 коп. – боргу, 21 992 грн. 00 коп. – пені, 435 405 грн. 36 коп. – інфляційних втрат, 79 923 грн. 91 коп. – 3% річних, а також витрати по сплаті судового збору. Провадження щодо стягнення суми основного боргу у розмірі 82 257,89грн. – припинено на підставі п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м.Київ подана апеляційна скарга, відповідно до якої просить оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні суми пені у розмірі 788244,67 грн. та стягнути зазначену суму з відповідача. Зокрема, скаржник вважає, що суд першої інстанції необгрунтовано зменшив розмір пені до 21992,00грн., оскільки, на його думку, наведені відповідачем у клопотанні обставини не є винятковими у розумінні чинного законодавства, внаслідок чого задоволення даного клопотання, за твердженням скаржника, спричинює останньому збитки та дозволяє відповідачу порушувати договірні відносини у подальшому. Означене, на думку апелянта, суперечить як Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і практиці Європейського суду з прав людини. При цьому, позивач зазначає, що господарським судом неправомірно застосовано до спірних правовідносшень положення Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (Закон №85-VIII).

Позивач у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду скасувати в частині зменшення розміру пені.

Представник відповідача наданими йому правом не скористався, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалами Донецького апеляційного господарського суду про порушення апеляційного провадження та про відкладення у даній справі сторони були попереджені про те, що у разі нез’явлення в судове засідання їх представників, справа буде розглянута за наявними матеріалами.

Зважаючи на достатність наданих сторонами доказів, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіркою матеріалів справи встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ звернулось до господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення 2 599 866 грн. 06 коп., з яких: 1 253 883 грн. 35 коп. – сума основної заборгованості, 810 236 грн. 67 коп. – пеня, 79 923 грн. 91 коп. – 3% річних, 455 822 грн. 13 коп. – інфляційні втрати.

Позовні вимоги до Комунального підприємства “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, м. Сєвєродонецьк Луганської області обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором купівлі – продажу природного газу №2474/15-КП-20 від 30.12.2014р. в частині своєчасної оплати вартості поставленого газу.

Як зазначає позивач, за наведеним договором останній поставив відповідачу природний газ протягом січня-квітня 2015 року, жовтня-грудня 2015 року на загальну суму 3 122 087,74 грн., що підтверджує наявними у матеріалах справи актами приймання – передачі природного газу. При цьому, вартість поставленого газу, відповідач сплатив не у повному обсязі та з порушенням строків, встановлених договором, у зв’язку з чим позивачем, на суму несплаченої заборгованості нараховано пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності факту неналежного виконання відповідачем його зобов'язань за договором купівлі- продажу природного газу №2474/15-КП-20 від 30.12.2014р. щодо своєчасної оплати поставленого позивачем природного газу. При цьому, господарський суд дійшов висновку про зменшення розміру пені до 21 992,00грн. з огляду на положення Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи заявника апеляційної скарги, повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, оцінюючи правильність застосування місцевим господарським судом норм чинного законодавства, перевіривши повноту встановлених фактів, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як встановлено місцевим господарським судом, 30.12.2014р. між Публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (Продавець) та Комунальним підприємством “ Сєвєродонецьктеплокомунерего” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2474/15-КП-20, згідно з яким Продавець зобов’язався передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов’язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах цього договору (п.1.1 договору).

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовується для виробничо-комерційної діяльності). (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктом 2.1. договору, продавець зобов'язався передати у власність покупцеві з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 790,00 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів: січень 2015 року – 180 тис. куб. м, лютий 2015 року – 140 тис. куб. м, березень 2015 року – 130 тис. куб. м, квітень 2015 року – 35 тис. куб. м, жовтень 2015 року – 35 тис. куб. м, листопад 2015 року – 115 тис. куб. м, грудень 2015 року – 155 тис. куб. м.

Як зазначено у п. 3.3. договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.

Згідно п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 7 661,64 грн. (з ПДВ). Загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

В подальшому, додатковими угодами №1 від 10.02.2015р., №2 від 10.03.2015р., №3 від 15.04.2015р., №4 від 15.05.2015р., №5 від 30.06.2015р., №6 від 20.07.2015р., №7 від 15.10.2015р., №8 від 22.10.2015р. до договору, сторонами погоджувалась ціна газу шляхом внесення змін до п. 5.2 договору.

Згідно п. 6.1. договору, сторони домовилися, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ, з урахуванням вартості транспортування територією України, здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначено у п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору, продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. цього договору, останній у безспірному порядку зобов‘язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Додатковою угодою № 9 від 02.11.2015р. сторонами внесено зміни до п. 6.3. договору стосовно порядку та умов проведення розрахунікв, а також внесено зміни в банківські реквізити продавця, викладені у ст. 12 Договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення. (Розділ 11 договору)

Як встановлено господарським судом, на виконання умов договору купівлі-продажу газу №2474/15-КП-20 від 30.12.2014р., позивач передав січня-квітня 2015 року, жовтня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3 122 087,74грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015р. на суму 694 198,23 грн. (за січень 2015 року); від 28.02.2015р. на суму 545 278,66 грн. (за лютий 2015 року); від 31.03.2015р. на суму 623 395,53 грн. (за березень 2015 року); від 30.04.2015р. на суму 85 874,15 грн. (за квітень 2015 року); від 31.10.2015р. на суму 280 383,99 грн. (за жовтень 2015 року); від 30.11.2015р. на суму 336 501,24 грн. (за листопад 2015 року); від 31.12.2015р. на суму 556 455,94 грн. (за грудень 2015 року).

Як зазначено в ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена особа, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Стаття 174 Господарського кодексу України передбачає, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за період січень-квітень, жовтень-грудень 2015 року на загальну суму 3 122 087,74 грн.

При цьому, відповідачем вартість спожитого за вказаний період газу сплачено частково, у зв’язку з чим за розрахунком позивача на момент звернення до суду несплаченою залишилась заборгованість у сумі 1 253 883,35 грн.

Одночасно, як встановлено господарським судом, після порушення провадження по даній справі відповідачем сплачено суму боргу у розмірі 82 257, 89грн., що підтверджується банківськими випискам, наявними в матеріалах справи, у зв’язку з чим судом першої інстанції припинено провадження у справі в цій частині на підставі п.1-1ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, в процесі розгляду справи господарським судом встановлено, що відповідачем за період з 16.08.2016 по 06.10.2016 року частково сплачено заборгованість за договором на загальну суму 22 744,53грн., однак оплату означеної суми не було враховано позивачем при розрахунку основної суми боргу, у зв’язку з чим господарським судом відмовлено у задоволенні вимог у цій частині

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з правомірністю таких висновків господарського суду, однак зазначає, що судом першої інстанції допущено арифметичні помилки щодо визначення розміру сум, стосовно яких потрібно припинити провадження та відмовити у позові з огляду на те, що датою направлення позову є 03.10.2016р.(про що свідчить відбиток календарного штемпелю відділення поштового зв’язку на конверті, в якому надіслано позовну заяву), а не 10.10.2016р., як помилково зазначено господарським судом.

Відтак, враховуючи наведене, часткова оплата суми основного боргу у розмірі 1232,10грн., яка відбулась 06.10.2016р., повинна бути віднесена, як така, що здійснена після подання позову, а тому провадження в цій частині також підлягає припиненню.

Таким чином, припиненню на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України підлягає сума боргу у розмірі 83 489,99 грн., а в позовних вимогах щодо стягнення суми боргу у розмірі 21 512,17грн. слід відмовити.

Отже, за вирахунком часткових оплат, здійснених відповідачем, несплаченою залишилась сума заборгованості у розмірі 1 148 880,93грн., доказів сплати якої матеріали справи не містять.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Зобов'язанням, у свою чергу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України).

Виходячи з наведеного, оскільки відповідачем не надано доказів сплати заборгованості на суму 1 148 880,93грн., Комунальним підприємством “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, м. Сєвєродонецьк Луганської області допущено порушення вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України щодо належного виконання договірних зобов'язань. У зв’язку із зазначеним колегія суддів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1148 880,93грн. судом першої інстанції задоволені обґрунтовано.

Крім того, рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується, а представником позивача факт часткової оплати відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечувався.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 455822,06грн. за загальний період березень 2015р. – травень 2016р. та 3% річних на загальну суму 79 923,91грн. за період 15.02.2015р. по 15.08.2016р.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Одночасно, приписами п.3.2 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення 3% річних на загальну суму 79 923,91грн. та інфляційних втрат у розмірі 455 822,06грн. за зазначений вище період, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог у цій частині у зазначеному судом першої інстанції розмірі з огляду на невірний арифметичний розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем, приймаючи до уваги приписи Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. При цьому, розрахунок 3% річних позивачем здійснено вірно.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 79 923,91грн. та інфляційні втрати у розмірі 435 405,36грн.

Також, за прострочення сплати вартості поставленого природного газу, позивачем нараховано до стягнення пеню у розмірі 810 236,67 грн. за період з 15.02.2015р. по 15.08.2016р. При прийнятті рішення судом першої інстанції, у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої відповідно до актів приймання-передачі газу за січень, лютий, березень, квітень 2015 року за період з 15.02.2015р. по 31.12.2015р. відмовлено на підставі Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Зазначеним Законом встановлено мораторій на час, визначений у ст. 1 цього Закону (час проведення антитерористичної операції), на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції.

ПАТ «НАК «Нафтогаз» в апеляційній скарзі заперечує проти застосування вказаного Закону до спірних правовідносин, оскільки зазначає, що є суб’єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює постачання природного газу безпосередньо споживачам згідно з укладеними договорами, тобто є газопостачальним підприємством.

Заявник вказує на те, що не є енергопостачаючою організцією, оскільки відповідно до Закону України «Про електроенергетику» енергопостачальники учасники оптового ринку електричної енергії України, які купують електричну енергію на цьому ринку з метою її продажу та/або постачання споживачам або з метою її експорту та/або імпорту; зазначає, що в його Статуті не передбачено такого предмету діяльності Компанії як енергопостачання.

Крім того, апелянт посилається на те, що у ст. 275 Господарського кодексу України, яка дає визначення договору енергопостачання, газ як предмет такого договору відсутній, відтак газ, що ним поставляється, на його думку, не є енергією.

З огляду на зазначене, апелянт вказує на підміну господарським судом понять «газопостачання» та «енергопостачання», що призвело, за твердженням скаржника, до прийняття незаконного рішення.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо можливості застосування до спірних правовідносин Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» з огляду на таке.

Згідно з п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” від 25.07.2012 № 705 – гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. м3, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п. 5 Статуту ПАТ “НАК “Нафтогаз України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 747, встановлено, що метою діяльності компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку.

Предметом діяльності компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії (п. 6 названого Статуту).

Законом України «Про енергозбереження» встановлено, що "енергозбереження" діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; "паливно-енергетичні ресурси" сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

Враховуючи зазначене, колегія суддів зазначає, що в силу вищенаведених приписів чинного законодаства, ПАТ «НАК «Нафтогаз України» є енергопостачальною компанією.

Апеляційна інстанція також погоджується з висновком господарського суду щодо визначення відповідача як виконавця/виробника житлово-комунальних послуг, оскільки відповідно до п. 2.2 Статуту останнього предметом його діяльності є надання послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання усім категоріям споживачів шляхом виробництва теплоенергії власними котельнями (або придбаної), транспортування та постачання її, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» є комунальними послугами, і про що також було зазначено в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів також враховує, що місцезнаходженням відповідача є місто Сєвєродонецьк Луганської області. Розпорядженням Кабінету Міністрів України №1053-р від 30.10.2014р. затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, яке втратило чинність у зв’язку із прийняттям розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 р. № 1275-р, відповідно до якого, м. Сєвєродонецьк віднесено до таких територій.

З огляду на викладене, визначення позивача як енергопостачальної організації, а відповідача як виконавця/виробника житлово-комунальних послуг на території, де проводилася в спірний період антитерористична операція, дає підстави застосовувати до спірних правовідносин Закон України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Оскільки зазначений Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (ч. 1 ст. 3 Закону), тобто з 07.02.2015р., нарахування пені за спірним Договором не може здійснюватись з 07.02.2015р.

З огляду на зазначене, господарським судом правомірно відмовлено в частині стягнення з відповідача пені за зобов’язаннями січня, лютого, березня, квітня 2015 року за період з 15.02.2015р. по 31.12.2015р.

Одночасно, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для нарахування пені у розмірі 219 913,54 грн. за зобов’язаннями жовтня, листопада, грудня 2015року за період з 01.01.2016р. по 15.08.2016р. з огляду наступне.

Як зазначено вище, до спірних правовідносин застосовуються положення Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”.

Метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. (стаття 1 дію якої зупинено до завершення антитерористичної операції згідно із Законами № 928-VIII від 25.12.2015, № 1801-VIII від 21.12.2016.

Наразі, означеним Законом встановлено мораторій на нарахування пені та штрафних санкцій енергопостачаючими компаніями на період проведення антитерористичної операції та на час після завершення її проведення.

Водночас, приписами наведеної вище статті Закону не встановлено граничний час закінчення дії мораторію на території проведення АТО.

В свою чергу, положеннями Цивільного кодексу України також не визначено поняття «часу».

Тобто, наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафних санкцій і пені упродовж часу дії мораторію. Посилання суду першої інстанції на можливість нарахування пені за період з 01.01.2016р. по 15.08.2016р. з огляду на те, що наведеними приписами закону нібито встановлено час, до якого заборонено нарахування пені – 31.12.2015р. є помилковим, оскільки заборона чинна протягом дії мораторію, а тому пеня та штрафні санкції за невиконання грошових зобов'язань не нараховуються в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу її виникнення та часу її закінчення.

Відтак, судом першої інстанції, у даному випадку помилково ототожнено зобов’язання щодо заборгованості з виплат заробітної плати та встановлення додаткових гарантій захисту житлових та майнових прав громадян, яке має бути виконане до 31.12.2015р. з часом закінчення проведення АТО та відповідно, закінченням дії мораторію.

Враховуючи наведене, в цій частині слід прийняти рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на встановлення мораторію на нарахування пені у світлі вищенаведених приписів чинного законодавства та з огляду на відсутність нормативно – правового акту про припинення або закінчення часу дії мораторію.

Таким чином, вимоги щодо стягнення пені у розмірі 810 236,67грн. за період з 15.02.2015р. по 15.08.2016р. є необгрунтованими, а відтак рішення господарського суду про задоволення позовних вимог в цій частині у розмірі 219 913,54грн. підлягає скасуванню, та, як наслідок, відсутні підстави для зменшення розміру пені.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Виходячи з чого, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” підлягає залишенню без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 05.12. 2016р. у справі № 913/1104/16 підлягає скасуванню в частині стягнення пені з наведених вище підстав визначені суми боргу, щодо якої припинено провадження у справі, а в іншій частині оскаржуване рішення залишає без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви підлягають пропорційному розподілу між сторонами згідно задоволеним вимогам, а витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ – залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 05.12.2016р. у справі №913/1104/16 скасувати в частині стягнення пені у розмірі 21 992,00грн. та розподілу судових витрат за подання позову, у зв’язку з чим викласти абзаци другий та третій резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

“Стягнути з Комунального підприємства “Сєвєродонецьктеплокомуненерго”, просп. Космонавтів, 9-А, м. Сєвєродонецьк, Луганської області, просп. Космонавтів, 9-А, код ЄДРПОУ 13405551, на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 20077720, борг в сумі 1 148 880 грн. 93 коп., інфляційні нарахування в сумі 435 405 грн. 36 коп., 3% річних в сумі 79 923 грн. 91 коп., витрати зі сплати судового збору в розмірі 24963грн. 16 коп.

Щодо позовних вимог про стягнення боргу в сумі 83 489,99 грн., провадження у справі припинити.”

Господарському суду Луганської області видати накази у відповідності до вимог, які встановлені до виконавчого документу Законом України “Про виконавче провадження”.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий                                                             Марченко О.А.

Судді:                                                                       Зубченко І.В.

                                                                                          ОСОБА_3